|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Яків Степанович Степовий (Якименко) – визначний композитор, музичний критик, музично-культурний діяч. Яків Якименко (1883 – 1921) узяв псевдонім – Степовий. Він народився на околиці Харкова. Його батько – відставний унтер-офіцер – любив музику і співав у церковному хорі. Крім Якова, у сім’ї було ще два хлопці – Федір та Микола. Усі троє – музично обдаровані. Два з них (Федір та Яків) згодом стали видатними українськими композиторами.
Яків Степовий здобув ґрунтовну музичну освіту в Придворній співацькій капелі в Петербурзі. Під час чергового набору дітей з України з добрими голосами туди спочатку потрапив старший син Федір, а потім і молодший Яків (1895). У цій капелі хлопчики не тільки співали в хорі, а й навчалися диригувати, грати на струнних, духових інструментах; обов’язковою була гра на фортепіано. Викладали там і музично-теоретичні дисципліни. На той час капела мала добрий хор та оркестр. У капелі, як і раніше, було багато вихідців з України, тому Я. Степовий мав можливість спілкуватися із земляками, зокрема, з Миколою Грінченком, який став потім відомим істориком української музики.
У 1902 р. Я. Степовий закінчив навчання на курсах у капелі й мріяв поступити до консерваторії, але на заваді стали матеріальні труднощі. На прохання старшого брата Федора, який на той час навчався в Петербурзькій консерваторії, відомі російські композитори О. Глазунов та М. Римський-Корсаков погодилися зустрітися з Я. Степовим. Ознайомившись із його творами, вони пересвідчилися у наявності таланту в молодого композитора й допомогли йому не тільки навчатися в консерваторії безкоштовно, а й отримувати стипендію. Учителями Я. Степового в консерваторії були М. Римський-Корсаков (теорія, композиція, інструментування), Анатолій Лядов (гармонія), Язеп Вітоль (аналіз музичних форм). Навчання в цих видатних митців у Петербурзі, а також можливість слухати там багато музики мали велике значення для формування Я. Степового як композитора. Ще в студентські роки почалася його дружба з Миколою Мясковським, який згодом став відомим російським композитором. У домі М. Мясковського Я. Степовий зустрічався з відомими музикантами – Сергієм Прокоф’євим, Ігорем Глєбовим (Борисом Асаф’євим) та ін.
Світоглядні демократичні позиції Я. Степового формувалися в атмосфері революційних подій у Петербурзі в 1905 – 1907 рр., у яких активну участь брала молодь, зокрема студенти Петербурзької консерваторії. У Петербурзі Я. Степовий міг познайомитися і з М. Лисенком. У 1904 р. там відбувся великий ювілейний концерт М. Лисенка, на якому були М. Римський-Корсаков, О. Глазунов і, мабуть, Я. Степовий. Особисте знайомство Я. Степового з М. Лисенком могло відбутися під час зустрічі М. Лисенка зі студентською молоддю. Згодом Я. Степовий надіслав М. Лисенкові для ознайомлення свої перші твори.
Зацікавленість українською культурою виникла у Я. Степового ще під час навчання в консерваторії. З 1906 р. він бере активну участь в організації шевченківських літературно-музичних вечорів у Петербурзі. Там же він знайомив слухачів з українською музикою. Я. Степовий розпочав свою творчість як український композитор. У 1905 – 1906 рр. пише вокальний цикл «Барвінки» на тексти українських поетів; у 1907 – 1908 рр. – вокальний цикл «Пісні настрою» на вірші Олександра Олеся.
Я. Степовий закінчив навчання в консерваторії 1909 р., але диплом отримав лише в 1914 р. Протягом 1909 – 1914 рр. влітку він часто відвідував Україну, записував українські народні пісні. Підтримував контакти з українськими музикантами, зокрема з К. Стеценком, якого навідав у Тиврові в 1911 р. Ще раніше К. Стеценко написав про Я. Степового статтю, опубліковану в газеті «Рада» (1910).
У Росії відбулося кілька концертів, на яких звучала музика Я. Степового. З великим успіхом пройшов авторський концерт композитора в грудні 1911 р. у Москві з ініціативи видатного українського співака Івана Алчевського, який очолював там музично-драматичний гурток «Кобзар». У1912 р. Степовий у Петербурзі брав участь у літературно-музичному вечорі, присвяченому пам’яті Т. Шевченка. Для цього вечора він написав фортепіанний твір «Прелюд пам’яті Шевченка». Виконання на цьому концерті деяких його вокальних творів на слова Т. Шевченка, Лесі Українки було заборонено. Цього ж року відбувся авторський концерт Я. Степового за участю співаків Марійського театру. Один із рецензентів цього концерту підкреслював, що Я. Степовий демонстрував свої музичні твори в українському стилі.
