Яким Бігдай

Яким Бігдай

Яки́м Дми́трович Бігда́й (3 вересня 1855, Катеринодар — †17 листопада 1909, Сухумі) — український композитор, фольклорист, режисер; статський радник.

Про самого Я. Бігдая відомостей небагато. Його біографію частково дослідили українознавець із Кубані Віктор Чумаченко та музикознавець Надія Супрун-Яремко.

Народився Я. Бігдай 9 вересня 1855 р. в станиці Іванівській у сім’ї священика. У 1863-1870 рр. навчався в Катеринодарському училищі. 1875 р. закінчив Ставропольську духовну семінарію і того ж року вступив на юридичний факультет Новоросійського (Одеського) університету. 1879 р. захистив дисертацію на тему «Общественное призрение и благотворительность в России» і став кандидатом права. Повернувшись на Кубань, працював судовим слідчим Майкопської, Лабинської, Армавірської, Уманської, Баталпашинської й Тихорецької дільниць. Із 1888 р. – мировий суддя в Катеринодарі. 1896 р. Я. Бігдай очолив катеринодарський гурток шанувальників музичного і драматичного мистецтва, який 1900 р. перетворився на відділення Імператорського російського музичного товариства. Хоч Я. Бігдай і не мав спеціальної музичної освіти (на відміну від Г. Концевича, який закінчив регентські курси Петербурзької придворної півчої капели), проте був надзвичайно обдарованою людиною, грав на скрипці та фортепіано, був одним із організаторів музичного училища в Катеринодарі (знову ж таки, поруч із Г. Концевичем, який був регентом при цьому училищі), яке готувало кадри для керівників інших військових хорів, що організовувались у станицях. Завдяки Я. Бігдаю з 1895 р. на Кубані стали легально відзначати роковини Т. Шевченка – саме він здобув на це дозвіл у наказного отамана Кубанського козачого війська, начальника Кубанської області Якова Малами. Слід зазначити, що учасником музично-драматичного гуртка, який очолював Я. Бігдай, був справжній його соратник по духу, відомий громадсько-політичний діяч, письменник і видавець Степан Іванович Ерастов (1856-1933). Не виключено, що познайомились вони ще в Ставрополі, де в одночасно навчались: Я. Бігдай – у семінарії, С. Ерастов – у гімназії. Після 1886 р. їх долі знов перетинаються на Кубані. С. Ерастов активно займався відродженням українства: розповсюджував по станицях українські книжки, зокрема «Кобзар» Т. Шевченка, повісті І. Нечуя-Левицького тощо. Саме він разом із Я. Бігдаєм організовував спочатку таємні, а вже з 1895 р. легальні вшанування пам’яті Т. Шевченка та І. Котляревського. Я. Бігдай і С. Ерастов організували в Катеринодарі постановки українських опер «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського та «Різдвяна ніч» Миколи Лисенка, а зібрані кошти передали на спорудження пам’ятників Т. Шевченку в Києві та І. Котляревському в Полтаві. Слід зазначити, що сценічний досвід Степан Ерастов здобув іще в Києві, під час навчання на математичному факультеті в університеті Святого Володимира, коли брав участь у домашніх постановках Михайла Старицького, де поруч із самим Миколою Лисенком та М. Старицьким грав у «Гамлеті» В. Шекспіра. А щонайважливіше – двох діячів об’єднувала любов до української народної пісні, адже, як побачимо далі, більше трьох десятків найкращих пісень записав Я. Бігдай від С. Ерастова. Я. Бігдай відомий також і як композитор-аматор. Так, у співавторстві з капельмейстером Павлом Махровським створив оперету за п’єсою Якова Кухаренка «Чорноморський побит» (1896). Ця оперета ставилась окремими театральними трупами, проте широкому загалу більше відома сценічна переробка п’єси Я. Кухаренка, здійснена М. Старицьким, із музикою до неї М. Лисенка [40]. Разом із П. Махровським Я. Бігдай компонував і інші свої музичні твори: вокальний цикл «До Кобзаря Т. Шевченка» (1893), до якого ввійшли пісні «Ой сяду я під хатою», «На городі коло броду», «Плавай, плавай, лебедонько», «Тече вода в синє море», «Ой пішла я у яр за водою», «Тяжко-важко в світі жити» та ін., а також окального циклу «Лысты с Кубани» на вірші українських та російських поетів Т. Шевченка, Олени Пчілки, Я. Кольцова та ін. Він же – автор опери за поемою Т. Шевченка «Гайдамаки» [1; 40].

