з нового боку. У цьому немає нічого дивного, адже він взагалі був обдарованою людиною, а його дружні зв’язки з Г. Державіним, В. Жуковським, Ю. Нелединським-Мелецьким, М. Херасковим могли активізувати його поетичну фантазію.
Бортнянський невипадково звернувся до релігійних сюжетів. Його поетичні спроби були безпосередньо пов’язані з аранжировками старовинних церковних піснеспівів. При порівнянні мелодії піснеспіву в редакції Бортнянського з оригінальною неважко побачити спрощення і мелодики, і ритміки. Аналогічне явище спостерігаємо і при порівнянні, наприклад, вірша Бортнянського «Дух божий влек меня в пустыню» з тим же текстом з «Книги пророка Ієзекіїля» (глава 37, вірші 1-14). Тільки тут спрощення виражено в доступнішому викладі й рівномірній ритмічній пульсації тексту. Ось один з чотиривіршів Бортнянського:
И стали живы – сонм великий!
И трепет в грудь мою проник,
И жизни радостные клики
Воскресший возгласил язык!
Стиль його «перекладення» близький до стилю літератури того часу. Візьмемо, наприклад, уривок з «перекладення» 81-го псалму Р. Державіним:
Несчастливым подать покров,
От сильных защищать бессильных,
Исторгнуть бедных из оков.
Навіть зовнішнє порівняння двох чотиривіршів показує, що Бортнянський, який глибоко розумівся на особливостях духовної літератури, приводить вірші в сучасну йому форму, вводить в них чіткий розмір, ритм. Добре орієнтуючись у псалмах, віршах, проповідях та інших церковних текстах, він вибирав для роботи найцікавіші, на його думку, твори, уміло переосмислюючи їх ритміку. Щодо цього між його поетичними спробами та музичним аранжуванням старовинних піснеспівів існує тісний зв’язок.
У великій спадщині Бортнянського кількість аранжировок не досягає і двох десятків. Це говорить про уважність і серйозність ставлення композитора до жанру обробки. Адже слід було розв’язати проблему інтерпретації давніх наспівів таким чином, щоб вони стали доступні виконавцям і слухачам того часу. Бортнянський
