На думку багатьох дослідників творчості Д. Січинського, музика цього романсу набагато сильніша за текст В. Вільшанецької. Поезія складається з п’яти строф, написаних дактильним розміром, з яких перші дві строфи утворюють першу частину солоспіву, третя – його середину, а дві останні – репризу.
Я тебе люблю, хоч і ніколи
Твоя не буду, ясний соколе.
Хоч тебе небо другій судило,
Тебе цілого, душу і тіло
Знаю я добре, що твоя мова,
Хоч і солодка, вітер-полова.
Та вона ллється чарами в душу,
Я тебе люблю, любити мушу.
Середня частина: Я тебе люблю, хоч і ділами
Топчеш любов сю, хоч і сльозами
Миюсь гіркими з вечора, зрана.
Я тебе люблю, мойого пана.
Теmpo І. Реприза
Я тебе люблю. Хоч ти і радо
З мене смієшся, моя відрадо,
Хоч і жартуєш з кохання мого.
Я тебе люблю, тебе одного,
Хоч і жартуєш з кохання мого.
Я тебе люблю, тебе одного.
При цьому слід зазначити, що дві останні строфи, що відповідають репризі твору, мають нетрадиційну, трирядкову будову, а наскрізним «лейтмотивом»-рефреном вірша є фраза «Я тебе люблю», що обрамлює кожну строфу і, відповідно, кожну частину солоспіву (див. підкреслення у тексті). Солоспів відкриває схвильовано-збуджений, типовий для багатьох творів Січинського вступ (f moll, 9/8 , тт. 1-8), що починається поривчастими висхідними фразами на домінантовій гармонії, з яких виростає перша частина твору – «Я тебе люблю, хоч і ніколи твоя не буду»
Експозиція романсу є періодичною структурою наскрізного розгортання (тт. 9-24), що розгортається шляхом невпинного секвентного розвитку. Найвища кульмінація досягається у 12 такті (ges2 на слові «соколе») і повторюється у 16-му (на слові «тіло»), після яких короткі висхідні мотиви-секвенції змінюються низхідними. Поступово напруга спадає, дещо наростаючи при завершенні першої частини романсу (на словах «любити мушу»), маркованого нестійкою гармонією – подвійною домінантою до тональності шостого ступеня – Des dur.
У середній частині романсу, написаній у тональності Des dur («Я тебе люблю, хоч і ділами топчеш любов сю»), змінюється характер супроводу, а також темп (Andante cantabile). Перша фраза середини («Я тебе люблю») досягає найвищої теситурного звуку (аs2), що співпадає зі словом «люблю». Ця частина коротка (всього один 8-тактовий період, що завершується потуповим сповільненням темпу та модуляцією в тональність с moll, домінантову до основної.
Реприза (від т. 33, f moll) динамізована (13 т.). У 9-му такті востаннє досягається найвищий звук – аs2 (на слові «хоча»), який патетично повторюється у заключній фразі твору (на словах «тебе одного»), що співпадає з кульмінаційною вершиною. Цей драматургічний прийом запозичений Січинським, очевидно, від романсів-монологів П. Чайковського. У цьому пізньому солоспіві Січинського найбільш повно втілена тема нерозділеного кохання, дуже близька біографічним мотивам композитора.
У зв’язку із солоспівом «Я тебе люблю» слід звернути увагу на характер текстів віршів своїх вокальних, зокрема, хорових творів, до яких звертався композитор у зрілий і пізній періоди творчості («Один у другого питаєм», «Минули літа» на сл. Т Шевченка, «Даремне, пісне», «Непереглядною юрбою» на сл. Франка, «Нудьга гнітить» на сл. М. Вороного). Як і М. Лисенко, до текстів цих поетів Січинський звертається не тільки тому, що вони були ознакою епохи, в яку він жив, а глибоко суголосними його власному життю.
(1908 p., слова В. Вільшанецької)
У пісенній творчості композитора цей романс музикознавці вважають найбільш суперечливим і складним для аналізу (тональність f-moll — b-moll). В. Витвицький, зокрема, зауважує деяку невідповідність між музичним оформленням пісні і вокальною партією, яка фактично поглинається насиченим акомпанементом, без урахування виконавських можливостей співака, логічних пауз для дихання (шістнадцять тактів у темпі molto agitato поєднані з середнім восьмитактовим відрізком andante без жодної паузи).
Проте саме така музична фактура в подачі автора якнайповніше зображає вибуховий характер пристрасного кохання, силу якої передає висхідна початкова фраза, що секвенційно повторюється через кварту. Тому можна припустити, що названий твір є прекрасним зразком навчально-музичного матеріалу як для розвитку вокальної техніки, так і в концертмейстерському класі, оскільки вміщає в собі практично всі виконавсько-технічні завдання: темпоритмічні (синкопований ритм, цезури, активне голосотворення, динамічні коливання); мелодичні (кантилена, інтервальні стрибки, форшлаги, зліговані ноти); виконавські (логічно-емоційне фразування, широке дихання, агогіка, інтерпретація тощо).
Широкий діапазон («до» першої октави — «ля» другої) твору вимагає стійкої вокальної техніки, гнучкого і тривалого дихання, однорідного звучання діапазону голосу і майстерного поєднання грудного та фальцетного регістрів, високої позиції звука, активної емісії звука, уміння керувати емоційною насиченістю в процесі роботи над художнім образом. Ці якості роблять названий солоспів цікавим для розв’язання музично-виконавських завдань і засвоєння технічних прийомів голосоведення.
