треба було мати зі мною дуже багато» (58, с. 294). Якщо згадати також авторитетне висловлення Є. Болховітінова, то можна впевнено твердити, що Бортнянський був не тільки відомим композитором, а й визнаним свого часу педагогом. Після його смерті О. Булгаков писав: «Хто буде вміти і так старанно займатися півчими, як він? Він їх постійно вчив і прекрасно знав свою справу» (129, 1901, №2).

28 вересня 1901 року С. Смоленський дістав копію доповіді князя О. Голіцина імператорові про кончину Д. Бортнянського. Нині вона зберігається у ЦДІА СРСР (195, 23, арк. 34, 35). Крім інформації про лікування композитора¹, в ній повідомлялося: «Директор Придворної співацької капели дійсний статський радник Бортнянський 27 числа минулого вересня.... помер раптово від апоплексичного удару» (195, 23, арк. 35)².

Це трапилося у власному будинку Бортнянського на Великій Мільйонній вулиці № 16 (Першій адміралтейській частині) (див. 8). Тепер це вулиця Халтуріна, а будинок, де жив Бортнянський, значиться під № 20³.

Отже, пропонована усіма енциклопедичними словниками та іншою літературою дата смерті Бортнянського – 28 вересня 1825 року – є неправильною. Знайдена копія документа дозволяє не лише уточнити її (27 вересня 1825 року за старим стилем, або 9 жовтня 1825 року – за новим), а й спростувати легенду про обставини смерті Бортнянського⁴.

___________________

1. «Головний лікар Придворного шпиталю колезький радник Крестовський, який лікував його, доніс мені, що він, Бортнянський, протягом усього минулого літа страждав від різних припадків, які, однак, були неважливими. 26 вересня захворів, 27 числа від прописаних Крестовським ліків дістав помітне полегшення і весь день ходив по кімнаті, але опівночі того ж числа Крестовського було покликано до нього з лейб-медиком Гаєвським.., і вони знайшли його без усякого дихання...» (195, 23, арк. 35).
2. Смерть Бортнянського була несподіванкою для багатьох його друзів, знайомих, учнів. О. Булгаков писав брату: «Шкода Бортнянського... Старий був мідний, свіжий, здавалося, довго проживе...» (129, 1901, №2).
3. Будинок стояв поряд з будинком капели. Деякі кімнати його було пристосовано під готель, що створювало великі незручності для господаря. У своєму прошенні від 1 вересня 1804 року про звільнення будинка від постою він нагадував, що іще в 1799 році його вимоги було на словах задоволено, але на ділі не було вжито ніяких практичних заходів.
4. Свого часу поширювалися чутки про те, що Бортнянський «заснув навіки під звуки свого концерту «Векую прискорбно еси душа моя». В. Лебедєв, наприклад, описує таке: «Коли регент хотів диригувати, він (Бортнянський) зупинив його: «Нехай співають самі...». Півчі заспівали. «Тихіше, тихіше», – додав він потім... Під задушевні звуки свого твору Бортнянський і помер, оплакуваний своїми вихованцями» (90, с. 16).