Я. Степового цікавили нові явища в музичному мистецтві. У Петербурзі він відвідував гурток «Вечори сучасної музики», а також Бєляєвський гурток1 . Степовий мав можливість ознайомитися й із західноєвропейською музикою, подорожуючи влітку 1912 р. по Швейцарії, Франції, Німеччині. У Парижі, де жив його брат Федір, Степовий зустрівся зі співаком І. Алчевським, який успішно виступав на сцені Gгапd Орега. Із Парижа в Петербург у «Російську музичну газету» композитор надсилав статті про свої враження від паризького музичного життя. У Росії він писав музичні статті до московської газети «Музика».
Я. Степовий мріяв переїхати до Києва, його запрошували працювати в Музично-драматичній школі М. Лисенка, і він уже готувався до від’їзду. Але його плани перервала Перша світова війна. У 1914 р. Я. Степовий був мобілізований до царської армії, а з війни повернувся тільки 1917 р. Цього ж року він став викладачем музично-теоретичних дисциплін у Київській консерваторії й активно працював у різних ділянках музичного життя. З 1919 р. завідував музичною частиною Українського державного музично-драматичного театру «Музична драма», директором якої був відомий співак М. Микиша, а режисером – Л. Курбас. З ініціативи Я. Степового в 1920 р. розпочалися виступи Державного струнного квартету. Я. Степовий працював також над проектом створення диригентського інституту. Плідно творив Я. Степовий і як композитор. У нього було багато творчих планів, але, на жаль, у розквіті сил Я. Степовий помер від черевного тифу 2 листопада 1921 р.
Я. Степовий писав камерно-вокальну, фортепіанну та хорову музику. Вона овіяна сердечністю й теплотою. Найкраще його індивідуальність проявилася в інтимній ліриці. Я. Степовий – тонкий лірик, який умів передати в музиці багатство емоційних відтінків. У створенні цієї сфери значну роль відіграє гармонія – колористична, експресивно виразна. Стилістика музики Я. Степового досить різна. В одних творах вона типово романтична, а в інших, особливо в інтимній ліриці, проявився неоромантичний стиль. Степовий був майстром мініатюрних форм.
Провідними жанрами творчості Я. Степового є камерно-вокальна та фортепіанна музика. Композитор писав пісні та романси на вірші українських поетів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Кониського, М. Чернявського, молодих поетів Олександра Олеся, М. Вороного, М. Рильського та ін. Він є автором трьох вокальних циклів: «Барвінки» на тексти різних українських поетів, «Пісні настрою» на вірші Олександра Олеся, «Три вірші М. Рильського» та окремих солоспівів. Особливо приваблювала Я. Степового лірична поезія Олександра Олеся з її новим світосприйняттям. Він найчастіше звертався до віршів цього митця й на його слова написав понад третину романсів. У доробку Я. Степового є також романс на текст Г. Гейне (у російському перекладі Л. Мея) та два твори на вірші російських поетів (С. Фрага та К. Бальмонта).
Уболівання Я. Степового за долю українського народу відображене в романсах з громадянською тематикою (у циклі «Барвінки» та ін.), яка досить різноманітна. Він передає в музиці пробудження народу до боротьби в романсі «Степ» на вірш М. Чернявського (через трансформацію тематизму від епічного до героїчного); прагнення до волі розкрите в романтично-піднесеному романсі «Досить невільная думка мовчала» на текст Лесі Українки; любов до рідного слова і біль через його пригноблення передане в лірико-драматичному романсі «О слово рідне» на вірш Олександра Олеся (з циклу «Барвінки»), любов до рідної землі – в емоційно піднесеному романсі «Земле, моя всеплодющая мати» (на слова І. Франка) та ін.
