Микола Дремлюга


Головна Дремлюга М.В. Біографія Твори для фортепіано Хорові твори Твори для бандури

Дремлюга Микола Васильович (2 липня (15 липня) 1917, слобода Бутурлинівка, нині місто Воронезької області – 18 грудня 1998, Київ) — український композитор, музикознавець, педагог. Професор Київської консерваторії ім. П.І.Чайковського (1978). Член Національної спілки композиторів України (1944). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1972). Народний артист України (1993). Лауреат Державної Премії України імені Т.Г. Шевченка (1998). Представник академічного напряму. Автор першого в історії української музики концерту для бандури і симфонічного оркестру.

Біографія

Микола Васильович Дремлюга народився 15 липня (2 липня за старим стилем) 1917 року в селі Бутурлинівці (нині місто Воронезької області Росії) в учительській родині: батько викладав математику, а мати — літературу. Микола досконало оволодів французькою і німецькою мовами, читав в оригіналі Шиллера, Ґете, Новаліса, Віланда, брав уроки гри на фортепіано у піаніста Г.Беклемішева. Проте, за наполяганням батька майбутній композитор вступив до Київського політехнічного інституту на факультет хімічного машинобудування, щоб здобути поважну на той час професію інженера. Але протягом усього навчання в КПІ М. Дремлюга продовжував займатися музикою – виступав на інститутських концертах як акомпаніатор, піаніст, виконуючи віртуозні прелюди Сергія Рахманінова, а також власні музичні твори, і навіть працював концертмейстером у хорі Українського радіокомітету під керівництвом О.З. Міньківського.

Подальшу долю Миколи Дремлюги вирішило знайомство з Л.М. Ревуцьким. Видатний митець прослухав композиції М. Дремлюги і високо оцінив їх, запропонувавши вступити на його курс. І Микола Дремлюга вступив до Київської консерваторії у клас композиції Л.М. Ревуцького. Ще студентом у 1944 році М. Дремлюга був прийнятий до Національної спілки композиторів України. 1946 року Микола Васильович закінчив одразу два факультети Київської консерваторії: композиторський та історико-теоретичний, а у 1949 році завершив навчання в аспірантурі. З 1946 року М. Дремлюга – викладач на історико-теоретичному та композиторському факультетах Київської консерваторії, з 1965 року – доцент, а з 1978 року – професор кафедри композиції та інструментовки. Микола Васильович працював у консерваторії (нині Національна музична академія України) упродовж 52 років – він викладав гармонію, музичний аналіз, музичну літературу, оркестровку, читання партитур, хорове аранжування, а від 1966 року – композицію. Серед його учнів були О. Білаш, Л. Дичко, В. Сільвестров, Є. Станкович, І. Карабіц, К. Мясков, В. Філіпенко, О. Костін, І. Поклад та ін., зокрема по класу композиції – В. Верменич, П. Ладиженський, І. Кириліна та ін.

Микола Васильович Дремлюга
М. Дремлюга створив монументальні симфонічні твори, яким притаманні філософська глибина, ліризм і патетична піднесеність, витонченість музичних образів та досконалість музичної форми, звернення до народно-пісенних джерел: цикл поем «Батьківщина» (4 симфонічні поеми, 1958–61 рр.); 6 симфоній (№ 1 «Лірична», № 2 «Фестивальна» (обидві – 1967 р.), № 3 (1978 р.; друга редакція – 1995 р. з назвою «Пам’яті жертв голодомору 1932–1933 рр. на Україні»), № 4 «Життя» (1983), № 5 «Українська» (1986), № 6 «Україна – мати рідна» (1995); симфонічні поеми – «Пороніно» (1961), «Болгарська поема» (1964), «Лірична поема» (1965); симфонічні сюїти – «В Польщі» (5 частин, 1962), «Щедрівки» (7 частин, 1996); симфонічні увертюри (1975; 1978); 8 концертів з симфонічним оркестром – для фортепіано (1963), труби (№ 1 – 1976; № 2 – 1977), бандури (1981), скрипки (№ 1 – 1982; № 2 – 1989), гобоя (№ 1 – 1990; № 2 – 1992). Серед творів вокально-симфонічної музики Миколи Васильовича – кантати: «На землі Кобзаря» для баритона, хору та симфонічного оркестру на слова І. Франка, В. Бичка, В. Сосюри (1964), «На колгоспних полях» для тенора, баритона, хору та оркестру народних інструментів на слова О. Новицького (1965); ораторія «Ленін» (1970).