Та найвагоміший внесок Я. Бігдай зробив у справу збирання, публікації та популяризації народних пісень чорноморських, лінійних (донських, волзьких, хоперських та ін.) і терських козаків. Щоправда, свої записи здійснював він переважно від інтелігенції – учасників військового хору – найбільше від Степана Ерастова, Семена Борчевського, Антипа Скопця, Атаназевича, Кирилова, Кулика та ін. Чимало пісень (понад 15) взято з рукописного збірника учасника військового хору, талановитого музиканта Митрофана Микитовича Бібіка [49, с. 114]. Скористався вчений і старими партитурами Чорноморського хору, і багаторічними надбаннями Кубанського, Донського і Терського статистичних комітетів, при яких також існували відділи по запису пісень [49, с. 114]. Значна частина пісень записана безпосередньо в станицях Катеринодарського та Темрюцького (Таманського) відділів Кубанської обл. від народних виконавців, а саме в станицях: Івонівка (від Васильєва, від Маші Близнюк, від Сідини, від Бирюка), Георгіахипська (від Махна, більше 10), Іркліївка (від Маші Ізюмської та Фекли Цапай, більше 20), Пластунівка (від Тетяни Пілюхівни, більше 10), Горячий Ключ (від Удовенка, Слюз та Онищенка), Пашківська (від Голубихи, більше 10), Суздальська (від Пруцкого, близько 10), Мартанська (від Перепелиці), Павлівка (від Марії і Дарії Соляник), Мишастівка (від Харитини Таранихи) та ін. Інколи вказуються лише прізвища виконавців («від Семена Бігдая», «від Ванюші Бігдая», «од Кулика») – особицих виконавців та місце запису ідентифікувати складно. Чимало записів здійснював учений від гуртових виконавців – про це свідчать ремарки на кшталт: «од чорноморського хора», «од хлопців», «од дівчат», «від гурту», «від гурту в городі», «від козаків Катеринодарського полку», «та, що кубанський хор співає», «від дівочого гурту в городі», «від колядниць в городі», «від старців на базарі», «команда козача в Горячому Ключі» тощо. Ідентифікувати вдалося лише особу Степана Ерастова. Від нього Я. Бігдай записав пісні різних жанрів: колядки, історичні, чумацькі, козацькі, бурлацькі, побутові, жартівливі, романси, пісні про кохання тощо. Примітка «від Ерастова в городі» або «від Степана Ерастова» трапляється понад 30 разів на сторінках 5, 6, 7, 9 і 12 випусків. До репертуару С. Ерастовавходили пісні, поширені в Лівобережній Україні та відомі за збірниками ХІХ–ХХ ст., які й досіфіксуються на цій території. Однак серед них трапляються й дуже оригінальні варіанти, зафіксованілише в збірнику Я. Бігдая, наприклад, алегорична колядка «А в пана, в пана кривая верба», пісні «Молодиці, гей, чи в вас такі чоловіки», «Умри, умри, мій індику» та ін. Важко з’ясувати, чиці пісні побутували на Кубані, чи С. Ерастов перейняв їх у Києві, у середовищі, наближеномудо М. Лисенка (як відомо, 1879 р. під час колядування на Свят-вечір він познайомився з М. Лисенком та членами старої «Громади», з того часу часто зустрічався з видатним композитором)[23]. У Катеринодарі від різних виконавців, зокрема «від чорноморського хору»записані й інші популярні на той час пісні, що побутували в середовищі інтелігенції й відомі широкому загалу за збірником М. Максимовича 1827 р. Оригінальністю текстів відзначають сялише новотвори, що виникли в Чорноморії, хоча деякі з них також створені за старими зразками: «Їхав козак за Кубань», «Ой виїхав козак та із України», «Продав чумак в Кременчузі рибу і тараню», «Про плін Кухаренка», «Гей священнику отцю Миколаю». Ці пісні відображають події кінця ХVІІІ-ХІХ ст. Так у пісні «Гей священнику отцю Миколаю» запорожці просять поради під час виходу за Кубань [5, с. 326-327]*. Пісня «Їхав козак за Кубань» зберігає лише ідею та структуру вірша свого прототипу, а текст зовсім новий: дружина відмовляє козака йти на війну, але, почувши про моральний обов’язок перед товариством і царем, скоряється [5, с. 440-441]. Пісня «Продав чумак в Кременчузі…» характерна для культурно-етнічного помежів’я, бо в ній висміюється «кацап», який:

Не вмиваїться ніколи,

До церкви не ходе,

Прийшов сюди голий, босий,

Тепер верховоде! [5, с. 359].

