Примітки до творів Миколи Леонтовича

Ой посеред двору.

Її Леонтович узяв із ч. IV збірки Поліщука-Остаповича (№21, с. 38), де темп: «Помірно». Із 16 куплетів Леонтович завів до розкладки 15 куплетів (5-й чомусь оминув), підтекстувавши їх по 2 під кожне проведення (під 5-те проведення – три). Ми беремо тільки перші 7 куплетів запису Поліщука. Звідки ця пісня, Поліщук не визначив. У рукописові Леонтович поставив дату закінчення твору «5 сентября 1916 года». Динаміку першого такту визначаємо за Остаповичем (хоч не ставимо тут /, як він поставив). В Остаповича над першою та останньою нотами приспіву стоять фермати. Своїм музичним матеріалом (давньогрецькі лади тощо) ця пісня одна з цікавіших у Леонтовича.

Ой там за горою.

Кілька щедрівок та колядок (а серед них і «Ой там за горою») учитель співу по Тульчинських школах Ф.І. Лотоцький записав у с. Паланці, Гайсинського повіту на Поділлі і в роки імперіалістичної війни передав їх Леонтовичу. Колядки «На Ордані» та «У нашому дворі камінь ламають» (обидві недруковані), що в рукописах Леонтовича мають нотатку: «с. Паланка Гайс. [инський повіт]», Леонтович опрацьовував за період від середини червня до середини грудня 1916 р. (на цих рукописах є низка дат). Отже, гадаємо, що й «Ой там за горою» також опрацьовано 1916 р. Уперше її видруковано в літографічній збірці (разом з «Ой гордопишний пан-господарю») наприкінці грудня 1918 р. (у Києві). За чорнеткою Леонтовича деталізуємо динаміку та виправляємо підтекстовку. Текст Леонтович, як видно, переробляв. На одній із перших чорнеток є низка варіантів тексту, а подекуди й нові куплети. Розкладку цю Леонтович опрацьовував дуже пильно: у чорнетках лишилася низка варіантів.

Ой гордопишний пан-господарю.

Цю колядку Леонтович записав від М. Рощахівського. Пісня з Ушицького повіту на Поділлі. Опрацьовано розкладку восени 1918 р. (на звороті одної з перших чорнеток – «Легенда»...). У двох чорнетках під І проведенням підтекстовано таке: «По горах-горах сніженьки лежать...», але в інших рукописах цього тексту немає. Речення «Ой дай, Боже» ми всюди замінили на «Добрий вечір»; викинули ми й два куплети: «3. По твоїм дворі сам Господь ходить. 4. Сам Господь ходить та все лагодить». У чорнетці Леонтовича є примітка: «У четвертому варіанті баса можна викреслити» (ті ноти Леонтович узяв у квадратові дужки). У І проведенні в останньому такті в альтів на складі «епо» усюди (крім одної чорнетки) стоїть ре; але ми за одною чорнеткою виправляємо на мі. Уперше цю розкладку Леонтовича надруковано літографом разом із «Ой там за горою» (наприкінці грудня 1918 p.). Розкладку ми зредагували: 1) за тим виданням, 2) за трьома чорнетками Леонтовича, 3) за двома чиїмись рукописами, що є в Архіві Леонтовича, та 4) за одним рукописом із Музично-Теоретичної Бібліотеки ім. К. Стеценка при Київській Філії ВУТОРМ (його, мабуть, переписано з літографічного видання). На 3-голосний хор цю колядку розклав К. Стеценко (див.: «Колядки й щедрівки», вид. Губсоюзу, колишнього Дніпросоюзу, № ЗО).

Ой в Львові.
Її Леонтович узяв із ч. IV збірки Поліщука-Остаповича (№ 22, с. 40). Динаміку деталізуємо за чорнетками. Приспів «Ой дай, Боже» та «Святий вечір», що в етно-графічній редакції чергувалися один з одним (чотні куплети перший, нечотні – другий), П. Козицький, редаїую- чи цю розкладку, замінив на «Щедрий вечір», а в 21 куплеті – «собі» (замість «у Бога»). Текст Леонтович подекуди змінив. Як Леонтович позначив у чорнетці, чоловічі голоси співають1-й такт 3-го проведення на слові «Ой!» Текст 14-16 куплети виправляємо за Поліщуком. Пісня з с. Бурківці Житомирського повіту на Волині. Розкладку Леонтович опрацював за років революції (імовірніше – 1918 чи 1919 p.).

Коза.
Її Леонтович узяв із збірника Квітки (№ 49, с. 56), де визначено темп: «Allegro». У чорнетках же Леонтович визначає темп розбіжно: «Allegretto (Не хутко)» та «Весело», а на одній із первісних чорнеток – «Помірно (Moderato)». Текст почасти виправляємо за записом Квітки. Слова «та й підвелася» Леонтович, очевидно, додав від себе, бо в Квітки їх немає. Початок 4 куплета у Квітки: «Пуць!», а Леонтович переробив на «Тут». На деяких чорнетках початок розкладки в жіночих голосах – f, а 5 куплета - mf. Пісня ця – поширена по багатьох місцевостях України різдвяна гра. Пісня із Звягеля, на Волині. Розкладка – 1918 р.

В полі-полі
(Щедрівка). Її Леонтович узяв із ч. IV збірки Поліщука-Остаповича (№ 24, с. 44). Пісня із м. Почаїва Кременецького повіту на Волині. Із 8 куплетів ми подаємо тільки 1, 6, 7, 8 (розбивши 6 та 7 кожен на два куплети), бо решта – релігійного змісту. В основу редакції беремо викінчений рукопис Леонтовича з датою: «11 Августа 1916 года». В іншій чорнетці та в поголосниках є варіанти 2-го проведення (але там зовсім нема 1-го проведення); наприклад, у поголоснику є заспів «Щедрий вечір» альтів (ре 1-ї октави), тенорів (фа малої октави) та басів (ci-бемоль великої октави), ритму – півноти, чвертка (2 рази, тобто 2 такти); а в чорнетці з початку приспіву до кінця йде динамічне посилення, що на ферматі доходить forte, а на кінцевій ноті зразу спадає; із поголосників беремо фа-дієз тенорів у 1 такті 2 проведення, але його можна й не співати. Динаміку перших двох тактів визначаємо за Остаповичем (решта - Леонтовича). В Архіві Леонтовича є нотний аркуш із чорнетками пісень, що їх Леонтович умістив до своєї «II збірки пісень з Поділля»; на тому аркуші є дві розкладки без будь-якого тексту й назви, писані іншою рукою, що нагадує руку К. Г. Стеценка; це - щедрівка «В полі-полі» (іншого характеру аранжування) та колядка «В Почаєві»; хто автор – Леонтович чи Стеценко, з’ясувати поки що не вдалося; так само нерозв’язане питання про час розкладання.

Р. 8. Коли цю пісню було вже виготовлено до друку, нам пощастило розшукати зошит: М. Леонтович – «Українські народні пісні для мішаного хору», видавництва «Україна» в Ляйпціґу, де першим номером надруковано цю пісню. Розкладка тут однокуплетова, але подано обидва варіанти (наше перше проведення подано там як «інша розкладка»).

«Українські народні пісні для мішаного хору», видавництва «Україна» в Ляйпціґу, де першим номером надруковано цю пісню. Розкладка тут однокуплетова, але подано обидва варіанти (наше перше проведення подано там як «інша розкладка»).

Воротар. Друковано III [десятку «Народні пісні»], № 7.

Гра в зайчика.
Цікава історія трапилася з цією піснею. Приблизно в вересні 1920 р. учитель одної з тульчинських трудшкіл, що вчився в Леонтовича музично-теоретичних дисциплін, Г. Д. Гриневич награвав уривок мелодії цієї пісні. Леонтович почув, зацікавився й попросив дати йому цю пісню. Хоч Гриневич відмовлявся, бо чув ту пісню в с. Слобідці Ярошівській Могилівського повіту на Поділлі ще за передвоєнних років і не міг гаразд згадати мелодії та зовсім забув слова, але Леонтович умовив таки дати бодай уривок мелодії, а щодо тексту, то Леонтович сказав: «Напишіть слова так, щоб для дітей було підходяще». Наказа цього т. Гриневич виконав. Леонтович трохи переробив текст та опрацював розкладку (що її з чорнеток зредагував П. О. Козицький, для закінчення додавши 4 останні такти та визначивши темп і динамічні нюанси). І вже після смерті Леонтовича т. Гриневич переїхав до Слобідки Ярошівської. Тут він розпитав у дівчат і хлопців про мелодію та згадав справжні слова пісні. Подаємо їх:

Ця пісня – весняна гра: дівчинка за зайчика стоїть серед кола (що співає), припадає на праву ніжку тощо.

Мак.
Друковано II [десятку «Народні пісні»], № 2. Слова (2, 8 куплетів) взято з варіанту ч. 85 із збірника А. Конощенка, Ш сотня. Мелодію приспіву в першому викладі куплета (такти 3-7) перенесено проти пісні на кварту вниз, такт 9 (і аналогічний в 2 викладі) змінено. Коду додано. Внесено зміни в текст: замість «отак» – «у ряд», замість «по вулиці» – «на вулицю».

Ой ходить Семенко.
Друковано II [десятку «Народні пісні»], № 8. В оригіналі: «Ой ходить царенко», «він свою царівну шукає».

Ой хто в тому лісі стукає, гукає.
Її Леонтович узяв із збірника К. Квітки «Народні мелодії з голосу Лесі Українки» (№ 34, с. 45). У чорнетці розкладки визначив за Квіткою темп: «Allegro non troppo» та характер виконання: «molto risoluto». Другий такт приспіву виправляємо за чорнеткою, а текст З, 4,6 та 7 куплетів – за записом Квітки. 8-15 куплети етнографічної редакції Леонтович не завів до розкладки. У Квітки пісня в тональності cis-moll. Пісня з с. Колодяжного Ковельського повіту на Волині. До неї Квітка подав примітку: «В с. Колодязному люде взагалі намагаються співати якомога грубше (нижче), і сю манеру Леся вдавала в тих піснях, де вважала її характеризуючою, так у цій купаловій». Розкладку Леонтович опрацював, мабуть, 1918 р.

А вже сонце заходить.
Її Леонтович узяв із ч. І збірника Поліщука-Остаповича (с. 47, № 25). У чорнетці Леонтовича та в Поліщука пісня має назву: «Обжинки». Динаміку 1 куплета та фермати 1,6, 8 куплетів подаємо за чорнеткою Леонтовича та записом Остаповича. Текст перших 2 куплетів склав, мабуть, сам Леонтович, бо в Поліщука вони зовсім інші: «1. А наш пан молоденький (2), під ним кінь вороненький (3), 2. По полі проїзжає (2), женчиків припрошає (3)». У деяких чорнетках Леонтовича початок 1 куплета є й такий: «Вже сонечко заходить». Текст 2 куплета виправляємо за чорнеткою Леонтовича. Із решти 15 куплетів запису Поліщу- кового Леонтович одібрав тільки деякі, змінивши другу половину 7 куплета (у Леонтовича 6) – «аж під панську браму». Леонтович зовсім оминув такі куплети: 4 – «В нашого пана обжинки, дасть нам пан горілки», 8 (у Леонтовича – після 6) – «А у нашого пана та золотая брама», 9 – «А срібнії од-вірки, то й дасть нам пан горілки», 10 – «Вийди, паночку, до нас, викупи віночка в нас», 11 – «Наша пані не пишна, аж за брамоньку вийшла», 12 – «В червоних черевичках, в рученьках горілочка», 13 – «Ключами задзвонила, що в полі обробляти», 16 – «Наша пані домує, нам вечерю готує». У Поліщука 14 куплет (у Леонтовича 7) такий: «Хвалю я тебе, Боже, зібрала всеньке збоже». А текст 17 куплета Леонтович підтек- стував під І проведення, як останній (9-й) куплет своєї розкладки: «Нам вечеря не мила, нас праця потомила». Редактор [музичний] його П. Козицький 8 куплет та другі половини 4, 5 і 7 куплетів зредагував за текстом обжиночних пісень у П. Чубинського – «Труды Этногр.-статистической экспедиции...», т. V (32 та 54 пісні). Але Леонтович користувався, очевидно, тільки-но Поліщуковим записом. Отже, тому тексти цих пісень реставруємо за чорнетками Леонтовича та записом Поліщука. Пісню цю Леонтович опрацював 1919 р.

