була немала заслуга директора капели Марка Федоровича Полторацького та інспектора Михайла Івановича Лемма1, які, за словами Якоба Штеліна, тримали капелу «в совершенном порядке и усердно обучали пению» (162, с. 59). Про те, що Бортнянський дійсно засвоював техніку хорового мистецтва під керуванням М. Полторацького, свідчить і стаття С. Смоленського «Пам’яті Бортнянського», в якій зазначено: «В церковних службах хором «камер-півчих», у якому співав Бортнянський, керував уставщик М. Полторацький».
Ще одним учителем Бортнянського був італійський композитор Бальдассаре Галуппі, який служив тоді при Петербурзькому дворі. На цей час Бортнянський був уже кваліфікованим і грамотним півчим, до того ж відомим оперним солістом. Очевидно, він був знайомий і з грою на музичних інструментах. Щодо цього є відповідні записи в камер-фур’єрських журналах першої половини 60-х років, а саме: «придворные певчие играли на инструментальной музыке»; «играна была музыка придворными певчими на скрипницах» (91, т. II, с. 404)2.
Під керівництвом Галуппі, який одразу завоював високий авторитет при дворі, Бортнянський продовжував оволодівати мистецтвом співу, навичками гри на клавесині. Немало уваги приділялося й вивченню композиції, чому сприяли не лише постійні уроки, а и ознайомлення з творами самого Галуппі. Відомо, що під час перебування в Росії італійський маестро поставив опери «Дідона» (26 листопада 1766 року), «Король-пастух» (26 вересня 1767 року), «Іфігенія в Тавриді» (27 квітня, 24 вересня й 10 вересня 1768 року); було виконано його концерти «Готово сердце», «Суди, господи, обидящие мя», «Услыши тя, господь», п’єси «Благообразный Иосиф», «Плотию уснув», «Единородный сыне».
Як музикант і людина Галуппі швидко завоював симпатії юного Дмитра Бортнянського. Англійський музикознавець Чарлз Берні, який добре знав Буранелло (так називали Галуппі в Італії, бо він народився на острові Бурано поблизу Венеції), так писав про нього у своєму щоденнику: «Його характер та бесіда природні,
___________________