Загалом традиція Катеринодара на кінець ХІХ ст. мало чим відрізнялась від традицій козацьких станиць, заснованих вихідцями з Гетьманщини, і цю органічну єдність забезпечували ті станичні співаки, що відбували службу у військовому хорі й поширювали свій репертуар у новому середовищі. Цікаво, що виконавцями побутових пісень були і козаки, і козачки. Збірник Я. Бігдая засвідчує, що в Катеринодарському відділі репертуар чоловіків і жінок відрізнявся мало. Такі пісні, як «Ой ти живеш на горі, а я під горою», «Пийте, люди, горілочку, а ви, гуси, воду», «Ой там за яром брала дівка льон», «Тиха Кубань бережечки зносить» записувались і від чоловіків, і від жінок. Спостерігається навіть змішування чоловічого та жіночого репертуару, що характерно більше для міського, аніж сільського середовища. Можливо, пісні були виконані лише на запис, заради їхнього збереження. Так від виконавця Махна із станиці Георгіахипської Я. Бігдай зафіксував весільні пісні «Даєш мене, мій батенько» та «Ой попе, попе, гордію», щедрівки «А в Єрусалимі рано задзвонили» та «Ой сів Христос та вечеряти», «Ой там за яром брала дівка льон», «Ой темная та невидная ніченька» та інші жіночі пісні, хоча він був і носієм суто чоловічого репертуару. Нерідко й жінки виконували козацькі та історичні пісні. Так, у другому випуску опубліковано запис пісні про зруйнування Запорозької Січі, здійснений Я. Бігдаєм від Дарії Соляник [5, с. 36-37]. Усе це свідчить про певну деградацію народнопісенної традиції в міському середовищі, десакралізацію таких жанрів, як обрядова поезія, козацька та чумацька пісня, які виходили за межі субкультурного середовища, а також і про те, що творцями та виконавцями побутових козацьких пісень, тим паче у ХІХ ст., були все ж таки жінки.

Інша ситуація склалась у місті Тамані, де, очевидно, серед мешканців переважали нащадки запорожців, принаймні, один із них, Серафимов, від якого Я. Бігдай записав виключно історичні пісні («Ой у городі буде у Тамані», «Ой гук дуже гук», «Даровала нам цариця аж чотирі лимани», «Завдались ляхи, завдались лихі», «У неділю рано-пораненьку» та ін.), свято зберігав традиції і репертуар своїх предків. Дуже рідко Я. Бігдай робив стислі зауваження стосовно функціонування пісень та їхніх виконавців, відзначав ті варіації, які виникають під час виконання певної пісні чоловічим і жіночим хором: «Цю пісню чаще співают линейці»; «пісня ходе поміж чорноморцями», «співають на весіллі, як молоді після вінця сядуть за стіл»; «те ж в Івонівки» тощо. І лише в єдиному випадку докладно описане виконання веснянки «Вже надворі весна» (вар. до «Пливе човен»), – виявляється, вона тут функціонувала як хороводна, та ще й «парованка»: «Хоровідна. Співають, приказуючі до всіх в Іркліївки» (напис над нотним станом). Підтекстівка під нотами така: «Вже надворі весна, вже надворі красна / Із стріх вода капотить» Перед текстом така примітка: «Першу вольту співають для начала, апотім тіко з другої, пока не переспівають за всіх хлопців і дівчат» [5, с. 732]. За текстовою фіксацією з’ясовується, що веснянка виконувалась на два хори: після двох перших куплетів «Пливе човен, води повен» така примітка: «Хлопський гурт на отвіт відспівує» [5, с. 733]. Шкода, що на той час і думки не було про те, щоб фіксувати, з якої території України походять виконавці, – інакше можна було б з’ясувати, чи вона справді так виконувалась на автохтонній території, чи це записувач додав елемент інсценізації заради популяризації.