Женчичок-бренчичок.
Друковано V [десятку «Народні пісні»], № 10. Порівняно Квітка «Народні мелодії», ч. 21.

Із-за гори сніжок летить.
Першу редакцію Леонтович зробив ще перед революцією, за часів війни, і виконував її на концерті в Тульчинській школі. Та редакція – однокуплетова. Другу ж редакцію, багатокуплетову, що друкується тут, він опрацював мабуть, пізніше (р. 1918 чи що). У чорнетці 1-ї редакції Леонтович зробив примітку: «Жіночий хор в ля мінор». Отже, він, очевидно, мав на увазі, що в цій тональності жіночий хор може виконувати цю пісню самостійно, без супроводу чоловічих голосів. (Партії жіночих голосів тут викладено майже так само, як і в II редакції). У рукописі 1-ї редакції Леонтович подає текст ще одного куплета (по порядку – 5-го): «Бо сідельце – дорогеє, все срібнеє-золотеє». У рукописах 1-ї редакції та в чорнетках 2-ї редакції Леонтович поділив пісню на 8 тактів такого розміру: ²/₄,²/₄,³/₄,²/₄,³/ ₄,^2/4,^2/4,³/ ₄. Звідки взяв пісню – не знаємо (жодних нотаток про це не залишив). VII сотні Конощенка є варіанти цієї пісні (див. №№ 28, 29 та ЗО). Хоч Леонтович частенько використовував записи Конощенкові, але цю пісню він ніби не звідти взяв (бо ті варіанти й мелодією, і текстом чимало відмінні від його розкладки); не відкидаємо можливості, що цю пісню Леонтович сам записав від когось, хоч і не позначив цього. У V десятку видання Дніпросоюза темп: «Помірно (Moderato)». Про цей твір Леонтовича дивись статтю П. Козицького «Творчість Миколи Леонтовича» («Музика». – 1923 р. – № 1. – с. 10). За рукописом Леонтовича, що його одержали від М. В. Підласової, виправляємо тенорову партію останніх трьох чверток 2-го проведення та чимало деталізуємо динаміку й акцентуацію. На ньому Леонтович поставив дату: «14 травня 1919 року, м. Київ». Можливо, що це дата закінчення розкладки або остаточної її обробки.

Ой темная та невидная ніченька.
Леонтович записав її восени 1918 р. (у Тульчині) від своєї учениці К. М. Чернявської (з с. Кусиківці Латинського повіту на Поділлі). Опрацьовував розкладку в березні-квітні 1919 р. (у Києві). Як згадує С. Ф. Тележинський, «писав він її більше місяця. Вона йому страшенно подобалася. І варіантів було, мабуть, не менше 18. Одного дня, як прийшов він на працю (до Всеукрмузкому)¹, він сказав нам, що для останнього варіанту, щоб його остаточно викінчити, йому не вистачало ля, а воно, мовляв, «мені сьогодні вночі приснилося». Отже, як бачимо, Леонтович надавав великої ваги сопрановому ля (другої октави), що стоїть у 4-му з кінця такті. На рукописові після 3-го проведення (7-9 куплети) Леонтович поставив дату 26ЛУ 1919 р. Отже, 4-те, останнє, проведення він зробив, очевидно, через кілька днів після цього. Серед матеріалів із текстами нар. пісень (що для Леонтовича списували його учениці) є текст і цієї пісні. Тут є деякі відміни: у 2-му куплеті – «Зажурилася та сокольова матінка», у 6-му (а в Леонтовича 7-му) – «Чорну галоньку, молоду дівоньку готують, чорну галоньку, молоду Маринку гутують». Динаміку 2-го та 3-го проведень деталізуємо за чорнетками. У чорнетках та в друкованих примірниках (літографовані «Дві нар. пісні» 1919 р. та V дес. вид. Дніпросоюзу 1921 р.) Леонтович темп визначив: «Andantino». За рукописом Леонтовича, що ми його одержали від В.М.Підласової, деталізуємо динаміку та акцентуацію. На ньому Леонтович написав: «Посвята любій учениці H. Т.» [Н. Танашевич. – В.К.]. Темп визначив: «Не хутко». Відміни там такі: 1) 1-ше проведення почати з тр,2) 3-те проведення чоловічі голоси співають тр, 3) у 7 куплеті «галоньку» Леонтович пише з великої літери, а в 9 куплеті пише «парі».

Синє море.
Її Леонтович записав на Великдень (на початкові квітня) 1920 р. в с. Стражгород Гайсинського повіту на Поділлі від Н. В. Танашевич. Дещо в тексті виправляємо за поголосниками Тульчинського Державного Хору 1920-21 р. В одному з тих поголосників (не рукою Леонтовича писаних) темп: «Andante». У чорнетковій розкладці є варіант, не заведений до друкованого примірника.

Ой лугами-берегами.
Її Леонтович записав від М. Рощахівського. Пісня з Ушицького повіту, на Поділлі. Розкладку, підтекстовку та динаміку (особливо в 3-му куплеті) виправлено за чорнеткою. Розкладку Леонтович опрацював 1916 р. (на звороті чорнетки цієї розкладки Леонтович умістив: «Ой вербо-вербо», уривок з «Ой у полі та туман-димно» на мішаний хор та недруковану «Ой піду я в долину» й «Що то за предиво»), хоч, може, й трохи пізніше – 1918р.

Ой нас, братці, п’ять.
Її Леонтович узяв із III сотні Конощенкової (№ 12, ст. 21), поробивши деякі відміни; наприклад, там розмір ⁵/₄ (4 такти), тоді як Леонтович зробив його мінливим, відмінивши подекуди й ритм. Леонтович узяв тільки 1-6 та останні 14-15 (у Леонтовича 8-9) куплети (у 7-13 куплетах говориться про «братів рідних» та «сестриць»). Темп у Конощенка – «Andante». Цю розкладку Леонтович зробив 1920 p., незадовго перед смертю. Виправляємо тут за чорнеткою. Підтекстовку басів до 2-го куплета Леонтович позначив: «ой ще мір» та «мені вір» (отже, так само – і до 5 та 8 куплетів). Динаміку та темп визначив П. О. Козицький.

Козака несуть.
На чорнетці Леонтович позначив: «Marche fïmebre. Largetto», а на іншій (первісній) чорнетці: «Andante» (як і в збірнику К. Квітки «Народні мелодії», № 167, с. 175, звідки Леонтович узяв цю пісню). Розкладка авторові, мабуть, дуже подобалася, бо на одній чорнетці є напис червоним олів-цем: «Дуже гарно!» Динаміку деталізуємо за чорнетками. Пісня з Гадячого на Полтавщині. Як зазначає К. Квітка, повніший текст є у Лисенка, V, № 37, II.

Ой а в городі / Ой у городі.
Її Леонтович узяв із частини І збірника Поліщука-Остаповича (№ 23, ст. 43). Тут назва пісні – «Ой у городі»; так само починається й перший куплет, друкований окремо; але 1-й куплет, підтекстований під мелодією, має початок: «Ой а в городі»; цю розмаїтість залишаємо й у розкладці Леонтовича (вона, можливо, походить від недбайливості записувача тексту К. Поліщука). Решту тексту виправляємо за тим записом. Пісня з с. Жеребки Житомирського повіту на Волині.

Ой у лісі при дорозі.
Її Леонтович записав (мабуть, наприкінці травня чи на початкові червня 1919 р.) від Б. Цікаловського, що чув її на Поліссі. Записуючи мелодію, Леонтович позначив: «рекрутська»; текст там трохи відмінний. На окремому аркуші Леонтович списав текст цієї пісні. Із нього він чомусь не завів до розкладки 7-го куплета: «Іди, іди, мій синочку, та за менчії браття, дадуть тобі, мій синочку, та казенне плаття»; інші куплети там мають теж деякі відміни проти друкованого тексту. Темп Леонтович визначав розбіжно: на першій чорнетці – «Andantino», на іншій - «Molto allegretto», а в IV десяткові видання Дніпросоюзу, де вперше надруковано цю пісню, – «Moderato». Розкладка ця передруковується тут без змін проти друкованої в IV десятку. Леонтович її опрацював, очевидячки, влітку 1919 р.

Ой час-пора до куреня.
Леонтович записав її десь на Поділлі (можливо, що в Білоусівці, Тиврові чи Чукові, де він записував перші свої пісні). У рукописові такі відміни: у 2-му куплеті – «аж до другої весни», у 4-му – «вже перестали»; але, друкуючи в «II збірці пісень з Поділля», Леонтович змінив їх.

Попід яром, яром.
Її Леонтович записав у Києві 1919 р. від С. Ю. Папа-Афанасопуло. Тоді ж (до кінця вересня 1919 р.) опрацював і розкладку. На чорнетці запису лишився (правда, незакінчений) текст 7 куплета: «Ідіть ви, козаки, ідіть гайдамаки! Не треба гріха...». На одній із чорнеток Леонтович визначив темп: «Andantino». У чорнетці є кілька варіантів.

На городі та все білі маки.
Її Леонтович узяв із частини II збірника Поліщука й Остаповича (№ 6, ст. 15). Леонтович трохи відмінив текст. Темп Остапович визначив: «Ходою». Динаміку деталізуємо за Остаповичем. Пісня з с. Бурківці Житомирського повіту на Волині. Крім Леонтовича, її розклали: на 2-голосний (шкільний) хор – К. Стеценко (див. «Шкільний Співаник», вид. «Вернигори», ч. II, № 10, ст. 8) та на мішаний хор – М. Вериківський (див. «10 нар. пісень», вид. ДВУ, ст. З, № 1).

Ой з-за гори чорна хмара встала.
Її Леонтович узяв із І сотні Конощенкової (№ 67, с. 92), оминувши чомусь 6-9 куплети, що в цій пісні мають найбільшу соціальну вагу й насиченість: «6. За Дунаєм тяжко-важко жити: там не дають ні їсти, ні пити. 7. Там не дають ні їсти, ні пити – заставляють роботу робити. 8. Заставляють роботу робити: тесаками сиру землю бити. 9. Шабельками канави копати... Ой тут же нам, братці, помирати! ...» (а 10 куплет запису Конощенко- вого Леонтович узяв за останній – 6-й – куплет своєї розкладки, змінивши «Ой тут же» на «Ой там же»). Пісня з с. Обознівки Єлисаветградського повіту на Херсонщині. У 5-6 тактах з кінця пісні Леонтович передав мелодію з партії сопран до партії басів, а в 4 з кінця такті – змінив мелодію. У Конощенка пісня в G-dur. Дещо в розкладці виправляємо за чорнеткою Леонтовича, що опрацював її в періоді між 1910 і 1916 pp. У збірникові Леонтовича - «Українські народні пісні для мішаного хору» видавництва «України» в Ляйпціґу цю розкладку надруковано в трохи іншій редакції.

Над річкою бережком (беріжком).
Її Леонтович узяв із І сотні Конощенкової (№ 85, ст. 117). Темпи там: «Andante» а розмір - ²/₄. Там є ще текст 6 куплета: «Як я долі не знайду, до шинкарки в шинк зайду. Гей, гей! Забуду біду»; а в 1 куплеті там: «бережком». Пісня з х. Цибульки Єлисаветградського повіту на Херсонщині. В одному з рукописів Леонтович визначив темп: «Allegretto (Трохи хутко)», а в одній чорнетці зробив таку примітку. «Пісню можливо пристосувати для 3-х голосного хору в складі сопрано, альта і тенора: провадитиме партію S. і А., альт - партію тенора, а тенор – баса. Співати в f-moll або g-moll Пісня в g-moll може співатись і жіночим (3 г.) хором з низькими гучними альтами». Акцентуацію та динаміку деталізуємо за чернетками та друкованим примірником (у II десятку вид. Дніпросоюзу). Розкладку Леонтович опрацював, мабуть, 1915-1916 pp.

