Віталій Кирейко постійно вивчає фольклор, вважаючи його основною школою майстерності. Поряд з українськими композитор досліджує пісні братніх народів – російські, молдавські, абхазькі, білоруські, здійснює їх обробки. У 1968 році вийшла з друку збірка «Десять народних українських пісень для голосу з фортепіано» в обробці В. Кирейка.

Опрацювання українських пісень для хору поглибило його знання законів хорового письма і стало підготовкою до створення власного хорового доробку.

Ранні хори Кирейка написані на вірші А. Міцкевича (Полонез» і «До Німану) та М. Рильського («Весняні води»). Вони невеликі за обсягом (композитор довго не звертався до розгорнутих хорових композицій, набуваючи досвіду у вивченні народних пісень та в роботі над хоровими сценами своїх опер).

У 1965 році Кирейко написав кантату «Пам’яті М. Кропивницького» для чоловічого хору з оркестром, в 1972 – два хори на слова Г. Сковороди (до ювілейної дати видатного українського поета й філософа), а в 1974 році – кантату для мішаного хору й тенора з фортепіано «Dank euch ihr Sowjetsoldaten» («Спасибі вам, радянські солдати») як відгук на дружбу міст-побратимів Києва і Лейпціга. У 1974 році з’явився також «Партизанський триптих» на слова П. Воронька для чоловічого хору з фортепіанним супроводом («Похідна», «Реквієм», «Весільна»).

Значну увагу приділяє Кирейко інструментальним жанрам. Після циклу «24 фортепіанні п’єси для дітей» (1949) – чудових зарисовок, картин настрою, корисних інструктивних вправ («Казка про Бабу-Ягу», «Коломийка», «Канон», «Роздуми» та ін.) – з’явилась Поема (1953) та Каприч- чіо (1961) для скрипки з фортепіано, Дивертисмент для віолончелі з фортепіано (1961). Створену в 1973 році Поему для фортепіано з оркестром було сприйнято як своєрідний одночастинний концерт.

Водночас композитор зберігає інтерес до живописних і ліричних мініатюр – про це свідчить «Зошит» («Акварелі», «Імпровізація», «Тема з варіаціями»), написаний в 60-і роки, і чотири п’єси 1976 року («Романс», «Гумореска», «Вальс», «Марш»).

У 1970 році Кирейко написав великі фортепіанні п’єси – «Токкату», дві сонати, «Рапсодію». В основі «Токкати» – народна українська мелодія хороводно-танцювального характеру, орнаментально і фактурно розвинена на тлі чітко ритмізованого руху.

Соната № 1 являє собою тричастинний цикл, увесь матеріал якого будується на народнопісенних темах. Кирейко і тут вірний собі: творчо засвоюючи фольклор, він активно переосмислює його, шукає в ньому теми й образи, близькі нашому сучасникові, дає їх новаторське тлумачення.

У сонаті № 2 композитор розв’язує інше художнє завдання. Музика її глибоко драматична. В основі циклу – вольовий, мужній образ, що проходить