Цей солоспів, як і романс «Із сліз моїх» на слова Г. Гайне, Січинський написав у 1903 році. Він виник під впливом захоплення композитора соціальною проблематикою поезії Т. Шевченка. Між цими творами – чимало спільних рис. Обрана композитором трагічна тональність – сі бемоль мінор – достовірно відтворює сповнений драматичної сили і глибини однойменний вірш поета, в якому йдеться про внутрішнє спустошення митця («а іноді така печаль оступить душу, аж заплачу»). Особистий стан підсилюється біографічними спогадами – образом бідного хлопчика-сироти, яку чекає, подібно поетовій, трагічна доля в умовах армійської служби в Російській імперії («щоб він не плакав, не журивсь, щоб він де-небудь притуливсь, то оддадуть у москалі»).
Драматично напружені тріольні акорди вступу, що звучать у динаміці f(тт. 1-3), переходять у виразний мелодизований речитатив
Початкове повторення одного звука на фоні коротких уривчастих акордів поступово переростає в кантиленний мелодичний виклад (Сantabile) (з 15 т., на словах «А ще до того, як побачу малого хлопчика в селі»). Відповідно до характеру вокальної партії змінюється й фортепіанний супровід, він стає більш ущільненим, схвильованим і викладиний тріолями. Широка мелодична лінія і плавні фігури акомпанементу покликані передати теплі почуття, викликані образом самотньої дитини. Усвідомлення нещасної долі хлопчика композитор передає зростанням мелодичної напруги, з’являються гостро синкоповані фігури в вокальній мелодії та фортепіанному супроводі, які розгортаються розлогими наростаючими хвилями. Мелодичне розгортання Січинський дуже тонко відтінює гармонічними засобами (зокрема, на словах «на тім широкім, вольнім світі»). Після четвертої хвилі розвитку настає генеральна кульмінація (тт. 29-36), що співпадає із завершенням твору, досягненням найвищих мелодичних вершин у партії голосу. Найвищі кульмінаційні мотиви на f і ff (f2, g2, a2 – на словах «піде в найми», «журивсь», «прихиливсь») звучать, немов розпачливий зойк (тт. 41, 43-46). Опісля глибокої паузи, підкресленої ферматою (т. 46), звучить остаточна розв’язка драми. Нею стає унісонна фраза «то оддадуть у москалі», що завершується скупими акордами. Наскрізний розвиток твору, з постійним фактурним оновленням, наростанням фактурної щільності дозволив автору створити один із найкращих своїх творів на Шевченковий текст, твір, який став одним із найвищих досягнень його вокальної творчості.
Отже, реалістичність і одночасно доступність музичного вислову, наспівний (мелодизований) речитатив і широка контиленна мелодика, заснована на народнопісенних зворотах, глибина втілення художньої ідеї зробили цей романс дуже популярним серед широких кіл слухачів. Солоспів часто виконувався на Шевченкових ювілеях. У 1906 році Січинський зробив оркестровий переклад фортепіанної партії [Павлишин С. Денис Січинський / Серія: Портрети українських композиторів. – Київ : Музична Україна, 1980. – 48 с. , с. 14].
Солоспів — виклик, соціальний протест суспільству, в якому доводиться жити митцеві, вразлива душа якого не може миритися з несправедливістю долі. В музичному втіленні композитора зворушливий образ героя розкривається делікатною музичною структурою мелодичної лінії, логічні і емоційні акценти якої тонко відтворюють душевний біль і страждання автора. Спіральний розвиток мелодії, її ритмічна пульсація (тріольні і пунктирні звороти), ідо вибухає кульмінаційним завершенням, а також хроматизми та альтерації фортепіанного супроводу, поєднані виразною динамікою (від рр до ff з багаторазовим sfz), надзвичайно влучно відтворюють внутрішній стан героя, розкритий у короткій і лаконічно-досконалій поезії Т. Шевченка.
