непоганим клавесиністом. М. Музалевський підтверджує цю думку посиланням на участь Бортнянського в музичному житті гуртків та салонів Петербурга, а також згадує пам’ятник до тисячоліття Росії в Новгороді роботи М. Микешина, який зображує композитора за клавішним інструментом.

Свої клавірні сонати Бортнянський присвятив великій княгині Марії Федорівні, дружині Павла І, яку він навчав гри на клавесині. Вона мала у своєму розпорядженні спеціально виготовлений для неї в 1774 році прекрасний інструмент і дуже захоплювалася грою на ньому. Покровителька композитора, Марія Федорівна вважала його своїм маестро, а інколи «своїми» і його твори. Одного разу Бортнянський писав музику на вірші поета Ю. Нелединського-Мелецького, а «Марія Федорівна керувала ним [Бортнянським] своїми настановами і, дуже задоволена, присвоїла цей хор собі, заборонивши випускати його в світ, перше ніж його буде почуто... в день свята» (129, 1866, № 6).

У фортепіанних творах Бортнянського, що дійшли до нас, можна виявити близькість їх мелодики до зворотів музичного фольклору. Дослідження радянських вчених О. Алексєєва, В. Музалевського та інших показали, що в його сонатах присутній народний елемент, російська пісенність. В сонаті F-dur, наприклад, є поспівки, що нагадують російську «Камаринську», а в головній партії чути інтонації популярного в той час козачка (9).

Композитор застосовує також типові для вітчизняної музики гармонічні звороти. О. Алексєєв, зокрема, відзначає оригінальне вживання Бортнянським у згаданій вище сонаті III ступеня у «своєрідній послідовності», типовій для російської музики (10).