Вокальна спадщина М. Дремлюги надзвичайно велика. Вона охоплює: хори на 4 голоси а капела – «Пори року» (1963), «Над Дніпром жита шумлять» (1965), «Отче наш» (1994); пісні для дітей; сольні та хорові пісні на слова Д. Луценка, А. Демиденка, Л. Реви та ін.; понад вісімдесят романсів та поем на вірші І. Франка, Лесі Українки, М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри, А. Малишка, П. Воронька, Т. Масенка, Д. Павличка, А. Демиденка, О. Пушкіна, М. Лермонтова, І. Буніна. Композитор органічно поєднав світові зразки європейської та східної поезії з українською мелодикою у романсах на слова В. Шекспіра, Ф. Петрарки, А. Міцкевича, П’єра де Ронсара, Мікеланджело, Омара Хайяма. Його концертні обробки народних пісень, а їх понад сто, (українських, російських, білоруських, болгарських, чеських, словацьких, польських, угорських, албанських) позначені поліфонічністю, гармонійною варіаційністю, художньою витонченістю фортепіанного супроводу.

М. Деремлюзі належить добірка творів для фортепіано: цикли – «З глибини» (4 поеми, 1941), токата на тему веснянки М. Лисенка «А вже весна» (1941), «Зима» (8 прелюдій, 1946), «Весняна сюїта» (6 частин, 1956), «Фортепіанний альбом» (24 п’єси, виданий 1967 і 1976) та ін.

М. Дремлюга – автор камерно-інструментальних творів: поема для віолончелі та фортепіано (1949); сонати – для скрипки соло (3 частини, 1983), для скрипки і фортепіано (3 частини, 1989), для гітари (3 частини, 1984); твори для гобоя і фортепіано – концерт (1993), поема (1994), елегія (1995), інтермецо (1996).

Композитор написав музику до кінофільмів «Суєта» (1956), «Під золотим орлом» (1957; обидва – режисера М. Афанасьєвої, Київська студія художніх фільмів ім. О. Довженка), «З кіноапаратом по Кракову» (1958, режисер В. Небера, Київська студія документальних та наукових фільмів).

Особливо цінним внеском М. Дремлюги у розвиток української музики є його непересічний концертний репертуар для бандури, який охоплює багаточастинні сюїти (1973–76) та сонати (1979), поему-рапсодію і концерт у супроводі фортепіано (обидва – 1980); низку творів інших жанрів, зокрема баркаролу, елегію (обидві – 1962), прелюдії (1964; 1971; 1979), думу (1965), капричіо (1974), сонатину, фугу (обидві – 1979). Цікаво, що п’єса М. Дремлюги для бандури під назвою «Дума» у виконанні Галини Менкуш була використана у фільмі «Пропала грамота» (1972, режисер Б. Івченко). Ймовірно, режисер був певен, що це народна дума.

Створення творів для бандури вимагало ретельної співпраці з відомим бандуристом, викладачем кафедри народних інструментів Київської консерваторії С.В. Баштаном. Адже бандура, дуже складний у виконавському відношенні інструмент, загалом використовувалася для супроводу співу. М. Дремлюга розкрив нові виражальні можливості бандури і підняв її до академічного рівня. Варто підкреслити, що М. Дремлюга першим в історії української музики написав концерт для бандури та симфонічного оркестру. Цей концерт став обов’язковим твором на вітчизняних та міжнародних конкурсах бандуристів.

У 1998 році за симфонію «Пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 рр.» Микола Дремлюга отримав найвищу нагороду – Державну премію України імені Т.Г. Шевченка.

Помер Микола Васильович 18 грудня 1998 року.

Теоретичні праці М. Дремлюги: Українська фортепіанна музика (дожовтневий період). К., 1958; Принципи та методи обробки народної пісні // Мист-во. 1959. № 2; Голос бандури // Рад. Україна. 1983, 10 лют.; Воспоминания о Л.Н. Ревуцком // Лев Николаевич Ревуцкий: Статьи. Воспоминания. К., 1989; Композитор і педагог. Анатолію Коломійцю – 75 // КіЖ. 1994, 5 лют.

Головна М.В. Дремлюга

Біографія

Ноти фортепіанних творів

Хорові твори

Твори для бандури

Лічильники

Яндекс.Метрика

Украина онлайн Каталог сайтов «ua24.biz»