(1904 р., слова О. Луцького)
Названа сольна пісня щодо форми займає проміжне місце між наскрізною і куплетно-варіаційною і містить характерні ознаки творчого стилю Д. Січинського. Твір відзначається бурхливо-романтичною схвильованістю, яка підкреслюється несподіваними гармонічними відхиленнями і модуляціями, відображеними у насиченому фортепіанному супроводі. Широкі інтервали і стрибки та дрібний ритмічний поділ, які використовує композитор у мелодії солоспіву, надають його художньому образові душевної тривоги і невпевненості, внутрішнього сум’яття і навіть зневіри, а часті темпо-агогічні коливання — певного різностильового відтінку та непередбачуваності.
Висока теситура солоспіву (тональність — f-moll) свідчить про те, що він призначений для високого і рухливого (ліричного) голосу з добре розвиненою верхньою ділянкою діапазону, повноцінним фальцетно-опертим звучанням високих нот та виразною дикцією.