Ой горе тій чайці.
Її Леонтович узяв із II сотні Конощенка (№ 9, ст. 15). Знаки акцентуації беремо звідти ж. Там темп такий: «Adagio Sostenuto». Текст 4-го куплета виправляємо за Конощенком. У чорнетці Леонтовича є примітка: «Щоб співати пісню двохголосно, треба викинути тенора і баса». Пісня з с. Обознівки Єлисаветинського повіту на Херсонщині. Ця пісня взагалі дуже поширена на Україні й є в збірниках багатьох із записувачів української народної пісні. Є думка, що автор її гетьман Мазепа, а чайка, мовляв, символізує Україну.

Ой ніхто ж там не бував.
Рукопис без тексту (Музичний Архів). Мелодія зі збірки К. Квітки «Народні мелодії», ч. 27, відкіля ми й взяли текст.

Черчик.
Друковано IV [десятку «Народні пісні»], № 4. Мелодія зі збірника Поліщука «Збірничок найкращих українських пісень з нотами», К. 1913 p., ч. III, № 25. Записано в с. Нис- киничі Острожського повіту на Волині. Пропущено проти Поліщука 1 куплет слів. Додаємо слова зі збірничка.
(9) Молодицям нема воленьки
Та й по вуличці ходити.
(10)Бо у запічку дитя кричить,
(Співають, як 3 і 4 куплети).
В чернетках Леонтовича (Музичний Архів) є варіант 1 куплета, який і уміщаємо.

Поміж трьома дорогами.
Друковано II [десятку «Народні пісні»], № 1. В колишньому варіантові пісня починалася: «Межи трьома». Мелодія від Л. Юркевича.Чорнушко-душко. Працювати над цією піснею Леонтович почав у pp. 1902-1906. На одній чорнетці (із І редакцією «Чорнушко» та із розкладкою «Межи трьома дорогами») Леонтович зробив напис: «Дякую дуже шановному добродію Л. М. Юркевичу, з голосу котрого я записав осі пісні». Тут же він позначає: «м. Стрижавка (Вінницького повіту)». Приблизно того ж часу – і II редакція, де Леонтович позначив: «Весільна». Третю редакцію Леонтович умістив до рукописного зошиту «5 пісень з Поділля», що його готував до друку й на обгортці позначив: «1907 року» (цей зошит передано з колекції нотодрукарні Чоколова до Архіву Леонтовича при Київській Філії Музичного Товариства ім. Леонтовича) (акцентуацію та динаміку деталізуємо за оригіналом). IV та V редакції Леонтович опрацьовував у pp. 1910-1916, а VI редакція – уже підчас революції (один із поголосників її має дату: «5. 1918 р.», тобто, мабуть: «травень 1918 р.», коли Леонтович на короткий час виїхав із Києва до Тульчина, щоб кінчити навчальний рік у школі); Темпи Леонтович міняє: у І редакції – «Весело», у II редакції – «Allegro», у III редакції – «Жартливо». До III редакції Леонтович нотує: «Осю пісню можно співать і тоном вище». УІ редакції над тактом із словами «бо коваль кує» Леонтович написав: «Трохи скорше». Кінчаючи співати пісню, треба зробити фермату на першій вісімці останнього такту (на складі: «да») – так Леонтович нотує в І та V редакціях. У всіх редакціях Леонтович уживає тверде закінчення слова «хтят». Відміни в тексті: у І редакції – «жінку все» (замість «все мене»); у II редакції – «буде малювати, жінку цілувати» (замість «бо маляр малює, жінку все цілує»); у І та III редакціях - «ремесличка»; для IV редакції Леонтович, очевидно, хотів ґрунтовно переробити текст, бо в чорнетці цієї редакції він нотував і позакреслював такі речення: «Бо він буде пити, мене стане бити», «Швець не йде (не піде) із хати, буд», «Бо швець шкури мне, нікуди», «У танець не йде, тільки шкури мне», «Буде шкури мняти», але лишив не закреслене таке: «2) Тільки шкури мне, у танець не йде. 3) Той маляр малює, мене все цілує», у V редакції – «хоч коваль кує, але дуже п’є», «у танець не йде, тільки шкури мне» та «буде малювати, мене шанувати». Отже, тепер маємо деякі підстави думати, що відмінний текст VI редакції - це поетична творчість Леонтовича. Варіянт цієї пісні з під назвою «веснянка» є в III сотні А. Конощенка, що записав її в с. Королівка Сквирського повіту та в с. Животівка Таращанського повіту на Київщині.

Не стій, вербо. Рукопис. Чернетка олівцем писана. Слова під 2 куплетом.

Котилася зірка.
Є дві чернетки, що ріжняться викладом 1 куплета. В основу покладено чернетку тільки з точно означеними куплетами (Музичний Архів).

Ой у саду голуби гудуть.
Рукопис (Музичний Архів). Є другий, простіший варіант 1 куплета, в якому 1-5 такти мають витриману квінту між басом (0 і тенором (с).

Наїхали гостоньки.
Цю пісню передруковано було з IV десятку видання Дніпросоюзу. Записуючи (1919 року) мелодію й слова від Шишківського (що співав тоді в І Українському Національному Хорі в Києві), Леонтович позначив, ще це пісня «весільна». Пісня з Київщини. У первісному записові, замість друкованих 2-4 куплетів тексту, є тільки два куплети, викладені так: «2. Стали пити, кіньми грати, горішину ломати. 3. Орішину ломати, (2 р.) Марусину підмовляти». В останньому куплеті – «Там вітри все буйнії». У трьох чорнетках кінець 3-го куплета – «та горішину ломати». На чорнетках Леонтович позначив, коли опрацьовував пісню: «3- 16 вересня 1919 р.» та «4-17 вересня 1919 р.». Деякі динамічні нюанси подаємо за чорнетками. У чорнетках початки обох проведень (1 та 5 куплетів) Леонтович позначив f Отже, первісний намір Леонтовича, очевидно, був – співати голосніше. Але пізніше, готуючи свої пісні Дніпросоюзові до видання, Леонтович, як видно, вважав за потрібне пом’якшити звучність. У рукописові Леонтовича, що ми його одержали від М. В. Підласової, друге проведення позначене mf. Тут Леонтович проставив дату: «25 Вересня 1919 р.». У матеріалах із текстами народних пісень (що для Леонтовича писали його учениці) є інша редакція тексту цієї пісні; тут, замість Марусина, фігурує Килина; є й нові куплети, як напр.: «В нас верби грушки родять, в нас дівки в златі ходять».

Через сінечки вишнев сад.
Її Леонтович узяв із ч. IV збірки Поліщука-Остаповича (№ 5, с. 9-10), де темп: «Веселенько». Розмір тут мінливий: ³/₄ (1-й такт у Леонтовича), ³/₈ (2-3 такти Леонтовича), 7₄ (4-5 т.т.) ,⁶/₈ (6-7 т.т.), ⁵/₄ (так само, як і в Леонтовича, з 8-го такту до кінця пісні). Мелодію Леонтович трохи змінив. Текст, що в записах Поліщуко- вих узагалі має багато помилок, плутаний також і в цій пісні. Пісня з с. Троща Житомирського повіту на Волині. Чорнет- ку Леонтовича цієї пісні ми знайшли серед нот О. А. Коши- ця, що лишилися в Києві. За ласкавої згоди О. А. Кошиця використовуємо цей рукопис. Очевидно, Леонтович намірявся зробити ще одне проведення, але в чернетці проставив тільки номер («II»), самого ж проведення чомусь не зафіксував. Розкладку опрацьовував, мабуть, 1916 року.

Ой як, як миленькому постіль слати.
Друковано III [десятку «Народні пісні»], № 4.

А в тому саду.
Мелодія зі збірника К. Квітки «Народні мелодії». К., 1917 р., ч. 3. Рукопис написано 4-Щ 1920 р. в с. Марківці.

І в вас, і в нас.
Цю розкладку Леонтовича П. О. Козицький зредагував до І видання цього збірника, мабуть, тільки- но за чорнеткою запису мелодії й слів та за одною невикінченою чорнеткою розкладки Леонтовича. Розшукавши два нові викінчені рукописи цієї розкладки (один із цих рукописів М.Ф. Гречулевич через О. П. Рижія передав до Архіву Леонтовича при Київ. Філії ВУТОРМ’у) та 1 поголосник альта, реставруємо тепер справжню Леонтовичеву редакцію. Мелодію та текст Леонтович одержав (можливо, що сам записав) від Андрія Бреня. Пісня з Охтирки на Харківщині, її Леонтович одержав і почав опрацьовувати може ще 1918 p., але викінчив, мабуть, уже 1919 p., бо в свойому щоденникові з 26 березня 1919 р. він нотує, що треба знайти слова до цієї пісні.

Як не женився.
На чорнетці запису цієї та двох інших пісень («Зійду я на гірку» та «І в вас, і в нас») Леонтович позначив: «Харківщина (Охтирка) від Андрія Бреня». Темп «Як не женився» тут визначено: «Moderato». В Архіві є аркуш, на якому Леонтович списав слова цих трьох пісень. У розкладці «Як не женився» Леонтович використав слова, кінчаючи першою половиною 8-го куплета. Отже, текст кінця пісні в етнографічній редакції такий:
8. Не вернусь, муже, за що б’єш дуже?
Ой бив рублем, ще й гребінкою.
9. Ой бив рублем, ще й гребінкою,
А тепер зовеш іще й жінкою.
10.Ой бив рублем, ще й качалкою,
А тепер зовеш ще й коханкою.
Розкладку цю стереотипно передруковано з IV десятка видання Дніпросоюзу. Але в рукописові 2-ге та 3-тє проведення викладені відмінно. На тому рукописові Леонтович поставив дату закінчення твору: «20 липня 1918 p.».Транспонувавши пісню в F-dur, Леонтович зробив ширшу розкладку «Гей, у світлиці». Тут є 6 куплетів, із яких 5-й збігається з одиноким куплетом, що його записав Квітка (його Леонтович підтекстував під 3-тє проведення). Ми намагалися розшукати, звідки Леонтович узяв решту 5 куплетів (1-4 та 6), але даремно. Отже, хоч на обох чорнетках «Гей, у світлиці» Леонтович і позначив, що взяв пісню із збірника Квітки, але це посилання стосується тільки-но до мелодії, слова ж 1-4 та 6 куплетів Леонтович сам десь записав або навіть сам уклав. (К. В. Квітка, до якого ми звернулися в цій справі, теж не міг розв’язати цієї таємниці). П. Козицький, готуючи до видання збірник 4, зредагував цю пісню, мабуть, на підставі першої чорнетки Леонтовича. Розшукавши пізнішу чорнетку, виправляємо розкладку та текст, деталізуємо динаміку тощо. З другого проведення Леонтович, очевидно, не був задоволений, бо біля нього він олівцем позначив: «викинути». У 4-5 тактах цього проведення підтекстовка 4 куплета жіночих голосів у чорнетці така: «з слізоньками»; далі альти співають: «і до батенька прийшла...», а сопрани: «з плачем подалась». Кінцеві 7 тактів 3-го проведення Леонтович намагався переробити: у чорнетці є 3 невикінчені варіанти цих тактів. Підтекстовка хорових голосів у 1, 5, 6 та 7 тактах 6 куплета: «Прости».

Ой піду я лугом.
Її Леонтович сам записав у с. Білоусівці Гайсинського повіту на Поділлі, мабуть, ще тоді, як учився в семінарії (1898 р.), або зразу по скінченні її (1899-1900 р.). Подаємо тут обидві редакції розкладки. Першу, писану олівцем, Леонтович не підтекстував. Отже, нам довелося той текст, що є в другій редакції, розташувати поміж окремими проведеннями І редакції, зважаючи на зміст куплетів та форму викладу проведень. II редакцію вміщено в недруковано- му рукописному зошиті: «І збирка писень з Подолля». Рукописи Леонтовича цієї пісні, писані «ярижкою», мають деякі відміни в транскрипції кількох слів, як, напр., «міні», «ни» (замість «не»). Не виправляємо «горе» (замість «оре») та «гореш», бо так, мабуть, справді співалося в етнографічній редакції. Цю пісню розклали: на двохголосний хор – К. Стеценко (див. «Шкільний співанник», ч. II, № 46) та мішаний хор – М. Вериківський (див. окреме видання Губсоюзу в Києві). Там є варіанти тексту.

