як «придворний простий спів»¹. У тому ж році Синодальна типографія надрукувала її круглими і квадратними нотами й розіслала в усі церкви Росії². Це був один із шляхів «зрівняння» й приведення до єдиного порядку репертуару хорових колективів. Новоузаконені піснеспіви й нова методика навчання регентів відіграли значну роль у боротьбі з засиллям у церквах «вільної», здебільшого самодіяльної манери співу.

Двоголосна літургія Бортнянського ще не раз переглядалася ним самим та його учнями. Одним з її варіантів був «Круг простого церковного пения, издавна употребляемого при высочайшем дворе», над яким працював талановитий учень та помічник Бортнянського Грибович³.

Усі піснеспіви «Круга...» легко міг виконати будь-який хор, бо композитор орієнтувався на середні вокальні можливості співаків. Особливо важливо це було для ніжних дитячих дискантів. Малолітні півчі тепер менше стомлювалися й краще співали. «Круг» переписано типографом Кореневим у 1830 році і зберігається в нотному відділі ДПБ.

Завантаженість Бортнянського в капелі, пов’язана з вирішенням різних адміністративних питань і спрямована на вдосконалення співацької справи, дещо відволікала його від творчої діяльності. В реєстрових списках

___________________

1. В основу «придворного простого співу» лягли спрощені Бортнянським розспіви старовинних піснеспівів, що побутували в той час (іноді його називали «наспівом Бортнянського»). Його мелодика відзначається природністю й логічністю, в ній немає різких стрибків, ритмічних і темпових контрастів, мелізматики. Завдяки цьому він був дуже доступний усім півчим. Один з регентів 1860-х років відзначав у наспіві «природність і правильність поєднання тонів», які дають «надзвичайну повноту акорду й таку саму гармонію, а ці дві якості в сукупності надають співові приємності, спокійної величі й навіть урочистості» (79, № 13, с. 391).
2. Про інші, пізніші, видання двоголосної літургії повідомляє М. Рицарєва (134, с. 16).
3. Грибович служив у капелі з 1776 року. Працюючи разом з Бортнянським, він учився в нього майстерності композиції. Про визнання його творів свідчить включення деяких з них до списка хорів (серед них – Бортнянський, Березовський, Львов, Макаров, Воротников), дозволених в 1871 році владою «до застосування при богослужінні». У 1826 році виповнилося 50 років діяльності Грибовича в капелі як півчого, вчителя співу й композитора, і він був нагороджений найпочеснішим для капелян подарунком – діамантовим перснем. Такий же перстень одержав відомий композитор О. Варламов за «Херувимські пісні», написані ним для Придворної капели.