«Дума про Нечая» на народні слова є одним із найкращих прочитань автором народної епічної поезії. Початкова назва твору, створеного у 1889 р. – «Дума про гетьмана Ничая». За основу тексту слугувала народна історична пісня. Стилістичні риси твору позначені впливом вокальної манери М. Лисенка при втіленні епічної тематики. Хоча твір апелює до жанру думи, майже не відомого в ті часи на теренах польської Галіції, запозичений текст виявляє зв’язок іі коломийковим віршем, типовим для українських історичних пісень [Зінків І. Бандура як історичний феномен : монографія / Ірина Зінків. – Київ: ІМФЕ, 2013. – 448 с.].
У трактуванні Д. Січинського жанр думи став більш динамічним і драматично насиченим. Епічна широчінь, велич і стриманість розгортаннч мелодики проявляється вже у самому вступі до солоспіву (Adagio trustimente, тт. 1-7), що незмінно повторює одну й ту саму тему-поспівку, з певними варіантними змінами, неначе наслідуючи розвиток думового речитативу.
З неї й розпочинається перша строфа, яка точно імітує розвиток думової співомови: «Ой, не час тобі, тай Нечаєнку, та й до корчми ходити, бо ходять тебе, тай Нечаєнку, тай ляшеньки вбити!». Cтилістично вона дуже нагадує епічні образи вокальних творів Миколи Лисенка, підхоплені й розвинуті його послідовниками в музиці Східної Галичини – Денисом Січинським та Остапом Нижанківським
Основна поспівка-тема пронизує як вокальну, так і інструментальну партії. Імітуючи засобами фортепіано 24т. гру на кобзі, інструменті, що супроводжував виконання думового епосу, композитор спирається на типові для репертуару кобзарів ладо-мелодичні звороти, фрази, типові жанрові формули. У другій частині солоспіву, що відповідає пісенному заспіву, інструментальний супровід в октавний унісон наслідує вокальну лінію, яка розгортається все ширше. Друга частина (Rec., e accel. Non troppo) досить коротка (тт. 20-25). Інтонаційно вона розвиває мелодію першої (при зміні характеру фортепіанного супроводу), завершуючись короткою 2-тактовою інструментальною фразою, що є зв’язкою до наступної частинии.
Третя частина солоспіву звучить як узагальнення двох попередніх, двічі незмінно повторюючись. Мелодична лінія розпочинається з найвищого звуку (g2), який також дублюється в партії правої руки фортепіанного супроводу і звучить, неначе заклик-попередження «Ой, втікай Ничаю!»
Завершується частина початковою поспівкою вступу.
Солоспів «Дума про Нечая», не втрачаючи стильових ознак українського думового епосу та народних історичних пісень, одночасно набув рис драматичного монологу. У мелодиці твору (голосовий обсяг е1-g2) композитор утілив такі особливості думового мелосу, як речитативність, окремі особливості форми, мелізматику та інтонації збільшеної секунди у мінорі (як ознаки думового ладу). Відповідно до змісту тексту народної історичної пісні «Дума» заснована на трьох епізодах. У кожному з них музика поступово драматизується, досягаючи найвищої кульмінації в завершенні. Для посилення драматичних рис образу композитор застосовує різноманітні виразові засоби: відповідну «рапсодичну» фактуру, яка імітує звучання епічного інструмента (кобзи, бандури) і наближена до інструментального супроводу кобзарської думи, ладо-гармонічні прийоми розвитку, поступове наростання динаміки, тощо.
(1889 p., слова народні)
Звернення композитора до жанру народних дум свідчить про широту творчих смаків автора та розуміння ним значення народної творчості в історичній еволюції національних культуротворчих процесів. Січинський опрацював названу думу у двох варіантах — хорової кантати та сольної пісні.
Майстерне поєднання вільного характеру думи в структурі солоспіву надає творові особливої виразності і драматизму в розвитку історичних подій, що вимагає від виконавця відповідної емоційної подачі художнього образу, уміння керувати динамікою фразування, виразовими засобами тощо.
Теситура солоспіву відповідає високим міцним голосам, вимагає збереження однорегістрової манери голосотворення і тембрового насичення. Логіка наростаючого драматизму в «Думі про Нечая» завершується яскраво вираженою кульмінацією, що надає досконалої форми образній характеристиці твору.
Пісня є добрим навчальним матеріалом для формування вокально-технічних навичок: активної атаки (емісії) і високої позиції звукоутворення, розвитку опори дихання і звуку, резонаційних зон голосу, виразної дикції та артикуляції. Якісним показником формування вокально-технічних навичок є повноцінне звучання «соль» другої октави, яке повинно зберігати всі характеристики голосу: дзвінкість, силу і тембр.