Смерть.
Серед пісень, що їх Леонтович записував від Н.В. Танашевич у с. Стражгороді Гайсинського повіту на Поділлі на початкові квітня (на Великдень) 1920 р., була й «А вже смерть», записуючи яку, Леонтович визначив: «Смертенна». Протягом літа чи восени 1920 р. він цю пісню опрацював і дуже любив її наспівувати. Наприкінці грудня 1920 р., готуючись до концерту, він почав був її розучувати з хором, але не встиг вивчити, бо 12 січня 1921 р. пішов із Тульчина до с. Марківки відвідати батька і ...вже більше не повернувся. Уперше цю пісню виконував Тульчинський Державний Хор у лютому 1921 р. на концерті, присвяченому пам’яті М. Д. Леонтовича; під час виконання її повнісінька заля істерично ридала...У першому виданні збірника пісню цю було видруковано без фіналу. Повну розкладку ми одержали з двох джерел: 1) від 1.1. Чижського, що був учнем Леонтовича, співав у Тульчинському хорі і 27/ХІІ 1920 р. списав до свого зошиту ту розкладку, та 2) від т. Д. Балацького, що одержав її влітку 1921 р. від учителя Я. Д. Ґреха, із яким Леонтович приятелював.Н.І. Чижський. У Музичному Архіві Леонтовича (в Київській Філії ВУТОРМ) переховується зошит, до якого хтось списав цю розкладку; на жаль, кінець зошиту, де був кінець 3-го куплета «Смерти» (тобто фінал), десь зник. Початок тексту 3-го куплета тут такий: «А вже смерть та до хати входить та все потихеньку...».

Мала мати одну дочку.
Ця пісня належить до тих пісень, що їх Леонтович опрацьовував протягом довгих років (як напр., «Ой сів-поїхав»; див. наші примітки до тої пісні на с. 350). Так, у рукописному зошиті «І збірка пісень з Поділля» (1900-1902 pp.) лишилися 2 примірники цієї пісні. Трохи пізніше (приблизно до 1906 р.) він дає другу редакцію. Ці перші 2 редакції мають 4 проведення (2-ге проведення - самі чоловічі голоси). Приблизно 1906-1908 pp. Леонтович дає нову, третю, редакцію – тільки-но з двох проведень. У роках 1914-1916 він знову опрацьовує цю пісню (IV ред.). Нарешті в березні-квітні 1919 р., працюючи над «Ой темная ніченька», серед чорнеток її Леонтович нотує й чернетковий уривок 2-го проведення «Мала мати». Отже, це, очевидно, є та п’ята редакція, що її П. Козицький зредагував із поголосників І Національного Хору в Києві. Пісню цю Леонтович записав у с. Білоусівці Брацлавського повіту. Текст пісні Леонтович поволі переробляв. Так, у І редакції відміни такі: у 1 куплеті – «їдну дочку, купала її в (або «у») медочку»; у 3 куплеті – «віддала»; 5-7 куплети 1 ред. Леонтович пізніше зовсім викинув: 5. «А я такий звичай маю (2), вікном на двір утікаю. 6. Вікном на двір утікаю (2), під стріхою нічку маю. 7. Світи ж міні, місяченьку (2), світи ж міні всю ніченьку»; у 8 куплеті (друкований 5) – «марувати» та «утікати» (замість «мандрувати»), у 9 куплеті (друкований 6) – «лихої долі». За дальших редакцій у друкованому 6 куплеті Леонтович паралельно вживає «своєй» та «сво/й. Відміняв Леонтович і визначення темпу: у І редакції – «Moderato. З смутком», у IV редакції – «Помірно». На одній із чорнеток III редакції Леонтович позначив: «♩=160». Динаміку деталізуємо за чорнеткою IV редакції та за поголосниками баса й тенора 1917 або 1920 p., а почасти й за І редакцією, акцентуацію ж – за III та IV редакціями. На одній із чорнеток IV редакції над 7-м тактом («та й купала») Леонтович позначив tutti; отже, треба думати, що в нього був намір перші 6 тактів доручити сольо двом співачкам.

Пряля.
Її Леонтович узяв із збірника Квітки (с. 125, № 118), де розмір ⁴/₄, а темп: «Moderato». Текст виправляємо за записом Квітки, лишаючи без виправлення таке: «пряду» (бо Квітка позначив, що можна співати «пряду» і «пряду»), початок 6 куплета (у Квітки 4-го: «Аж милий іде») та самий початок пісні (у Квітки: «Праду-сокочу»). На двох чорнетках І редакції, що мають дату 31 липня та 5 серпня 1918р., Леонтович визначив темп неоднаково: «Andantino» та «Andantino соп moto». 1920 р. Леонтович дає другу редакцію. На одному з рукописів цієї редакції (не рукою Леонтовича писаному), що була серед паперів його, темп: «Помалу». На одній із первісних чорнеток Леонтович позначив, що останній куплет («А мій милий...») має співати «пів хора». Акцентуацію та динаміку виправляємо, переглянувши всі ці рукописи, а також і примірник, що його 26/ХІІ 1920 р. списав у Леонтовича з його рукопису 1.1. Чижський (у тому примірникові сопрано перші 4 такти 1,3 та 5 куплетів співає сольо). У рукописному зошиті Леонтовича, що на обгортці має напис: «Для курсів дошкільного виховання. Дитячі гри-пісні. 1919 рік» під 5 травня 1919 р. Леонтович списав текст цієї пісні та дав пояснення: «Посередині кола дітей сидить «пряля»; пряде, потім лягає. Приходить свекор, свекруха, примушують робити. Нарешті приходить милий, пестує її і укриває».
Підтекстовку 3-го куплета виправляємо так, як її списав
У зошиті, де Леонтович записав мелодію цієї пісні, він визначив темп: «Andante», а починаючи з слів: «...та все потихеньку...», – позначив: «Piu mosso».

Налетіли журавлі.
Її Леонтович узяв із II сотні Конощенка (№ 78, с. 106). Темп там – «Andante cantabile», а на 7 такті – «Piu mosso». Леонтович ритмово підмінив 8 такт. Текст 7-10 куплетів виправляємо за записом Конощенка. Пісня з х. П’ятигорці Лубенського повіту на Полтавщині. Конощен- ко записав її в тональності a-moll.
P. S. Коли наші примітки було вже набрано, Я. Д. Ґрех з’ясував нам таємницю походження розкладки «Гей, у світлиці». У травні 1918 р. Леонтович скаржився т. Ґрехові, що пісня добра, а тексту – одинокий куплет. Дарма, що в Квітки позначено низку джерел, де вміщено інші тексти цієї пісні, – Леонтович на це уваги не звернув і спільно з т. Ґрехом, обмірковуючи зміст пісні, прийшов до висновку, що вона має виявляти родинну сварку. Отже, після того Я. Д. Ґрех і написав текст 1-4 та 6 куплетів. Через кілька днів після того (приблизно 11-13 червня) ту розкладку вперше виконували на актовому концерті в школі (в Тульчині).

«Гей, у світлиці» та «Прошу, тестоньку».
«Прошу, тестоньку» Леонтович узяв із збірника Квітки (с. 15, № 9), де темп: «Un росо piu mosso», а на 8 такті – «a tempo». Але Квітка зазначив, що ввесь його № 9 – це тільки фрагмент. В Архіві Леонтовича лишилася чорнетка цієї пісні, за якою виправляємо розкладку, деталізуємо динаміку тощо. Темп там: «Adagio (Поволі)». Леонтович чомусь, замість «молодець тихий», підтекстував: «молодець я, я».

Ой з-за гори кам’яної.
Її Леонтович записав у с. Білоусівці від М. Мацини, мабуть, ще 1898-1900 pp. (як свідчить удова Леонтовича Клавдія Ферапонтівна Леонтович, більшість білоусівських пісень М. Д. записав від білоусівського хлопця, тепер небіжчика, Методія Мацини, що йому М. Д. допомагав учитися: Мацина відвідував Леонтовича у Тиврові та Вінниці й приносив йому зошити з текстами народних пісень, що він їх для Леонтовича записував). Першу розкладку (для жіночого хору) умістив до рукопису «І збірки пісень з Поділля». Цієї розкладки маємо два рукописи. В обидвох темп визначено подвійний: «Andante» та «Moderato». Характером своїм вона подібна до першого проведення останньої редакції, що тут друкується. Другу редакцію маємо в рукописних поголосниках Леонтовича, що він їх (і поголосники для струнних інструментів) писав 1904-06 pp. у Гришині; ця редакція на мішаний хор. Третю редакцію, близьку до 2-ої (теж на мішаний хор) Леонтович умістив до рукописного зошиту «5 пісень з Поділля» (1907 p.). До 2-го проведення Леонтович зробив примітку: «Як невеликий хор, то можна 4 і 5 вірші співати так, як і перші 3». Темп тут: «Не дуже помалу. З смутком». Нарешті, 5-та остання редакція була в III десятку видання Дніпросоюзу (1921 р). Темп там: «Andantino (Трохи помалу)». До однієї з чорнеток Леонтович зробив примітку: «Пісня в соль-мінорі (або в ля) гідна і для жіночого хору (перша половина)». Динаміку деталізуємо за рукописом третьої редакції; друге проведення там f (в басу і в верхніх голосах), але, зважаючи на w/баса в останній редакції, те саме звучання ми даємо й верхнім голосам. У І та III редакціях кінець 4-го куплета: «ще й здоровля свого»; кінець же 5-го куплета у І редакції Леонтович був написав: «літа дорогії» та виправив на «золотії», але в III редакції якимсь чином кінець цей з’явився такий: «ситком накривати»; а в IV редакції Леонтович відновлює: «літа золотії». У II та ПІ редакціях наприкінці 4-го куплета: «ще й здоровля свого».
Одна гора високая. Мелодію й текст її Леонтович писав слідом за піснею «Попід яром» (і тим самим чорнилом). Отже, записав її, мабуть, теж від С. Ю. Папа-Афанасопуло. Поділення на такти та визначення темпу наші. Леонтович викінчив тільки 1-ше проведення, а до нього додав варіанти: 1) викінчений – другої половини 4 такту й 5-6 тактів та 2) ескіз варіанту 7-9 тактів, що його ми доробили. Хоч 1-й варіант мав підтекстовку «гора високая», але ми зважилися із перших трьох з половиною тактів 1 -го проведення та цих двох варіантів скомбінувати 2-ге проведення, підтекстував- ши 3 куплет під 1 проведення (так Леонтович робить у «Попід яром», «Наїхали гостоньки» та ін.), дарма, що не можемо ручитися, чи намірявся Леонтович робити для цієї пісні 2-ге проведення. Розкладка - 1919 року.
Піють півні. На одній із первісних чорнеток (що має дату 16 липня 1918 р.) Леонтович позначив, що взяв цю пісню із збірника Квітки (див. «Народні мелодії», № 156). Темп Квітка (а за ним і Леонтович) визначив: «Andantino»; але для 3 проведення Леонтович дає темп: «Agitato». У двох чорнетках другий вірш 2-го куплета, тотожній там із 1-м віршем 3-го куплета: «Сама собі та й думаю про свою біду», - відсутній у збірнику Квітки. Текст виправляємо за записом Квітки. Пісня з с. Колодяжного Ковельського повіту на Волині.

Летіла зозуля.
Її Леонтович записав у Білоусівці. Звіривши з рукописом та з «II збірки пісень з Поділля», виправляємо деякі деталі. Серед матеріалів до «І збірки пісень з Поділля» лишився й запис мелодії та слів цієї пісні; тут мелодія трохи відмінна проти розкладки, а текст Леонтович подекуди записав був інакше, але перекреслив і замінив на інші вирази (можливо, що зробив це свавільно, бажаючи «підправити» текст); напр., у 1-му купл. після слова «зозуля» було - «горою», кінець 2-го купл. був - «....я лучшого найду», а в 3- му, замість «вона замуж знов», було - «та за другого». Але й інші частини тексту зазнали від Леонтовича пізнішого перероблення; бо в тому первісному записові 2-й куплет був інший: «Умри, старий, умри, за другого я піду, як тебе не буде, молодого я знайду»; а 3-й куплет: «Умер старий, умер, вона замуж знов пішла, доленьку згубила, а нової не знайшла».

