з наборів 1758 року і разом з своїми однолітками був відправлений до Петербурга. Сріблястий голос, великі музичні здібності, приємна зовнішність Бортнянського – все відповідало тим вимогам, які пред’являлися у Придворному хорі до новоприбулих дітей.

Немає ніяких відомостей про те, щоб згодом Бортнянський приїжджав до Глухова й гостював у своїх батьків. Згідно з імператорським указом 1748 року його мати й батько звільнялися від усіх податків, бо їхній син служив при царському дворі.

Про батьків композитора ми знаємо мало. У «Помяннике Глуховской Николаевской церкви» за XVIII століття зустрічається ім’я Стефан – не виключено, що воно належало батькові Дмитра Бортнянського, який до кінця свого життя залишався в гетьманському місті.

Капела, де розпочав службу маленький Дмитро як камер-півчий, вже мала свою історію. Ще в другій половині XV століття виник хор «державних півчих дяків», який 1713 року за указом Петра І почав іменуватися «Придворним Хором». Пізніше, за Анни Іоанівни, колектив залучали вже до оперних спектаклів. У камер-фур’єрських журналах зафіксовано участь одного з придворних півчих «баса Полторацького» в операх Ф. Арайї «Белерофронт» та «Селевк». У другій половині 50-х років XVIII століття, коли Бортнянський прибув до Петербурга, Марко Федорович Полторацький уже очолював співацький колектив. Як уставщик він повинен був стежити за дисципліною та успішністю своїх вихованців, а також відповідати за всі заходи, що мали здійснюватися в капелі. По суті, його обов’язки виходили за межі діяльності уставщика. Тому в документах він фігурує не тільки як «уставщик Полторацький», а іноді і як «директор Полторацький». До цього нового звання в капелі звикали важко. Лише коли обов’язки Полторацького перейшли до Бортнянського, то, як засвідчує Д. Розумовський, назва «директор» прижилася.

Марко Федорович Полторацький був першим відомим нам учителем Бортнянського, тому його особа становить для нас особливий інтерес. Народився він на Україні в селі Сосниця Чернігівської губернії в 1729 році. З архівних матеріалів ясно, що в тому ж селі жили й його родичі. Так, у Соборній Стотроїцькій Сосницькій церкві служив його дядько – священик Іван Пилипович Полторацький (він же бунчуковий товариш), а в другій половині