Цей солоспів композитор створив у 1891 році (голосовий діапазон h–g2). Він написаний у вільній наскрізній формі, що поєднує риси куплетно-варіантної та варіаційної форм. Твір відкривається повільним вступом імпровізаційного характеру (Andante mesto, e moll), інтонації якого з певними мелодико-фактурними змінами будуть повторюватися перед кожним із п’яти розділів твору:
(1891 р„ слова Уляни Кравченко)
Філософське осмислення твору розкривається композитором у тричастинній формі (з варіацією), яка майстерно відтворює внутрішній стан людини, її емоційні й душевні переживання. Поезія Уляни Кравченко — це духовне єднання з природою, омріяні образи якої розкривають найпотаємніші і найсокровенніші людські прагнення. Композитор тонко відтворює настроєвий характер змісту твору, використовуючи темпові контрасти і зміну тональностей (e-moll, g-moll). Оригінальна неповторність мелодики твору розвивається в речитативно-модуляційному характері (з переважанням квінто-секстових інтервалів), зумовленому поетичним текстом, в чіткому метро-ритмічному малюнку. Перевага синкопованого ритму з використанням широких інтервалів надає мелодії солоспіву широкого «дихання» і відчуття простору, завдяки чому твір набуває урочисто-одіозного характеру, вміло підкреслюючи божественну природу людського буття і духовне єднання із Всевишнім. Пісня-монолог з Богом сповнена особливою душевністю і щирістю почуттів. Гармонічний виклад фортепіанного супроводу багатий на модуляційні відхилення і поєднує акордовий і розгорнено-фігураційний акомпанемент.
Твір є досить складним для виконання, оскільки вимагає доброї вокальної техніки і стійких вокальних навичок — широкого діапазону голосу, активного голосоведення, емоційності виконання — якостей, які характеризують зрілість голосу та емоційно-образне мислення співака.
Рекомендується для міцних голосів з добре розвиненою середньою ділянкою діапазону.