Ой вербо, вербо.
Її Леонтович записав від М. Рощахівського. Пісня з Поділля. Розкладку зроблено, мабуть, 1916 р. Уперше її було надруковано (на початку вересня 1918 р.) в літографованій збірці Леонтовича «З народні пісні» (а потім - у V десяткові видання Дніпросоюзу, 1921 р.). Серед матеріалів Леонтовича лишився словесний текст пісні, писаний не рукою Леонтовича. Мабуть, це писав для Леонтовича М. Ро- щахівський. Тут збережено яскраві фонетичні особливості вимови народньої. Зважаючи на це, реставруємо словесний текст за цим рукописом.

Ой піду я в ліс по дрова.
Цю розкладку взято з чорнеток Леонтовичевих приблизно 1902-1906 рр. У недрукованій рукописній «І збірці пісень з Поділля» (1900-1902 рр.) є розкладка на жіночий хор (у двох примірниках), де темп визначено: «Adagio (Помалу). Сумно». Текст у трьох рукописах Леонтовича не всюди однаковий. Наприклад, у 3 куплеті - «я гарну» або «я з рожи» (замість - «рожову»), «пустю» (замість «пущу») та «пливи, гя/?«а»(замість «пливи, моя»); у 4 куплеті - «тая квітка»; у 5 куплеті - «Ой десь ти там» (замість «Ой либонь ти») та «з рожі» (замість «гарна»); у 6 куплеті - «гірко, тяжко»(замість «тяжко, нудно»). УII сотні Конощенковій (що її видруковано 1902 р.) під №№ 42 та 43 є варіанти цієї пісні. Проте ми думаємо, що цю пісню Леонтович сам записав на Поділлі; бо, оскільки нам вдалося дослідити, за тих років Леонтович опрацьовував пісні тілько-но власного запису. За чорнеткою робимо деякі виправлення в розкладці та в тексті. На початкові 4 з кінця пісні такту Леонтович позначив: «баси легенько».

Ой послала мене мати.
Розкладка 1900-1902 рр. Пісню Леонтович записав у с. Білоусівці. У двох рукописних зошитах (один із них - надрукована «І збірка пісень з Поділля») є чорнетки цієї розкладки. Там є тільки 6 куплетів, де 6-й поєднує в собі 6 і 7 друковані куплети: «Рано, раненько встала я, багато думок думала». Але після одної з цих чорнеток Леонтович зробив нотатку: «Осю редакцію післав до цензури в другий раз...» (далі - подає 6 і 7 куплети друкованого тексту). На тих рукописах темп визначено подвійно: «Andante. Moderato». Відміни в тексті там такі: у 1 куплеті - «п/слала» та «ломати», у 2 куплеті - «наломала».

Ішов козак дорогою.
Її Леонтович узяв із II сотні Конощенка (№ 32, с. 47). Темп у Конощенка: «Andante cantabile». Пісня з с. Королівки Сквирського повіту на Київщині. У своїй розкладці Леонтович умістив тільки декілька куплетів запису Конощенкового. Текст виправляємо за Конощенком, а розкладку - за чорнеткою Леонтовича. Розмір Леонтович збільшив удвоє (у Конощенка - ³/₈), збільшивши вдвоє й довжину всіх нот. Над 9-м тактом 2-го проведення Леонтович поставив «а tempo»; очевидно, на 7-8 тактах має бути ritenuto. Розкладку Леонтович опрацював між 1908-1916 рр. Четвертий куплет Конощенко записав, мабуть не за співом, а за проказуванням. Отже, до ритмічної структури мелодії початок 4-го куплета не пасує. У варіанті, що його чув А. І. Харченко від своєї матері (с. Шамраівка на Білоцерківщині) років 25 тому, цей початок куплета співали так: «Хіба б же я дурна була».

Ой від саду та до моря.
Її Леонтович записав у с. Білоусівці-Брацлавській. Деякі виправлення (фермато та в словесному тексті) робимо за «II збіркою пісень з Поділля» та за рукописом. Але ті рукописний та друкований примірники в дечому відмінні. Напр.: 1) кінцевий такту сопрано й альтів у рукописові - пів-ноти й чвертка, тоді як у друкованому - навпаки: спочатку чвертка, а потім пів-ноти; 2) у 1-му куплеті в рукописі - «кудась», а друковано - «кудись». У цьому разі перевагу даємо друкованому варіантові. Оскільки текст цієї пісні у Леонтовича просто неграмотний, залишаємо під сумнівом низку виразів: напр., у 2-му куплеті - «горле», у 3- му - «новима» та «поговір ні слава», у 4-му - «пирибулам», у 5-му - «скажи», у 7-му - «нагримиця» та «насміюця»; дещо з цього, безперечно, наслідок тодішньої Леонтовичевої неписьменності українською мовою, дещо ж, можливо, є місцева, подільська народня говірка. Серед гришинських матеріалів Леонтовича, що ми їх одержали від П. А. Павловського, є поголосники для хору та супроводу струнних інструментів. Ця друга редакція має тільки одне проведення - варіант 3-го проведення І редакції. Відміни в тексті там такі: 2 куплет - «молодую та й», 3 куплет- «не скажи тоїй», 4 куплет - «молодую», «та й слава», 6 куплет - «зійде» (одно «з»), 7 куплет - «зам/ж». Динамічні нюанси там такі: починати кожен куплет mf; кінець 1-го такту - dim.; 3 такт - р; 7 такт - р та dim.; 8 такт - рр.

При долині, при охоті.
Леонтович записав її в Білоусівці. У рукописові та в «II збірці пісень з Поділля» в 1-му куплеті - «замліває». У «II збірці пісень з Поділля» темп 4-го куплета Леонтович визначив: «Agitato».

Позволь мені, мати.
Її Леонтович записав восени 1918 р. в Тульчині від своєї учениці Н. Танашевич. Серед паперів із текстами народних пісень, що їх для Леонтовича списували його учениці, є й текст цієї пісні, над яким Леонтович написав: «Майд. Юзв.» (Це, мабуть, скорочена назва села Майдан Юзвинський Гайсинського повіту на Поділлі; звідси, мабуть, ця пісня). П. Козицький зредагував цю пісню з поголос- ників І Національного Хору. Виправляємо її за чорнетками Леонтовича. На 3-му проведенні Леонтович позначив темп: «Allegro». Розкладку Леонтович опрацьовував у Києві в травні 1919р. (наприкінці одної чорнетки - дата: «25 травня 1919 р.»). Одного разу Леонтович був присутній на співанці зразкової Капелі (при Диригентських Курсах Музично-Драматичного Інституту ім. Лисенка), що саме тоді розучувала цю нову розкладку Леонтовича. Раптом один знайомий Леонтовича, що чув цю річ уперше, запитав його: «Чия це річ?» Це запитання гостро вразило Леонтовича: «Невже ж у мене не вироблюється свого стилю!» - з болем скаржився він.

Ой у полі та туман-димно.
Її Леонтович узяв із II сотні Конощенка (№ 88, ст. 112). Частини слів Леонтович не використав, як, наприклад, куплети: 4-й («Улан коня, улан коня та напуває, дівка коню води підливає») та 7-й («Дурна була, дурна була та й послухала, - з уланами та й поїхала»). Щоб краще підтекстувати, він трохи спростив мелодію й дещо відмінив у тексті; наприклад, у Конощенка кінцеві слова куплетів: 2- го - «та водиченьку», 3-го - «та й напуває», 5-го (у Леонтовича 4-го) - «та й підмовляє», 6-го - «та й уланами», 10-го (у Леонтовича 8-го) - «та й розсердила», а початок 8-го куплета (у Леонтовича 6-го - «їхали поле, їхали поле, їхали друге»). В етнографічній редакції кінець 11 куплета - «дома кам’янії», а 13-го (у Леонтовича 11 -го) - «стели постіль та лягаймо спати!» Леонтович, заміїпоючи кінець цього останнього куплета (мабуть, із міркувань «моральності»), в одній чорнетці своє «треба» виправив був на «мусиш». Щоб підсилити експресію, Леонтович після «Боже» (у 8-му куплеті) додав «ж». Ця пісня з с. Вищий Булатець Лубенського повіту на Полтавщині. Темп заспіву (1-й такт) Конощенко визначив: «Andante», а дальших тактів: «Piu mosso». А Леонтович визначає: «Andante (Помалу)» та «Moderato (Помірно)». Але в одній чорнетці він позначив: заспів - «Помірно», а далі - «Хутче» (у тій чорнетці заспів помічено: Solo). Біля фермато першого проведення Леонтович на одній чорнетці позначив: «фермату витримати довго». Пісню цю він опрацьовував між 1914-1917 рр. (певніше - 1916р.).

Попід терном
(І і 2 редакція). Друковано IV [десятку «Народні пісні»], № 8. Друга редакція (недрукована) має в основі правдиву мелодію пісні, яка в 1 редакції змінена. Порівняно М. Грінченко - «Сучастна музична культура» («Червоний Шлях», кн. 7 за 1924 р, с. 208) мелодія зі збірника Конощенка «Українські пісні», друга сотня, ч. 59. Варіант 5 і 6 куплета взято з рукопису партій бібліотеки бувшого «Національного хору» у Києві (Музичний Архів).
Ой перепеличка. Друковано II [десятку «Народні пісні»], № 9. Беремо цю розкладку з коректурних відбитків «І випуску укр. пісень для мішаного хору». Пісню цю Леонтович, мабуть, сам записав (можливо, на Поділлі).
Гей-йа, сьогодні. Її Леонтович у квітні 1920 р. записав у Стражгороді Гайсинського повіту на Поділлі від Н.В. Танашевич. Розкладку опрацював, мабуть, восени 1920 р. У чорнетці підтекстовано тільки один куплет (під перше проведення). Повний текст ми одержали від Н. В. Танашевич і підтек- стували друге проведення. Гадаємо, що Леонтович намірявся зробити більше проведень; отже, які саме куплети співати на 2-ге проведення - річ умовна; можна 6-9 (а не 5-9, як друкуємо тут); але, гадаємо, що після другого проведення конче треба проспівати 1-ше проведення з текстом якогось із дальших куплетів (такого методу Леонтович уживає в багатьох піснях). Визначення розміру й поділення на такти - наші. У 1-му проведенні мелодія етнографічної редакції ввесь час іде в басовій партії, а з кінця передостаннього такту (остання чвертка) переходить до альтів; у 2-му проведенні вона ввесь час в альтовій партії.

Ой коли б той вечір.
Її Леонтович узяв із ч. 2. збірки Поліщука-Остаповича (№ 11, с. 25). Розкладку, визначення динаміки та текст виправляємо за тим джерелом та чорнетками Леонтовича. У першій чорнетці Леонтович визначив темп за Остаповичем: «Веселенько», але в пізнішому рукописі змінив його на «Рухливо». Пісня з с. Бурківці Житомирського повіту на Волині. Розкладка, певно, 1919 р.

Калино-малино.
Друковано IV [десятку «Народні пісні»], № 6.

