безумства. Духовно зломлений, не бачачи ніякого виходу, він 24 березня 1777 року покінчив з собою. Березовський міг би сказати словами поета Д. Парінні: «Я народився не для того, щоб стукати в... палаци іменитих, і царство смерті прийме мене голого, але вільного» (73, с. 525).
Трагічна смерть Березовського схвилювала передових діячів вітчизняної культури, в тому числі й Бортнянського. Молодий композитор почав мимоволі задумуватися про свою майбутню роботу в Росії. Досі він не бачив щодо цього ніяких перспектив, адже в капелі служили і іноземці, і він не поспішав виїжджати з Італії. До того ж італійські композитори заробляли значно більше російських1.
Отже, Бортнянському залишалося тільки одне: зарекомендувати себе якнайкраще, бо його репутація в Італії багато важитиме потім у Петербурзі.
Пройшло два роки після смерті Березовського, і ці роки були періодом напруженої праці Бортнянського в галузі композиції. Його «було помічено» в Росії, і весною 1779 року він отримав листа від директора імператорських театрів і придворної музики І. Єлагіна: «Пане Бортнянський! Оскільки минуло вже десять років вашого перебування в Італії і ви довели успіхи вашого мистецтва, то нині настав час повернутися вам на батьківщину, для чого рекомендую вам якомога швидше вирушити в дорогу, узявши з собою всі ваші твори. На жалування ваше при сьому додається вексель на двісті червонних, а на приїзд сто п’ятдесят червонних одержите від маркіза Маруція. Якщо ж вам потрібно буде згодом для нового смаку ще побувати в Італії, то можете сподіватися, що вас буде відпущено. Я вас знову прошу, не відкладаючи часу, їхати; перше, що в вас настійна потреба, друге, що це послужить безумовному вашому щастю...» (128, 1900, № 40).
З листа видно, що Бортнянського було визнано не тільки в Італії, а й у Росії. Сам композитор не міг не помітити, що порівняно до Березовського, з яким свого часу обійшлися так жорстоко, йому було виявлено високу честь. Він розумів, що царському двору потрібний
___________________
