(1891 р., слова Лесі Українки)
Саме ці зворушливі поетичні рядки геніальної Лесі Українки стали найбільш співзвучними музичним образам композитора, його творчому «баченню». Короткі, обривисті (цезуровані) фрази надзвичайно тонко відтворюють душевне хвилювання та песимістичний настрій автора і, водночас, скриту внутрішню боротьбу і нескореність.
Формальна будова твору, як і попередній солоспів, має наскрізну форму з чотиритактним реченням і восьмитактним періодом, яка органічно вплітається в мелодичний малюнок, насичений модуляціями, широким голосовим та динамічним діапазоном та інтервальними стрибками.
Твір написаний для високого голосу і вимагає емоційної напруги, чіткої, навіть підкреслено виразної дикції, високої позиції звука. Ритмічна основа солоспіву сприяє розвитку артикуляційних навичок, вимагає знання вокально-орфоепічних норм голосотворення, фонетичної виразності для відтворення незламного характеру поезії Лесі Українки, а мінлива динаміка (від рр до ff), мелодичні стрибки і форшлаги — логіки фразування та образного бачення художнього змісту твору.
