участь у придворних оперних спектаклях і вчивбя у композитора, називає його «вибачливим артистом», «добрим, люб’язним» (58, 293), О. Орлов, який знав Бортнянського ще з Італії, писав: «Знав я Д[митра] С[тепановича] дуже доброю людиною в чужих края, та й тепер, здається, він такий же, з чого я щиро радію» (170, арк. 2а).
А ось що писав про композитора безіменний автор статті вміщеної в журналі «Иллюстрация» за 1858 рік: «Усі, хто знав його, хвалять його душевні й грамадські якості. Він був веселий, балакучий, дотепний, любив жартувати, сперечатися, більш за все захищати своє мистецтво. Сам він про себе дуже мало говорив і безперестану твердив, що він стоїть на нижчому ступені мистецтва і що його послідовники багато ще зможуть зробити на цій ниві. Прекрасно розмовляючи по-італійському, він любив, щоб приїжджі італійці слухали його хор і пояснював їм потім усю складність російських духовних композицій без темпу, ритму, з неправильним наголосом часто на приставних словах, з таємничістю перших легенд.., з простотою перших століть східної церкви» (71, с. 51). Автор цитованих рядків залишив цікаві спогади про Бортнянського як про людину, самовіддано закохану у свою справу. Композитор ревно дотримувався традицій вітчизняного співацького мистецтва. Ще за його життя Є. Болховітінов писав: «Росія дістала собі знаменитих у співоцтві вчителів і твори, серед яких найзнаменитішим є донині Димитрій Бортнянський» (29, с. 17).
Нарис професора М. Соловйова дає уявлення про те, як працював Д. Бортнянський. Посилаючись на спогади свого родича, який у молодості часто відвідував композитора, М. Соловйов пише: «При розмові з гістьми він [Бортнянський] був неуважний, помітно було, що його переслідувала якась думка, і зовсім несподівано Д[митро] С[тепанович] залишав дружню бесіду, зникаючи у своєму кабінеті, пробував щось на фортепіано і, очевидно, вловивши щасливу думку, записавши її, повертався задоволений і спокійний до своїх гостей» (128, 1900, №40).
Про педагогічний такт, чутливість та уважність Бортнянського, його вміння цікаво подати художній матеріал своїм півчим згадує О. Варламов: «Бувало, Бортнянський підійде до хлопчика, який співає, зупинить його і скаже: «Ось краще так заспівай, душечко», і 70-річний дідусь візьме фальцетом так ніжно, з такою, душею, що зупинишся від подиву... Недивно, що півчі шанували