Загалом відсутність передмови та коментарів – суттєвий недолік збірника. У примітках немає жодних відомостей про виконавців пісень, крім прізвищ, не відомо, чи вони проживали у вказаних станицях, чи лише були вихідцями з них, до речі, не виключено, що й кореспондентами Я. Бігдая чи Кубанського статистичного комітету. Не вказано й те, коли саме записувались пісні (у запису Бігдая було 1500 пісень [1], а опублікована лише третина з них, доля ж решти невідома). Виникає й ряд інших запитань: за яким критерієм відбирались пісні для друку? Чи були редагування або якісь інші втручання в тексти? Так, наприклад, в окремих випадках зазначається: «Від Ерастова, текст від Кирилова Катеринодарського отділа» [5, с. 396-397]; «від Махна, ст. Григоріахипска, текст – випуск ІІ, № 74, с. 126» [5, с. 449]; «від Ерастова. Текст із збірника Чужбинського» [5, с. 488-489]; «від Таранихи в Мишастівки, текст із збірників»; «мотив команди в Горячім Ключі, текст – Чужбинскій № 253» тощо. Можливо, це свідчить про свідому контамінацію різних текстів і мелодій з метою створення «гарного» інваріанта, що нерідко практикують популяризатори народних пісень і в наш час, особливо керівники аматорських хорів. Окремі коментарі засвідчують, що деякі пісні або вже не були на той час в активному побутуванні, або їхні виконавці не дуже добре пам’ятали, і однією з причин забуття могла бути ізольованість виконавця від фольклорного середовища, з якого він вийшов. Характерним у цьому плані є подання тексту пісні «Пішов би я в ліс по дрова», записаної в Катеринодарі від Атаназевича: початок пісні (4 рядки) автентичний, а наступні 20 рядків – зі збірника Чубинського [5, с. 727-728]. І це непоодинокий випадок. Так, до пісні «В броду брала дівчина воду» знаходимо таку примітку: «Мотив в Мартанской від Мурзина. Текст возстановлен из песен, записанных в станице Наурской Терской области (Сборник материалов для описания Кавказа, т. ХV, стр.145)» [5, с. 356-357].

Ускладнює проблему ще й те, що в збірнику наявна велика кількість друкарських помилок, особливо це стосується назв станиць, у яких здійснювались записи: Іонівка чи Івонівка, Георгіахипська чи Григоріахипська (щоправда, у народі могли побутувати паралельні назви). Так, одна з найактивніших кореспонденток Я. Бігдая, Тетяна Пілюхівна (чи Пилюхівна) проживала в станиці Пластунівка, назва якої варіюється сім разів: Пластунівка, Пластурівка, Пластирівка, Платнирівка, Планирівка, Платнірівка і нарешті Титарівка. Чи це лише друкарський недогляд, чи свідчення того, що Я. Бігдай сам не виїздив у станиці для збору матеріалів, а користувався послугами кореспондентів? Є й інший, важливіший недолік: дуже часто підтекстівка під нотами не збігається з вербальним текстом пісні. Чи означає це, що зі співу записувався лише один куплет, а решта – зі слів, чи контаміновані музично-словесні тексти в природі не могли бути ідентичними, співались на різні мелодії? Важко вловити логіку й у систематизації пісень. У кожному з випусків (1, 2, 3, 5, 6, 7, 9, 12) подано приблизно по сорок пісень (всього українських пісень опубліковано 315). Поруч розміщені пісні різних жанрів – побутові, історичні, весільні, козацькі, жартівливі, колядки, романси, авторські твори. Лише в другому випуску на початку зосереджені історичні пісні. Усі твори опрацьовані Я. Бігдаєм для одного голосу й хору закомпанементом фортепіано (у цьому йому допомагала дружина, професійна піаністка Катерина Грубар) [1]. Із усього видно, що збірник мав аматорський характер. Та Я. Бігдай і не переслідував цілі науки, його метою було збереження та популяризація кубанських пісень, поповнення репертуару військових хорів різних станиць. Тому ми вважаємо несправедливою ту різку оцінку, яку дали збірнику представники науки, зокрема пісенної комісії Російського географічного товариства (РГТ) та окремих рецензентів. Так, журнал «Киевская старина» в особі Миколи Шутурова, крім відсутності передмови та приміток, до основних недоліків видання зарахував і публікацію записів з інших регіонів, приміром, із Київщини. На думку рецензента, це видання могло мати лише практичне значення в Чорноморії [34, с. 42–43]. Пісенна ж комісія РГТ «не усмотрела в указанных песнях, записанных, очевидно, лицом мало подготовленным к такого рода деятельности и не музыкантом, достаточного материала для суждения о сохранившихся еще в народной памяти древних песнях» [42, с. 153]. До речі, цей негативний відгук авторитетної установи завадив Я. Бігдаю зробити перевидання збірника – він побачив світ лише через 100 років у впорядкуванні Віктора Захарченка [49, с. 116]. Та хоч збірник і не дає вичерпної картини про побутування пісенного фольклору в станицях, а репрезентує переважно міське середовище, та все ж тут є оригінальні варіанти відомих пісень і особливо новотвори, які з’явилися вже на Кубані. Іноді це просто заміна терміна «запорожці» на «чорноморці», гідроніма «Дунай» на «Кубань», іноді прив’язка сюжету історичних пісень і балад до географії Таманського півострова: А в Пашківки на базарі нова новина:

Молодая дударівна дитя вродила,

Уродивши, не хрестивши, його сповила,

А сповивши мале дитя, в Кубань пустила [5, с. 958];

Тиха Кубань, тиха Кубань

Бережечки зносить […];

Пусти ж мене, мій паночку,

З кордону додому […]

Напийсь води Кубанської,

Милую забудеш [5, с. 34–35];

Ой там на горі з тихої Кубані

Орел воду носе [5, с. 692];

За станицею озерце,

Там плавало відерце [5, с. 694].