У романсах різноманітно представлена інтимна лірика, якою поетично розкрито почуття кохання. За характером образів і стилістикою вона неоднакова. Серед творів інтимної лірики є традиційні романси, як, наприклад, популярний «Розвійтеся з вітром» на вірш І. Франка. Цьому твору властива емоційна відкритість, широка наспівність мелодії з опорою на інтонації міської пісні-романсу. Поряд із цим, у романсах Я. Степового спостерігається й інший тип інтимної лірики, який він створив на тексти Олександра Олеся (окремі романси з циклу «Барвінки» та цикл «Пісні настрою»). Поезія цього автора була близька Я. Степовому чутливим зображенням внутрішнього світу людини, психологізмом, багатозначністю змісту. Я. Степовий дуже тонко схоплював емоційну атмосферу вірша, його емоційні півтони, ритмо-інтонації і передав їх у музиці романсів. В одних творах Я. Степового на вірші Олександра Олеся лірика споглядальна, з колористичним звукописом, прозорою фортепіанною фактурою, яка натхнена чарівними образами природи віршів («Зимою», перший розділ романсу «Дихають тихо акації ніжні»), а в інших творах, у яких відтворюється внутрішній стан героя, лірика схвильована, з динамічною мелодією; у ній передається емоційне багатство нюансів тексту («О, ще не всі умерли жалі», «В квітках була душа моя»). Значним мистецьким досягненням є романс «Не беріть із зеленого лугу вербу». Емоційно щемливою мелодією передано ніжні й болісні почуття людини. У кожному з романсів на слова Олександра Олеся композитор, відтворюючи настрій та атмосферу вірша, використовує колористичну гармонію, а в окремих випадках вона наближається до колористично-імпресіоністської («В квітках була душа моя»).
Нові стильові риси проявилися й у вокальному циклі Я. Степового «Три вірші М. Рильського». У ньому відчутна особлива увага композитора до поетичного слова, його інтонацій, емоційних нюансів. У трьох його романсах («Не грай, не грай!», «Ноктюрн», «Без хвилювань, без мук з тобою я балакав») душевна драма героя розкрита музичними засобами пізнього романтизму. Аріозною мелодією та фортепіанною партією дуже тонко передається віршовий текст. Поряд із типовими для романтизму засобами використовуються й імпресіоністські – при створенні звукової картини ночі (у других розділах романсів «Не грай», «Ноктюрн» та ін.). У цьому вокальному циклі Я. Степового дослідники справедливо відзначають новаторські риси в його музичній мові, особливо в гармонії. У більшості його романсів фортепіанна партія є рівноправною з вокальною (особливо це характерне для останнього циклу).
Індивідуальність Я. Степового як лірика з тяжінням до мініатюрних жанрів проявилася і в його фортепіанній творчості. Він писав типові романтичні мініатюри: прелюдії, вальси, елегія, експромт, мазурка, пісня, пісня без слів, танець, маленька поема, скерцо; програмні твори – «Мрія», «Спогад». Крім того, є й такі жанри, як менует, рондо, фуга. Найчастіше Я. Степовий звертався до жанру прелюдій. Є в нього одночастинна соната та фантазія.
У фортепіанній творчості Я. Степового можна помітити деякі впливи форте-піанної музики М. Лисенка, Е. Гріга, П. Чайковського, А. Лядова, М. Римського-Корсакова, раннього О. Скрябіна. Фортепіанні твори Я. Степового різні за музичною образністю та музичними засобами. Чимало фортепіанних творів близькі до його романсів. Це ліричні мініатюри з тонким відтворенням внутрішнього світу людини, які часто овіяні серпанком смутку. Композитор не захоплювався віртуозністю, на першому плані в нього розкриття багатства відтінків ліричних почуттів. Я. Степовий часто хроматизує мелодію й усю фактуру. Він милується колористичним гармонічним звучанням. У фортепіанній музиці домінує відтворення світу особистих відчуттів. Звертаючись до образу Т. Шевченка в прелюдії його пам’яті, композитор створює глибоко сердечну, схвильовану музику, яка неначе виражає його ставлення до поета.
Музика Я. Степового яскраво індивідуальна, але й національно увиразнена. Якщо композитор і використовує українську народну або пісенно-романсову інтонаційність, то вона адаптована відповідно до його індивідуального стилю. Але Я. Степовий передавав у своїх творах не тільки сферу особистих переживань. У 1918 р. він написав Прелюд (d-moll), який відрізняється від інших його творів. Урочисто-трагічне звучання цього прелюду (автор використовує тематизм маршового характеру й ефект передзвонів) передає емоційні переживання, викликані тогочасними суспільними проблемами.
Я. Степовий – композитор великих творчих можливостей, життя якого обірвалося в розквіті сил.
Л. Корній та Б. Сюта
___________________
НОВИНИ