Зеленая та ліщинонька.
Про джерело та текст цієї пісні див. с. 355. Динаміку деталізуємо за чорнетками. В одній чорнетці підтекстовка баса в 3 й 4 тактах - «Гей!» В одній чорнетці Леонтович на 5 з кінця такті позначив (X) і зробив таку примітку: «Пісню можна співати так: як хор не дуже певний, то співає один голос до знака (X) без акомпанементу других голосів, а від (X) вступає весь хор. Для однородного хору (мужського або жіночого) співати так само, але, починаючи з (X), викинути партію тенора і утворити 3-хголосний хор» (приблизно таку саму примітку Леонтович зробив і в літографованому виданні 1919 р.). За двома чорнетками хор має вступати тільки на 10-му такті (на 5 з кінця), початкові ж 9 тактів усі голоси співають сольо. Розкладку цю Леонтович зробив, мабуть, 1917 р. (восени 1917 р. Леонтович її виконував Тульчинським хором).
Є трохи інші редакції на шкільний хор. Чорнеток цих розкладок в Архіві немає. Деяке виправлення робимо на підставі чорнеток розкладки для мішаного хору, а також на підставі II сотні Конощенка, звідки Леонтович узяв мелодію та слова пісні (с. 22-23, № 13). Темп Конощенко визначив: «Andante cantabile»; розмір нот там удвоє менший, ніж у Леонтовича; і тактовий розмір мінливий - ³/₄та²/₄. У Конощенка словесний текст такий: 3-й куплет - «Ой хоч зав’язала, хоч не зав’язала, гей!, гулять його не пускала»; 4-й - як 3-й, друкований тут; 5-й - як 4-й, друкований тут, що ми виправили його відповідно до Конощенкового; 6-й - «Ой чи ти спиш, а чи так лежиш? Гей! Чом до мене не виходиш?»; 7-й - як 6-й, друкований тут; 8-й - «Ой рада б я к тобі виходити, - гей!, лежить нелюб: боюсь розбудити!» 9-й - «Одвернися, мила, од нелюба, - гей!, я застрелю його, як голуба!»; 10-й - «Ой чи заб’єш, чи не заб’єш, гей!, тільки мені віку вбавиш». Пісня із Звягеля (на Волині). Текст 5 куплета (тут 4-го) у чорнетках на мішаний хор Леонтович виклав так: «Підхожу я та під віконце, гей, вийди, вийди, моє серце» (хоч у поголосниках, що їх Леонтович розписував для хору, текст цього куплета тотожній із Конощенковим). Як свідчить Я. Д. Ґрех, цю пісню Леонтович з мішаним хором виконував у Тульчині восени 1918 року.

Ішов козак без ліс.
Друковано V [десятку «Народні пісні»], № 7. В чернетці: «ішов жовнір».

Ой у полі криниченька.
Друковано IV [десятку «Народні пісні»], № 2.

Ой котився кубар.
Друковано у V [десятку «На одні пісні»], № 5.

Ой сів-поїхав.
[Ой сів та й поїхав]. Ця пісня належить до групи тих пісень, що їх Леонтович опрацьовував і переробляв протягом довгих років. Ще 1899-1901 рр., керуючи шкільним оркестром Чуківської другокласної школи, Леонтович розучив з ними цю пісню; оркестровка її загубилася; у зошиті ж, що його писали чуківські учні, лишилася сама мелодія з написом: «Песнь первой скрипки: Ой сів-поїхав». Приблизно тоді ж (мабуть, 1901-02 роки) Леонтович робить дві цілком відмінні розкладки: на мішаний і на жіночий хор (останню вмістив до рукопису «І збірка пісень з Поділля»); першу друкуємо в зб. 4. № 24-а, а другу в зб. 7, № 14. Приблизно 1906 р. він робить нову розкладку для мішаного хору, що в дечому дає ускладнення першої редакції для мішаного хору. Тут він визначає темп: «Adagio ♩=112-116» і нотує, що пісня ця - з с. Дранки Ямпольського повіту на Поділлі. Потім він знову опрацьовує цю пісню: дає нову редакцію для мішаного хору й 10-11 варіантів до неї, що приводять його до останніх, які тут друкуються, редакцій. Першу з цих друкованих редакцій (тобто останню редакцію на мішаний хор, VI-ту редакцію по порядку, якщо рахувати й оркестровку для шкільного оркестру) Леонтович зробив у роки імперіалістичної війни. У чорнетці цієї розкладки після першого «в полю» Леонтович поставив знак (X) і зробив примітку: «В B-dur для жіночого хору до місця, означеного (X)». Розкладку на жіночий хор, що тут друкується (VII редакція по порядку), Леонтович умістив до рукописної збірки з 27 пісень, що уклав її 1917 р. Ця редакція (рукопис її загубився) майже така сама, як і попередня до місця зі знаком (X) у рукописові Леонтовича. Першу розкладку й словесний текст виправляємо за рукописами, реставруючи нелітературний вираз «забаруся», що його Леонтович уперто вживав в рукописах цієї пісні. Наприкінці 2- го куплета він тільки в одному рукописові вживає (мабуть, помилково) «письмо пише» - у решті ж рукописів усюди: «листи пише». У деяких редакціях Леонтович починає І куплет так: «Ой сів та й поїхав». А в останніх редакціях він у сопрановій партії на «хав» поставив півноти й через це (мабуть) примушений був викинути з пісні слова «та й». На с. 220 даємо другу редакцію цієї пісні (на жіночий хор).

Ой гай, мати, гай.
Розкладку цю Леонтович умістив до зошиту недрукованої «І збірки пісень з Поділля», що її уклав 1900-1901 pp. Пісню Леонтович записав у с. Чукові, де вчителював з 20 / VIII 1899 р. до 11 / III 1901 р. В одній чорнетці в 5-му з кінця такті в тенорів Леонтович перед сі поставив у дужках бемоль. Темп подаємо так, як його визначив Леонтович.

Піду в садочок.
Пісню цю Леонтович записав у с. Чукові па Поділлі (він жив там з 18/VIII. 1899 до И/III. 1901 p.). Умістив її до рукописів «І збірки пісень з Поділля» та «Пісні з Поділля», що їх писав pp. 1900-1902. Там були тільки перші 7 тактів; решту 3 доповнив пізніше (мабуть, pp. 1914-1917). У першій редакції Леонтович умістив текст ще одного куплета (6-го по черзі). Друковані в цьому збірникові куплети 7, 10, 12 та 14 (тобто куплети 8, 11, 13 та 15 первісного тексту) реставруємо за рукописами Леонтовича. У рукописові (редакція на 3-голосний хор), що з нього в березні 1921 р. списав пісню 1.1. Чижський, 6-го і 7-го друкованих тут куплетів немає, а як 6-й - там іде друкований 8-й в іншій редакції: «Ой коню-коню, біжи додому»; кінець 10 друкованого куплета там такий: «...що я женився». Ця редакція на 3-голосний хор така: перші 4 такти - сопрано сольо (без альтового сольо); далі верхні 2 голоси - співати, як тут надруковано, а 3-й голос іде так: 5-й такт - як тенорова [партія] надрукована, 6-й такт - ре, до-дієз, сі, 7-й такт - як басова партія, надрукована, 8-й такт - як тенорова партія, надрукована, 9-й такт - ре, мі, ре, 10-й такт - як тенорова партія, надрукована. Темп і динаміку початку пісні виправляємо за рукописами Леонтовича. Акценти 5-го такту беремо з поголосника басової партії (писано рукою Леонтовича). До 8-го куплета (що кінчається: «...надо мною») Леонтович у рукописові «І збірки пісень з Поділля» зробив примітку: «Останні 9 віршів можуть починати тенори, а потім і баси. Сопрани і баси перші 4 такти мовчать». Друкована редакція - мабуть, остання (pp. 1914-1917); у рукописові її Леонтович зробив примітку: «Жіночий хор в ля-мінор. Останні 3 такти пропустити» (що робити з басовою партією 5-7 тактів, Леонтович не визначив; її, мабуть, теж треба пропустити).

Сивий голубочку.
Її Леонтович записав на Поділлі (найімовірніше в с. Білоусівці, а, може, й у Тиврові). Розкладку й текст виправляємо за чорнеткою «II збірки пісень з Поділля». У чорнетці Леонтович спочатку позначив, що перші 4 такти має співати один голос сопрано, але те позначення закреслив. У чорнетці на 5-му такті стоїть f у всіх голосах (але в «II збірці пісень з Поділля» Леонтович змінив на mf).

Чого, Івасю, змарнів?
З рукопису (Музичний Архів).

Ой піду я в сад гулять.
Друковано Ш [десятку «Народні пісні»], № 8.

Наступає чорна хмара.
Рукопис (Музичний Архів).

За городом качки пливуть.
Друковано IV [десятку «Народні пісні»], № 5.

Вишні-черешні розвиваються.
Її Леонтович узяв із збірника Квітки (с. 77, № 84). До темпу «Andante», що його визначив Квітка, Леонтович додав ще: «Sostenuto». У Квітки текстів 2 та 4 куплетів немає. Текст 5 та 6 куплетів виправлено за записом Квітки. Пісню цю Квітка умістив серед пісень, що їх у побуті народньому співають на хрестини. Динаміку деталізуємо за чорнеткою. Своїм ансамблем (С., А., Т.) - це виняткова розкладка серед пісень Леонтовичевих (див. також наші примітки до «Над річкою беріжком»).

Ой устану я в понеділок.
Пісню цю Леонтович узяв із збірника Квітки «Народні мелодії» (№ 172, с. 183), де темп визначено: «Allegretto». Так само визначив і Леонтович у V десятку видання Дніпросоюзу. Пісня з Миропілля Звя- гельського повіту на Волині. Дещо в тексті виправляємо за записом Квітки. Там є ще такі відміни: «пршіа» (або: «пряла»), «напряду», «прости, Боже» (що Леонтович виправив на «простіть, люде»), «клоччя», «кормши» та усюди тверді закінчення: «курит», «болит», «п’ют», «ждут», «випивают», «споминают», характерні в народній вимові. Динаміку, розмір та інше виправляємо за чорнетками та друкованим у V десятку. У чорнетці назва цієї пісні - «Пряля». Розкладку Леонтович зробив 1918 р. За рукописом Леонтовича, що його одержали від М. В. Підласової, визначаємо динаміку передостанніх двох тактів. Початок 6-го такту Л. підтекстував, крім «прости, Боже», ще й так: «вибачайте» та «простіть мені», але «мені» закреслив і замінив на «люде».

Ой п’є вдова.
Із І сотні Конощенка (№ 35, ст. 50). Темп тут: «Allegro moderato». Той самий темп і в чорнетках Леонтовича (хоч на 2-х чорнетках він позначив: «Andante»). Пісня з м. Ананьїва, на Херсонщині. До тексту, що подає Конощен- ко, Леонтович дещо додав; наприклад, початкові «Ой» у 2-4 куплетах і слово «та» в 2-й частині 6-го куплета. Ці довне- сення не знищуємо, бо вони доцільні. У 5-му куплеті, замість «до вдови в гості», Леонтович поставив «стань на помості»; хоч це зміняє зміст пісні, але звучить краще; тому й цього не реставруємо.

Ой вийду я на вулицю.
Розкладка 1900-1902 pp. Уперше надруковано в «II збірці пісень з Поділля». У первісних чорнетках текст почасти інший. Так, 3-го куплета до друкованого тексту Леонтович не завів: «Яка була моя мама, така й я, либонь, була (в іншій чорнетці: «же») на личеньку рум’яна»; так само й 8-го: «Тілько мені синю (в іншій чорнетці: «сиву») сукню набрав, червоними галунами обкладав»; у решті куплетів там є такі відміни: у 1 - «назад себе оглянуся», у 2 - «оглянуся назад себе» - та «мама», у 4 (друкований 3) - «Приїхали йа с Києва» та «петлевані калачі», у 6 (друкований 5) - «а він мені», у 7 (друкований 6) - «тільки мені сиву сукню набрав».

Не ходила на улицю.
Пісню цю Леонтович узяв із ч. І збірника Поліщука-Остаповича (1913 p., № 22, ст. 41). Опрацював розкладку до 1917 р. (одночасно з «Ой горе тій чайці» та «Ой п’є вдова, гуляє»). Пісня з с. Бурківці Житомирського повіту на Волині. Мелодію 2 куплета Леонтович зодномані- тив із мелодією 1 куплета, хоч в Остаповича вона відмінна ритмом і розміром (2 такти на ³/₄, 1 - на ³/₄, решта 3 такти - знову ²/₄). У тексті запису Поліщукового Леонтович поробив такі відміни: у 3 куплеті - «коровоньку» (замість «корову») та «головоньку» (замість «голову»), у 7 куплеті вставив «там» та «корову мою» (замість «коровоньку»). Динаміку деталізуємо за чорнеткою та II десятком видання Дніпросоюзу. Розклад на жіночий (шкільний) хор друкуємо на с . 222.