Це, між іншим, один із способів освоєння чужого простору, своєрідна інтелектуальна колонізація. Є й цілком нові тексти, наприклад, пісня про смерть Якова Кухаренка, або ж «Їхав козак за Кубань». Беручи до рук збірники П. Кирилова, Я. Бігдая, Г. Концевича, ми передусім сподівались знайти могутній і цільний пласт запорозьких пісень, зокрема й про події кінця ХVІІІ ст., схоже на те, що є в записах Я. Новицького та Д. Яворницького. І от дивно: увесь цей пласт зберігся на автохтонній території, звідки «зігнали» запорожців, а в колоніях, де вони оселились, він дуже бідний, всього-на-всього кілька пісень. Це знову ж наводить на думку, що не самі запорожці творили пісні про себе, а народ, який ідеалізував і поетизував їх, творив пісні та легенди про них. Адже на Запорожжі вся земля дихала їхнім духом. Життя ж на Кубані було далеким від історичного минулого. Тож і пісень записано небагато: із 315 опублікованих усього 30 історичних (враховуючи й лише мелодії без тексту). Це насамперед фольклорні варіації двох пісень Антона Головатого «Ой Боже наш, Боже милостивий» та «Ой годі нам журитися», пісні часів Хмельниччини, про Байду, Гонту, Потоцького, козака Швачку, про кошового Калнишевського та царицю Катерину, про руйнування Січі та замальовки з козацького побуту («Жаліються хлопці, а що нас обіждають», «Гомін, гомін по діброві», «Ой не розвивайся, а ти сухий дубе», «Гей у суботу та під неділю» тощо). Найбільше їх зосереджено у другому випуску, – це 18 пісень із варіантами. Але з них лише дві – «Зажурились чорноморці» та «Зібралися всі бурлаки» записані Я. Бігдаєм від Дарії Соляник та Бирюка відповідно (місце запису не вказане). Коло інших же (а це якщо додати й варіанти мелодій, 19 пісень! – Л.І.) над нотним станом надписано «Уклад. М. Лисенко». Із них лише до № 1 «Про Чепігу та Головатого» («Ой тисяча сімсот дев’яносто першого року») є примітка: «Од Миколи Лисенка, записано в околиці Борщагівки, Київ» [5, с. 5]. До №№ 4 і 5 («Пісня Головатого») подано примітку «Короленко, «Чорноморці» – очевидно, тут контамінація мелодії М. Лисенка з текстами, взятими з історичних праць П. Короленка. Про те, як потрапили записи з Київщини до кубанського збірника, жодних відомостей немає. Цей факт викликав зливу непорозумінь у рецензентів, які, проте, намагалися виправдати це з огляду на історичні події, у них зображені: прощання запорожців із Дніпром і переселення за Кубань [34, с. 42-43]. М. Шутуров вважав, що пісні ці за походженням чорноморські й могли бути занесені в Київщину з Кубані. Переглянувши друковану спадщину М. Лисенка, ми з’ясували, що 1860 р. він справді записав на Київщині пісні чорноморських козаків, які частково були опубліковані в другому випуску «Збірника українських народних пісень» («Ой крикнула лебідонька» та «Ой не гаразд запорожці»), а решта («Ой крикнула та лебідочка» (вар.), «Ой на горі та женці жнуть», «Та веселая та бесідонька», «Ой у лузі при березі», «Ой сяду я край віконця», «На горі, горі їдуть мазури» та «Ой час-пора та до куреня») – у ХVІ т. двадцятитомного видання М. Лисенка [29, с. 43, 52]. Редактор тому Л. Ревуцький зазначає, що ці пісні публікуються вперше за рукописом, який зберігається в кабінеті-музеї М. Лисенка при Київській консерваторії (тепер Національна музична академія ім. П.І. Чайковського). Чому не взяли до уваги публікацію Я. Бігдая? Можливо, тому, що Я. Бігдай в окремих випадках здійснював музичне редагування обробок М. Лисенка, залишаючи незмінними вербальні тексти. Наостанок слід зазначити, що своїм виданням Я. Бігдай переслідував ще одну мету: спонукати збирання пісенного фольклору Кубані, перейшовши від аматорського до наукового рівня. Так, у № 6 журналу «Киевская старина» за 1900 р. повідомляється, що пісенна комісія РГТ на одному із засідань обговорила проект Я. Бігдая «О необходимости собрания и издания песенного материала во всех казачьих войсках и средствах для того», і «признала всю важность организации дела собирания и издания песен казачьего войска в интересах сохраненияпамятников старины и нашла предложенную г-ном Бигдаем систему записи текстов песен путем предварительных сношений с лицами, близко стоящими к народу, целесообразной» [42, с. 153-154]. Це стисле повідомлення, передруковане з газети «Сын отечества» (№ 126) частково проливає світло й на методику збирацької роботи Я. Бігдая. Отже, в останні роки життя, з 1901 р. в Терській області (з 1906 р. – у Ставрополі), Я. Бігдай став організатором першої наукової фольклористичної експедиції, яку здійснив у 1903–1905 рр. видатний український композитор Олександр Кошиць. Ось що пише щодо цього журнал «Этнографическое обозрение» (№ 4 за 1903 р.): «Года два тому назад местный мировой судья А. Бигдай представил в комитет (мається на увазі Кубанський статистичний комітет. – Л. І.) подробный доклад на эту тему вместе с программой работ для собирания песен. Комитет представил доклад Бигдая в военное министерство, которое сочувственно отнеслось к собиранию песен. Комитет обратился к известному малорусскому композитору Н.В. Лысенко с просьбой указать лицо, которое могло бы осуществить намерение комитета. Рекомендовал Н.В. Лысенко преподавателя Ставропольского епархиального училища А.А. Кошица, который и получил уже соответственное приглашение от областной администрации» [52, с. 197]. О. Кошиць узявся за справу з великим ентузіазмом, маючи багаторічний експедиційний досвід, озброєний науковими методиками фіксації музичного фольклору, обстежив понад 20 станиць, записав (без технічних засобів) близько 1 000 пісень – однак майже вся його колекція загинула безповоротно [49, с. 119–120]. Отже, на превеликий жаль, збірники Я. Бігдая та Г. Концевича залишаються єдиним документом функціонування пісенного фольклору Кубані в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Іваннікова Л.В.,

