высоких тонах он тянул ухо кверху сколько было у него силы, а я пел или – правильнее – кричал что было мочи. При переливах голоса он дергал меня из стороны в сторону, и я выделывал все га-га-га-га чудесно... Вот новый способ в два-три часа выучиться петь так, чтоб далеко слышно было. Способ легкий, незатейливый и удачливый».
Як Бортнянський оволодівав музичною грамотою, сказати важко, в усякому разі з вимогами місцевих учителів він, очевидно, був знайомий. Не останню роль у його вихованні відіграли й співацькі традиції, місцевих хорових колективів, особливо при соборах, церквах, музичній школі. Якими були ці традиції, можна судити по записах історика Я. Марковича, на які посилається О. Васильчиков у своїй книжці «Родина Розумовських». Я. Маркович відзначав, що іще в 1732 році у глухівській Миколаївській церкві співали хлопчики, яких потім було відправлено до Петербурзької капели. Це були діти, підготовлені теоретично і практично, яких навчали досвідчені півчі.
3 відкриттям у Глухові співацької школи ще більше зміцнів зв’язок між вихованням малолітніх співаків та їх хоровою практикою в церкві. Сама система такої підготовки передбачала побутові зручності для півчих, передусім забезпечення близькості розташування школи від храму. На плані міста 1750 року недалеко від Миколаївської церкви (під номером 59) справді виявляємо «школу церкви Миколая» під номером 56. Є всі підстави думати, що саме ця школа й була співацькою. Остання згадка про неї зустрічається в документах 1784 року, коли в Глухові сталася велика пожежа, від якої постраждало багато будинків.
Дмитро Бортнянський, безумовно, був свідком того, як співацьку школу поблизу його будинку відвідували діти, набрані з різних міст України, і як потім, після спеціальної підготовки, їх відправляли на службу до Придворної співацької капели чи інших хорових колективів Росії1. Важко говорити про якісь контакти Бортнянського
___________________
