не рассмотрю», – говорил казак, заслоняя свет рукой. «Да вот я! Вот!» – изволили отозваться сами пан полковник, указывая на себя пальцем. «Так и есть. Это вы, пан полковник!» – сказал казак и, подняв руку, сказал негромко: «Нате же вам, пане Азенко, дулю!» – и с этим словом протянул к нему руку со сложенным шишом. Это был неслыханный пассаж! Смех, хохот, крики заглушали гневные слова пана Азенка».
Дмитро Бортнянський мимоволі міг бути свідком таких ярмаркових вистав. Водночас він мав можливість відвідувати разом з батьком спектаклі гетьманського театру. Усі ці враження, навколишнє музичне середовище й особлива обдарованість хлопчика (про що писали біографи Бортнянського) визначили його інтерес до музики.
Відсутність документів не дозволяє нам встановити, хто перший оцінив музичний талант Дмитра Бортнянського у Глухові. Деякі літературні джерела свідчать, що він учився у глухівській співацькій школі. Д. Долгов, складаючи біографію свого діда, обмежується повідомленням, що Бортнянський в сім років мав «чудовий ...голос-дискант», завдяки якому його було зараховано до Петербурзької «придворного церковного хору» (див. 56, с. 17).
М. Фіндейзен також зазначав, що з 1758 року Бортнянський був на службі в Петербурзькій співацькій капелі. Хлопчику виповнилося тоді сім років, і він звернув на себе увагу спеціалістів. Можливо, його музичні здібності помітили ще раніше музиканти й півчі гетьманської капели, зокрема відомий у Глухові, а потім і в Петербурзі співак Марко Федорович Полторацький. Він і міг порекомендувати хлопчика до Придворного хору, для чого потрібний був не лише талант, а й певна музично-теоретична підготовка (знайомство з практикою хорового співу, знання музичної грамоти). Таку підготовку Борнянський міг дістати в одного з багатьох приватних глухівських учителів-музикантів.
В той час приватне навчання в місті було досить поширене, а методика його часто засновувалась на практичному досвіді самих учителів, які іноді вдавалися й до фізичного примусу. Г. Квітка-Основ’яненко в тій же повісті «Пан Халявський» так описує одне з подібних занять: «Он (вчитель) держал (учня) за ухо: когда тоны спускались вниз, он тянул меня книзу; возвышающиеся тоны заставляли его тянуть ухо мое кверху. При самых