к. філол. н., ст. наук. співробітник

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології

ім. М.Т. Рильського НАН України, вул. Михайла Грушевського, 4, м. Київ, Україна

ЛІТЕРАТУРА

  1. 1. [Чумаченко В.К.]. Бігдай Яким Дмитрович // Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. – Випуск 1. Листи вчених до Д.І. Яворницького / укл. С.В. Абросимова та ін. – Дніпропетровськ, 1997. – С. 785–786.
  2. 2. 25 малорусских трехголосных песен / Сост. Г.М. Концевич. – 3-е изд. // Репертуар Кубанского войскового хора. – Вып. 2. – М., 1907. – 39 с.
  3. 3. 30 малорусских трехголосных песен / Сост. Г.М. Концевич // Репертуар Кубанского войскового певческого хора. – Вып. 3. – М., 1907. – 45 с.; Вып. 4. – М., 1910. – 55 с.
  4. 4. 40 малорусских трехголосных песен / Сост. Г.М. Концевич. – 2-е изд. // Репертуар Кубанского войскового певческого хора. – Вып.1. – Екатеринодар, 1910. – 55 с.
  5. 5. [Бигдай А.]. Песни кубанских казаков. Для одного голоса и хора с акомпаниментом фортепиано // Сборник А. Бигдая. – М. : Издание Кубанского статистического комитета, к 200-летнему юбилею войска. Вып. 1. – 1896. – 65 с.; Вып. 2. – 1896. – 72 с.; Вып. 3. – 1896. – 91 с.; Вып. 5. – 1897. – 64 с.; Вып. 6. – 1897. – 68 с.; Вып. 7. – 1897. – 59 с.; Вып. 9. – 1898; Вып. 12. – 1898. – 63 с.
  6. 6. Бигдай А. Песни кубанских казаков / ред. В. Захарченко. – Краснодар : Кн. изд-во, 1992. – Т.1 : Песни черноморских казаков. – 448 с.
  7. 7. Васильков В.В. Народные обычаи казаков станицы Бекешенской (Баталпашинского отдела Кубанской области) / В.В.Васильков // СбМК. – 1906. – Вып. 36. – С. 80–148.
  8. 8. Г[натюк] В[олодимир]. Збірки сільської молодіжи на Україні. З паперів Митрофана Дикарєва // Матеріали до української етнології. – 1918. – Т. ХVІІІ. – С. 170–275.
  9. 9. Дикарев М. Апокрифы, собранные в Кубанской области / М. Дикарев // Юбилейный сборник в честь В.Ф. Миллера изданный его учениками и почитателями под редакцией Н.А. Янчука. – М., 1900. – С. 73–90.
  10. 10. Дикарев М. Велыкдень на Украине и в Черномории (отрывки из народного календаря) / М. Дикарев // Кубанские областные ведомости. – 1897. – № 84.
  11. 11. Дикарев М. Отрывки из малороссийского народного календаря. І. Рождественские святки. ІІ. Масляница. ІІІ. Великий пост / М. Дикарев // Кубанские областные ведомости. – 1895. – №№ 1, 3, 5, 30, 69; Зоря. – 1895. – № 4. – С. 75–76; № 6. – С. 111–113.
  12. 12. Дикарів М. Чорноморські народні казки й анекдоти / Митрофан Дикарів // Етнографічний збірник. – 1896. – Т. ІІ. – С. 1–50.
  13. 13. Етнографічна експедиція // Літературно-науковий вістник. – 1903. – Кн. ХІ. – С. 139.
  14. 14. З народніх уст // Основа. – 1861. – № 10 (октябрь). – С. 17–25. Захарченко В.Г. Українські пісні на Кубані / Віктор Захарченко// НТЕ. – 1890. – № 3. – С. 50–56.
  15. 16. Захарченко В.Г. Українські народні пісні з Кубані / Віктор Захарченко // НТЕ. – 1989. – № 1. – С. 59–60.