Гей, ви, стрільці січовії.
Її Леонтович почув у листопаді 1919 р. у Кам’янці на Поділлі від січових стрільців, що їхнє військо саме тоді було там. Можливо, що там Леонтович і опрацював розкладку. Її виправлено за чорнеткою та альтовим поголосником. У збірці «Сьпіваник українських січових стрільців» (Відень, 1918, заходом «Артистичної Горстки», накладом «Центральної Управи Укр. Січових Стрільців») є варіант мелодіїта чимало відмінний текст. Там зазначено, що це - угорська мелодія, а слова до неї уклав 1914 р. сотник К. Гутковський. Я. Д. Ґрех нам пояснив, що це була мелодія галицької порнографічної пісні; січові стрільці змінили слова й зробили її за свій походний марш. Леонтович текст подекуди переробив; наприклад, кінець 2-го куплета був раніше такий: «Бо він хлопець, як сметана, має рангу капітана», а кінець 3-го: «Не пускайтеся на бляґе (тобто брехню. - Я. Ю.), скажіть правду, де zurlage (тобто додаток до платні січовим стрільцям). За вказівкою Я. Д. Ґреха, в 3-му куплеті реставруємо справжній текст («Ковніри», «тайни», «але»).

Зажурились галичанки.
У другій половині 1919 р., тікаючи з Києва від денікінців, Леонтович на короткий час дістався до Кам’янця на Поділлі. Тут саме тоді стояло військо січових стрільців. Від них Л. перейняв цю пісню; аранжував її, можливо, ще в Кам’янці (див. також «Гей, ви, стрільці»). У рукописові (не рукою Леонтовича), що переховується в Архіві, темп визначено: «Allegro». Відміни в тексті там такі: у 1 куплеті - «відходять» та в 2 куплеті (у 1 такті - «вас», замість «ще»).

Прощай, слава.
У рукописному зошиті 23 пісень для шкільного хору є розкладка на 3 голоси з нотаткою Леонтовича: «В гармонізації укр. [аїнського] хору 132 піш.[ого] полку. (З Полтавщини)». Темп Леонтович тут визначив: «Allegretto (Трохи хутко)». Слова тут ті самі, тільки, замість «слава», стоїть «село». Динаміку першого речення визначаємо за рукописом 3-голосної розкладки. Дещо виправляємо й за рукописом 4-голосної розкладки. Редакцію на три голоси друкуємо на с. 226.

Розкладки українських народних пісень для чоловічого хору.

Отамане, батьку наш.
Її Леонтович узяв із зб. II Поліщука-Остаповича (№ 17, с. 33). Темп там: «Поволі». Одного куплета (4-го) Л. не завів до розкладки: «Косіть, хлопці, отаву, кладіть стирту високу». У записові Поліщука є такі відміни: у 1 куплеті - «отамане», у 3 - «високий озерет», у 6 та 7 - «поїдом» та поїдимо». Пісня з с. Краснополя Житомирського повіту на Волині. За чорнеткою Леонтовича виправляємо голосоведіння тенорів у 3 такті та деталізуємо динаміку. Чорнетку Леонтовича з початком дуже відмінного (проти друкованого) викладу відносимо до років 1914-1917. Друковану ж розкладку Леонтович опрацював, мабуть, 1918 р.

За річкою, за Дунаєм.
Її Леонтович записав від М. Ро- щахівського. Пісня з Поділля. Розкладку опрацьовано між 1914 і 1918 рр. (включно). Динаміку другого проведення деталізуємо за чорнеткою. Там пісня має назву: «Ой за річков, за Дунаєм», а початок першого куплета підтекстовано так: «Ой за річкой, за Дунаиом». Серед паперів із текстами народних пісень в Архіві Леонтовича є й текст цієї пісні (писаний не рукою Леонтовича), наприкінці якого занотовано: «Андрій Сочинський». Леонтович не використав такі куплети: 7-й - «Йа в неділю дуже рано, (2) йа всі дзвони задзвонили»; 8-й - «Йа всі дзвони задзвонили, (2) дівча сина породила»; 10-й - «Барвіночком вобстелила, (2) калиною вобточила». Крім того, він переробив у тому тексті такі вирази у 1- му куплеті - «Іванюша конем грає», 2-му - «Іванюша конем грає, (2) дівча з собов підмовляє», у 9-му (а в Леонтовича 7- му) - «вобстелила», в 11-му (у Леонтовича 8-му) - «мм». В останніх двох тактах «збудите» виправляємо за оригіналом тексту. У рукописові Леонтовича, що ми його одержали від М. В. Підласової у 8-му такті: «збудете ми», а в 9-му: «Не рвіт»та знову «збудете».

Ой а у полі терен.
Її Леонтович узяв із частини І збірника Поліщука й Остаповича (№ 4, ст. 10). що записали цю пісню в с. Безпечна Житомирського повіту на Волині. Розмір тут мінливий: ²/₄ (4 такти), ³/₈ (1 такт) та ⁶/₈ (1 такт), але Леонтович спростив і зодноманітив його, подекуди поробивши й зміни ритму. Переробив він і текст: у кожному куплеті повставляв «гей» і відповідно скоротив частину тексту. Здебільшого Леонтовичеві відміни виправдані потребами музичного виконання. Тому виправляємо те, що пропущено проти його рукописів, а також те, що не заважатиме виконанню. Динаміку деталізуємо за записом Остаповича та рукописом Леонтовича.

За нашою слободою.
Розкладка 1900-1902 рр. За чорнеткою та «II збіркою пісень з Поділля» робимо деякі виправлення. Пісню Леонтович записав у с. Білоусівці Брацлавсь- кого повіту.

А в Києві на ринку.
Її Леонтович узяв із ч. II збірки Полі- щука-Остаповича (№ 9, с. 20). Хоч у чорнетці Леонтовича текст пісні майже повний, але видруковано було тільки 7 куплетів. Визначення темпу виправляємо за чорнеткою Леонтовича (та й за Остаповичем). Динаміку деталізуємо за Остаповичем. В Остаповича пісня трьохтактова (⁴/₄, ⁵/₄) та в Я-сіик Пісня з с. Бурківці, Житомирського повіту, на Волині. Писано чорнетку було, мабуть, 1919 р., хоч саму розкладку Леонтович опрацював, можливо, й раніше.

Приїхали три козаки.
Її Леонтович узяв із III сотні Конощенкової (№ 38, с. 54). Розкладка - мабуть, 1920 р. (або, принаймні, революційних років). У чорнетці Леонтович не визначив темпу й не подав тексту (П. Козицький, редагуючи пісню, узяв їх, як видно, із збірки Конощенка). Пісня з х. Крикунка Єлисаветградського повіту на Херсонщині.

Ой не пугай, пугаченьку.
Чорнетку розкладки її Леонтович умістив на звороті свойого романсу (недрукованого) «Мамо люба» (на слова Б. Грінченка), що має дату: «31 іюля 1908 р.» Звідки Леонтович узяв цю пісню - нам не вдалося встановити. Дуже ймовірно, що її Леонтович сам записав. Над чорнеткою цієї пісні, поруч назви її, Леонтович нотує: «Ой йшла вдова (Полтав» - [далі одірвано]. Отже, можливо, що й «Ой не пугай» - так само з Полтавщини, хоч це - ще не доведений факт. Текст пісні, безперечно, довший: у чорнетці Леонтович, наміряючись подати 3-й куплет, поставив число: «З». За чорнеткою Леонтовича даємо тверде закінчення: «хотят».

Ой коню мій, коню.
Її Леонтович записав у Києві 1919 р. від Шишківського, що співав у І Українському національному хорі. Розкладку Леонтович опрацював, мабуть, у вересні 1919 р. Чорнетку запису цієї пісні та тексту Леонтович писав олівцем, що подекуди вже витерся. Леонтович використав текст тільки-но 4 куплетів, подекуди змінивши його. Мелодія 1-го такту 2-го куплета там відмінна, але її Леонтович не використав (хоч у чорнетці запису він нотує: «3-ій на зразок другого куплета»). Текст 1 та 2 куплетів виправляємо за чорнеткою запису. Текст 4 куплета Леонтович чимало змінив, бо в чорнетці запису він такий: «Годі, сиротино, та й пшеницю полоти, стели білу постіль, гей, та лягай зо мной спати». Текст дальших куплетів там такий: «5. Та й не ляжу, козаче, та й не ляжу я спати; ти хлопець молодий, гей, та схочеш жартувати». 6.Та не бійся, дівчино, та не бійся [ти того,] я [ж] (У квадратові дужки ставимо те, що не певно вчиталли. Я.Ю.) весь світ із’їздив, гей, та не звів же (ще) нікого. 7. Гей, не звів нікого, ні малої дитини і не зведу тебе, гей, бідна сиротина. 8. Лягла та дівчина, лягла та й заснула, звів козак дівчину, гей » [кінець куплета витерся]. 9-й куплет переказувач тексту, як видно, забув, бо Леонтович занотував: «Сів поїхав», а далі лишив порожнє місце і нижче списав 10 куплет: «10. Як приїхав козак та й на свою границю, ой Боже ж мій, Боже, гей, звів з ума нещасницю». На звороті одної чорнетки «Ой коню мій», списуючи слова «Ой у лісі при дорозі» та «За городом качки пливуть», Леонтович умістив і таке: «3) Ой не бійся, дівчинонько, не бійся нічого, бо я хлопець ще молодий, не зрадив нікого». Отже питання: чи це не остаточна Леонтовичева редакція 6 куплета «Ой коню»? Пісня, мабуть, із Київщини. Занотовуючи від Шишківського цю пісню, Леонтович поруч занотовує й пісню-гру «Дубовая кладочка», над якою пише: «Від п. Шишківського, Київщина, Липовецьк, с. Струминка», За чорнеткою Леонтовича виправлено подекуди розкладку та підтекстовку баса в 1 такті. Варіант тексту (близький до друкованого тут) є в ч. II збірки Поліщука-Оста- повича (№ 8, с. 18).

Ой на горі виноград.
Розкладка 1900-1902 рр. У «II збірці пісень з Поділля» останній такт іде staccato. За тою збіркою виправляємо текст 8 куплета (у чорновику - «устань, батьку»). Тексту 10 куплета Леонтович там чомусь не видрукував. У чорновику він такий: «Як не вдружить родина (2), вдружить тебе чужина».

На добраніч усім на ніч.
Друковано III [десятку «Народні пісні»], № 5

Розкладки українських народних пісень для шкільного хору.

М. Д. Леонтовичеві протягом понад 20 років по скінченні Подільської семинарії (1899 р.) доводилося жити на провінції, заробляючи на прожиття учителюванням по різних школах. Для хорів цих шкіл він розклав багато пісень... Ті шкільні хори були технічно кволі. Тому Леонтовичу доводилося свої роз-кладки пристосовувати до виконавських можливостей цих хорів. Завдання його було: дати простеньку, легку, приступну до виконання й сприймання музику. Отже, в цих піснях не доводиться шукати проявів творчого напруження композиторового. Це більше технічна, аніж творча робота його. Проте пісні ці пройняті характерною для Леон- товича привабливою лагідністю, ліризмом. І тому цей матеріал залюбки використовується в шкільному вжиткові.
А крім того, в спадщині композиторовій лишилася ще низка недрукованих розкладок для шкільного хору (українських та російських народних пісень, пристосування-аран- жування оригінальних творів різних композиторів тощо). Низку пісень пристосував для шкільного хору П. М. Арти- мович (див. збірку «Дударик», видання Книгоспілки).
Більшість №№ (якщо не всі) розділу збірника взято з зошиту Леонтовича, до якого він завів близько 21¹/₂ десятки пісень. (В Архіві Леонтовича в Київській Філії ВУТОРМ є тільки 23 пісні, хоч П. Козицький у примітках до першого видання збірників 2 та 3 називав той зошит: «Збірник 27 пісень» та «28 пісень»). Із того зошита заведено пісні: «Ішов стрілець», «Чого соловей смутен», «Про Нечая», «Ой ти знав», «Ой сербине», «Пішов милий лужком», «Ой лис до лисиці» та «Калино-малино, чого посихаєш». До збірки із того зошита взято «Ой сів-поїхав». (Припускаємо можливість, що на тих сторінках цього зошита, яких в Архіві немає, були й інші розкладки цього 5-го збірника: «Зажурилася», «Сіно моє, сіно» та «Щедрик»). Решту ж пісень того зошита досі не було надруковано. (Тільки 2 з них у редакції на мішаний хор - «Не ходила на вулицю» та «Дударик»).
Гадаємо, що цей зошит Леонтович уклав 1917 року. Саме тоді К. Г. Стеценко готував до друку три частини «Шкільного співанника». 15 листопада 1917 р. він пише Леонтовичеві: «Ввійшов я в згоду з видавництвом відносно видання «Співанників». Там же Стеценко повідомляє, що одержав ноти, передані від Леонтовича: «Переглянув я вже їх. Є дуже і дуже мило зроблені пісні, і я їх включу в III част. «Співанника». Я Вам, либонь, уже писав, що ця III част. складатиметься з гармонізацій пісень ріжних авторів і що з кожного візьметься не більше як 10-12 пісень, і тому дозволяю собі вибрати з Ваших нот тільки це число, а рештою розпорядіться, як поступити»...

