Цікаво, що мелодичні кадансові звороти типу h1 – d2 – с2 – h1 – a1 – gis1 – a1 часто зустрічаються в українській професіональній музиці XIX століття, наприклад, у О. Рубця, С. Гулака-Артемовського, М. Вербицького та ін.

Після «Свята сеньора» Бортнянський написав оперу «Сокіл», також у жанрі buff. Однак поряд з чисто комедійними номерами або й ліричними епізодами в опері є й драматичні моменти, що дає підстави говорити про лірико-драматичний напрямок твору. Велика роль відводиться тут розгорнутим ансамблям.

Опера складається з 17 вокальних номерів та фіналу. В увертюрі широко використано тематичний матеріал твору. Особливий розвиток дістала побічна партія, яка по відношенню до головної (C-dur) представлена в тональності мінорної домінанти (g-moll), характерної для сонатного allegro середини XVIII століття й пізніше. В цілому вся увертюра носить розважальний характер. Поступове її динамічне загасання в кінці пов’язане з підготовчим переходом до м’якого звучання хору (F-dur), яким відкривається перша дія. Плавний мелодичний рух спочатку паралельними терціями, а потім секстами двох верхніх голосів ніби стилізують музику під канти чи псальми. М’який супровід струнних інструментів використано як гармонічний фон (13).

У першій дії є цікавий фінал, який, до речі, відсутній у двох наступних діях.

В опері «Син-суперник» фінали перших двох дій більш