  16. 17. Збирнык украинськых писень / Зибрав и у ноты завив М. Лисенко. – Другий выпуск. – К., 1905. – 81 с.
  17. 18. Іваннікова Л.В. Фольклор та звичаї українців станиці Новомінської Єйського повіту Кубанської області (за матеріалами кінця ХІХ–початку ХХ століття) / Л.В. Іваннікова // Одеські етнографічні читання: Матеріали міжнар. наук. конф. Традиційна культура діаспори. Зб. наук. праць. – Одеса : Вид-во КПОМД, 2012. – С. 144–156.
  18. 19. К изучению кобзарского искусства // Кубанские областные ведомости. – 1903. – № 55.
  19. 20. Кириллов П. Черноморская свадьба. Этнографический очерк / П. Кириллов // Кубанский сборник. – 1891. – Т. ІІ. – С. 1–28.
  20. 21. Кириллов П. Малороссийские песни в станице Новоминской Ейского уезда Кубанской области / Петр Кириллов // Сборник материалов для описания местности и племен Кавказа. – Тифлис, 1884. – Вып. ІV. – С. 77–128.
  21. 22. Кобзарь Михайло Кравченко // Кубанские областные ведомости. – 1903. – № 49.
  22. 23. Коваль Р. Нариси з історії Кубані. Український революціонер Кубані Степан Ерастов / Роман Коваль [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ukrlife.org/main/kubann/1 erastov.htm
  23. 24. Кокунько Д. К статье г. Пахомова «Риздвяни святкы в Черномории» в № 280 Куб. обл. ведом. за 1900 год / Д. Кокунько // Кубанские областные ведомости. – 1901. – № 3.
  24. 25. Короленко П.П. Весенние хороводы в Черномории / П.П. Короленко // Кубанские войсковые ведомости. –1866. – №№ 4, 5.
  25. 26. Короленко П.П. Черноморская свадьба / П.П. Короленко // Кубанские областные ведомости. – 1895. – № 77.
  26. 27. Короленко П.П. Черноморские свадьбы / П.П. Короленко // Кубанские войсковые ведомости. – 1865. – № 1–4; 1884. – № 36, 37, 39, 42, 44, 45, 47.
  27. 28. Крамаренко М. [Дикарєв М.] Різдвяні святки в станиці Павлівській Єйського одділу на Чорноморії / М. Крамаренко // Етнографічний збірник. – 1895. – Т. 1. – С. 1–24.
  28. 29. Лисенко М.В. Зібрання творів в двадцяти томах. – Том ХVІ. Українські народні пісні для хору / М.В. Лисенко ; муз. ред. Л.М. Ревуцького, літ. ред. М.Т. Рильського. – К. : Мистецтво, 1955. – 124 с.
  29. 30. Матвеев С. Суеверные приметы и обычаи простого народа в Черномории при бракосочетании / С. Матвеев // Кубанские войсковые ведомости. – 1868. – № 36.
  30. 31. Махровский П. Об изучении Кубанской области со стороны музыкальной / Павел Махровский // Кубанские областные ведомости. – 1902. – 20, 21 ноября.
  31. 32. Мельников Л. Малорусские народные песни про панщину и волю / Л. Мельников // Кубанские областные ведомости. – 1901. – №№ 42, 43. Мужеловский. Кубанские сказки / Мужеловский // Кубанские областные ведомости. – 1899. – №№ 22, 52, 58, 158.
  32. 34. Н.Ш. [рец. на публ.]. Песни кубанских казаков… // Киевская старина. – 1897. – Кн. 7–8. – С. 42–43, библ.
  33. 35. Народна гутірка з поводу коронації / зібрав і пояснив М. Дикарів // Етнографічний збірник. – 1898. – Т. V. – С. 1–24.
