Цей твір написаний на слова І. Франка у 1901 році. Голосовий обсяг – е1-а2. Завдяки своїй яскравій мелодиці, маркованій гостро синкопованими квартовими інтонаціями, а також викладу фортепіанного супроводу (у вступі) за жанром цей солоспів можна назвати піснею-маршем
Наводимо повністю текст Франкового вірша:
Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,
не дивися в той бік, моя пташко.
Се не є сирота, шо без мами блука,
Не голодний жебрак, моя зірко,
Се розпука моя, невтишима тоска,
Це любов моя плаче так гірко.
Два останні рядки другої строфи Франкової поезії композитор у своєму солоспіві повторює двічі, вільно варіюючи мелодичні фрази, чим досягає максимально опуклого ствердження основної ідеї солоспіву (найвища нота а2 – звучить у заключному реченні на слові «розпука» (4й такт від завершення твору).
На думку С. Павлишин, у цьому солоспіві «речитативне втілення Франкового тексту має … не тільки музичний розвиток, а театральну драматургію» [Павлишин С. Нездійсненний Геній (до 150-річчя Дениса Січинського) / С. Павлишин // Українська музика. – 2015. – № 3 (17). – С. 62-67. , с. 65]. Написана у простій двочастинній безрепризній формі із вступом (тт. 1-4), ця мініатюра викликає асоціації з куплетною формою, де приспів («Се не є сирота, що без мами блука, не голодний жебрак, моя зірко»), для підкреслення ліричних почуттів героя, поданий у тріольній фактурі супроводу, трохи пом’якшуючи суворі синкоповані акорди вступу. У точці найвищої кульмінації («невтишима тоска, се любов моя плаче») у супроводі з метою створення єдиного образу знову з’являються синкоповані фігури вступу. Так наскрізний розвиток мелодичної лінії, що супроводжується наскрізним розвитком фактури, створює образ неперевершеної художньої сили. Як і інші солоспіви подібного змісту, ця мініатюра має глибоко філософський підтекст. Свого часу вона мала величезний успіх серед слухачів ще при житті [Павлишин С. Вступна стаття // Д. Січинський. Солоспіви / Упор. М. Логойда, вступ. ст. С. Павлишин. – Львів, 1997. – С. 2-7 [Репринт. вид.]., с. 2].
(1901 p., слова Івана Франка)
Франкова лірика, як невичерпне джерело натхнення композиторів, у вокальній творчості
Д. Січинського знайшла своє відображення у двох солоспівах — «Як почуєш вночі» та «Пісне моя».
Романс «Як почуєш вночі» розкривається автором у наскрізній формі, поділеній згідно з текстом пісні на дві частини. Лаконічний, насичений емоційно-образним змістом названий твір влучно і ємно розкриває глибину почуттів героя, його розпачливо-сентиментальний настрій, переданий композитором струнким синкоповано-ритмічним мелодичним малюнком. Стиль речитативності в мелодії бездоганно відображає емоційну напругу, логічне завершення якої підкреслюється останніми акордами кульмінації твору. В ньому добре відображена тенденція поступового нарощування динамізму і емоційності, що бездоганно підкреслює фортепіанний супровід (простий акордовий в першій частині, ритмічно насичений у другій), який виразно веде мелодичну лінію, розкриваючи образний характер твору.
Особливістю названого солоспіву є те, що він прекрасно «вписується» в будь-яку тональність і тому є однаково корисним як для високих, так і низьких голосів, розвиває кантилену, опору звука, сприяє вирівнюванню регістрів голосу, активізує роботу всієї голосотвірної системи співака. У цій тональності (e-moll) романс написаний для високого голосу. Широкий діапазон голосу вимагає тембральної однорідності звучання, тобто уміння поєднувати грудний і головний (фальцетний) регістри, добиваючись світлого і м’якого звучання нижніх нот та яскравого, але міцного — верхніх.