  34. 36. Нищие лирники. Песня нищего // Кубанские областные ведомости. – 1900. – № 177.
  35. 37. О колдунах и ведьмах. Корреспонденция из Майкопского уезда // Кубанский областной голос. – 1875. – № 8.
  36. 38. О предстоящем собрании песенного материла в Кубанской области // ВКВ. – 1903. – № 7.
  37. 39. Павлевский Т. Народные поверья и заговоры, относящиеся к пчеловодству / Т. Павлевский // Кубанский сборник. – 1899. – Т. V. – С. 4–7.
  38. 40. Пархоменко Л. Бігдай Яким Дмитрович / Л. Пархоменко // Українська музична енциклопедія. – Т. 1. – К. : ІМФЕ НАНУ, 2006. – С. 203.
  39. 41. Пахомов М. Риздвяни святкы в Чорномории / М. Пахомов // Кубанские областные ведомости. – 1900. – № 280.
  40. 42. Песенная комиссия Императорского русского географического общества // Киевская старина. – 1900. – № 6. – С. 153–154.
  41. 43. Петлюра С. [рец. на публ.]. Известия Общества любителей изучения Кубанской области / С.Петлюра. – Выпуск VІ ; под редакцией секретаря О-ва Е.П. Городецкого. – Екатеринодар, 1913 // Україна. – 1914. – Кн. 4. – С. 109–112.
  42. 44. Півень Ф.Г. Весіллє в станиці Шкуринській Єйського відділу на Чорноморщині / Ф.Г. Півень // Матеріали до української етнології. – 1919. – Т. ХІХ–ХХ. – С. 172–177.
  43. 45. Польовий Р.П. Кубанська Україна / Р.П. Польовий ; під аг. ред. Романа Коваля. – К. : Діоскор, 2003. – 304 с.
  44. 46. Розенберг Л.К. Поверия и предрассудки (Станица Родниковская Лабинского Отдела) / Л.К.Розенберг // Кубанские областные ведомости. – 1900. – №207.
  45. 47. Розенберг Л.К. Станица Родниковская. Корреспонденция / Л.К. Розенберг // Кубанские областные ведомости. – 1901. – № 31.
  46. 48. Собрание песенного материала в Кубанском казачьем войске. ІІ. По поводу собирания и издания песен кубанских казаков // Кубанские областные ведомости. – 1903. – № 178, 229.
  47. 49. Супрун-Яремко Н.О. Кубанська музична фольклористика : етапи становлення / Н.О. Супрун-Яремко // Музикознавчі праці: зб. наук. статей – Рівне : Видавець О. Зень, 2010. – С. 112–125.
  48. 50. Супрун-Яремко Н.О. Музикознавчі праці: зб. наук. статей / Н.О. Супрун-Яремко. – Рівне : Видавець О. Зень, 2010. – 574 с.
  49. 51. Тищенко В. З народніх уст. Чорноморські козаки / Василь Тищенко // Основа. – 1862. – № 2. – С. 54–60.
  50. 52. Хроника // Этнографическое обозрение. – 1903. – № 4. – С. 197.
  51. 53. Черноморские заговоры, собранные П.П. Короленком // Сборник Харьковского историко-филологического общества. – 1892. – Т. ІV. – С. 274–282 і: Кубанские областные ведомости. – 1892. – № 49.
  52. 54. Щербина Ф. Наговоры от болезней у черноморцев / Ф. Щербина // Киевская старина. – 1883. – Кн. 7. – С. 586–588.

Перейти до сторінки з нотами

Лічильники

Яндекс.Метрика Украина онлайн Каталог сайтов «ua24.biz» Белый каталог сайтов каталог сайтов ukraina.net.ua - каталог сайтов Украины Каталог сайтів України Безкоштовний каталог сайтів