Щедрик.
(Див. примітки до розкладки для мішаного хору). У ч. І збірки Поліщука-Остаповича, с. 43, № 23 слова 6-го куплета трохи відмінні: не «в тебе жінка», а «твоя жінка»; там же (також і в рукописові Леонтовича): «хоч не гроші». Темп у Остаповича визначено: «Помалу», а в рукописові Леонтовича (розкладки для мішаного хору): «Не хутко». Пісня з м. Краснопіль Житомирського повіту на Волині.

Ой матінко моя.
Над одною з чорнеток цієї розкладки Леонтович написав: «Изь Украинського весілля запису Ив. Демченко». У тій збірці Демченка (с. 37, № 75) темп визначено: «Andante»; пісня там має три такти розміру 3/4. Пісня з м. Монастирищі, Липовецького повіту на Київщині. У 4-му збірнику Поліщука-Остаповича під №1 уміщено трохи інший варіант, де темп визначено: «Стиха, з смутком». Той варіант записано в с. Бурківці Житомирського повіту на Волині.
Ми розшукали рукописи трьох редакцій цієї розкладки, що в дечому чимало відмінні. Одна з них (гадаємо, що первісна), викладена в розмірі 2/4, має 2 проведення, кожне з 9 тактів; II проведення близьке до IV, а І проведення таке саме, як II проведення, крім кінцевих трьох тактів (по 2/4), - замість паузи в верхніх голосах, там маємо такий супровід нижньому голосові:

У цій 1-й редакції розміри всіх нот побільшені вдвоє проти етнографічного запису (замість вісімок - у Леонтовича чвертка тощо). Другу й третю редакції Леонтович умістив у зошиті зразу ж після розкладки «Ой це йду». За 2 сторінками перед ними й за 2 сторінками після них є дати Леонтовича: 8 січня й 9 лютого 1916 р., що вони, мабуть, і становлять часові межі праці Леонтовича над цими розкладками.
У другій редакції маємо: розмір 3/4; розмір усіх нот такий самий, як і в Демченка; три проведення, кожне з 3-х тактів; перше з них близьке до І проведення, друге - до III проведення; 3-й такт III проведення такий самий, як і 3-й такт І проведення, що тут друкуємо, а перші 2 такти III проведення ніде в інших редакціях не використані.
Третя редакція, що її тут друкуємо, має в кожному проведенні чисті нотні рядки з написом збоку: «Ріапо»; очевидно, Леонтович її виконував у супроводі ф-п. Тут, як бачимо, розмір, проти Демченка, збільшено вдвоє (3/2, замість 3/4 ); удвоє збільшено й тривалість усіх нот.
У 2-му такті Демченка є тріоль на складі «ко», а Леонтович, замість неї, дав з’єднані лігою 2 шістнадцятки й вісімку. Як свідчить колишня учениця - хористка Леонтовича О. М. Подоляк (колись Савкевич), мелодію в цій розкладці виконували здебільшого соло; це стверджують і інші учениці Леонтовича. Отже, треба думати, що перше сопрано співало соло перші 2 такти І проведення і все IV проведення (а, може, й 3-й такт III проведення), а другий альт соло - II проведення (звичайно, в супроводі інших голосів там, де в партитурі є цей супровід).
У рукописі Леонтовича в II проведенні немає пауз для перших альтів. Отже, ми ті паузи проставляємо. Можливо, що супровідні голоси (сопрани в II проведенні та другі со- прани й обидва альти в IV проведенні) співали, зачинивши рота. Але в І редакції в подібному місці Леонтович підтек- стував «Ой!». Отож, за цим прикладом, ми й до III редакції заводимо це «ой».
Із 5 кінцевих куплетів тексту Демченка Леонтович підтек- стував тільки 6,7 і 9 куплети, помінявши місця останніх двох куплетів (Демченкових 7 й 9-го), подекуди змінивши текст і зовсім оминувши 8 та 10 куплети. Ми заводимо тут усі куплети Демченка, хоч уважаємо повторення в 9-му куплеті тексту 5-го куплета за непотрібне й загальним контекстом 8 й 10 куплетів невиправдане.
У тексті Леонтович поробив такі відміни проти запису Демченка: у 2 куплеті - «суботяшним», 4 к. - «мені», замість «тобі» (це виправлення ми й лишаємо), 5 к. - «віконце», 6 к. - «ні одної» (зам. «ані»), 7 к. - «мамо» (зам. «мати»), 9 к. - після «гуляння» додав «та і». Деякі місця цієї розкладки не були підтекстовані. Отже, нам довелося підтекстувати: 2 і 3 такти 1-го куплета та 2-й такт 3-го куплета. У рукопису IV проведення альтові голоси та частина партії перших сопран у 2- му такті не мали ліг, а на початку 3-го такту не визначено партії перших альтів. Отже, тут ми вчинили так, як уважаємо за ймовірніше.
Чого, соловей, [смутен]. Мелодію Леонтович узяв із ч. III збірки Поліщука й Остаповича (ст. З, № І). Динаміку 1-го куплета визначаємо за етнографічним записом Остаповича та за рукописом Леонтовича. У записові Поліщука дуже хибує ортографія. Можливо, що й зміст часом перекручено. Проте і словесний текст виправляємо за записом Поліщука та рукописом Леонтовича, додержуючи таких місцевих виразів, як «заручдна», «товаришем», що надають пісні певного кольориту. Решта 3 куплети такі: «10. Дівчина моя заруча- ная, чого ти така засмучаная? 11. Ой, як же мені смутной не бути - кого я люблю, трудно забути. 12. Учора кохав козаченько мій, сьогодні уже він і сам не свій». Пісня з с. Троща Житомирського повіту на Волині.

Зажурилася.
Чорнетки цієї пісні в Архіві немає. Лишаємо її без змін. За вказівкою Я. Д. Ґреха, її восени 1917 р. співав хор у Тульчині на концерті.

Ой розвився.
Ще 1899-1901 pp., учителюючи в Чуківській школі, Леонтович організував там шкільний оркестр і розклав для нього цю пісню (в Архіві Леонтовича в учнівському зошиті лишилися партії І та III скрипки із назвою «Ой розвився та й при дорозі явір» та трохи відмінною мелодією). Отже, розкладка, що її тут беремо із зошита 23 пісень, це є друга редакція, опрацьована 1917 року. Мелодію й слова Леонтович, мабуть, сам записав на Поділлі.

Пішов милий.
Мелодію та слова Леонтович узяв із ч. І збірки Поліщука-Остаповича (№ 5, с. 11-12). Тут є 5-й куплет, що його оминув Леонтович: «Й ніхто ж мене не полюбить, ні кавалєр, ні вдівець, тільки той мене пригорне - вислуженний молодець». Динаміку деталізуємо за записом Остаповича та рукописом Леонтовича. Пісня з с. Пляшіва Кременецького повіту на Волині.

Закувала зозуленька.
Друковано «II збірка пісень з Подолля», ч. 6. Мелодію записано в м. Тиврові. Розкладка 1902 р. В 5 такті в партії сопрана на ноті мі у автора стоїть бекар в дужках (?).

Ой це йду.
Чорнетку розкладки ми знайшли перед чорнеткою «Ой матінко» в зошиті, що на попередніх сторінках має дати 28 й 31 грудня 1915 р. й 8 січня 1916 p., а на дальших, кінцевих, сторінках - 9 лютого 1916 р. Ці дати, як видно, визначають межі періоду, коли Леонтович опрацьовував ці розкладки. Ці пісні Леонтович узяв із «Українського весілля» запису Ів. Демченка; «Ой це йду» там на с. 126, № 277. Темп тут «Moderato». Пісня з м. Монастирищі Липовецько- го повіту. Чорнетка Леонтовича цієї розкладки надто ескізна, до того ж 2-ге проведення не підтекстоване. Отже, ми не можемо ручитися, що наша редакція цієї розкладки (партії інших голосів, що супроводять мелодії; «Ой!» супровідних голосів; розташування текстів 5 куплетів поміж двома проведеннями тощо) відповідала б достотно чистовому примірникові Леонтовича (якщо він був). Напр., у 2-му такті І проведення в сопран під ля і соль (3-я чвертка такту) стоїть до-діез 1 -ї октави; але ми не наважуємося його кудись притулити; а після II проведення Леонтович списав мелодію 1-го такту в другій октаві (перші сопрано); це дає привід гадати, що в Леонтовича могло бути й III проведення. Поруч розкладки Леонтович занотував текст одного куплета що його немає в етнографічному записі Демченка. Гадаємо, що цей текст Леонтович сам уклав, щоб замінити такий середній куплет етнографічної редакції: «Пішла смерть, пішла смерть до Господа Бога: не можна його взяти - гуляє небога». Отже, за 3-й куплет беремо текст Леонтовича. Сюжет цієї пісні близький до пісні «Ой п’є вдова, гуляє».

Ой ходила та Маруся.
Чорнетку цієї розкладки Леонтович не підтекстував. Поруч розкладки він описав назви кількох пісень, що їх брав (чи тоді хотів узяти) із збірника Конощенка: «Ой горе тій чайці № 9, Соловейку рябенький № 14, Ой у полі № 35, Пожену я лебеді № 41, Ой ходила Маруся № 95» тощо. Отже, текст беремо з II сотні Конощенко- вої (№ 95, с. 133). Пісня з с. Обознівки Єлисаветградського повіту на Херсонщині. Пісня весільна - співають її, як сирота заміж іде. Варіант є в Лисенка в «Чорноморцях». Темп Ко- нощенко визначив: «Andante cantabile». Над розкладкою Леонтович написав: «Для одного, двох, трьох і чотирьох жіночих голосів», а під розкладкою подав таку нотатку: «Співаючи пісню на 3 голоси, треба викинути в останніх 3 тактах ноти 2-го альта або партію 1 сопрана; двохголосно - 1) викинути 2-го сопрана в 8, 9,10 та 11 тактах та 2) в останніх трьох викинути сопрано (очевидно, перших сопран. - Я. Ю.) і 2 альта; одноголосно - співати мелодію 1 сопрана, а в останніх, трьох тактах - мелодію 2 сопрана». Голос перших сопран у 6 та 7 тактах виправлено за вказівкою О. М. Подоляк, що колись співала в шкільному хорі Леонтовича. У чорнетці Леонтовича в 7 такті перед фа стоїть дієз у дужках.

Ой сивая зозуленька.
Її Леонтович узяв із збірника Квітки (№ 74, с. 73). Текст виправляємо за записом Квітки. Її Леонтович почав розкладати, очевидно, на початкові квітня 1920 р. (на звороті першої чорнетки - чорнетка «А в тому саду» з датою: «4 квітня 1920 року, с. Марківка»). У Квітки, як і в чорнетці Леонтовича, темп: «Moderato». У Квітки такти 14, 27 та 41 - розміру ³/₄ (Леонтович повикидав першу чвертку, поєднану лігою з попереднім тактом). До 29 такту мелодія в розкладці Леонтовича йде в партії перших сопран, а з 30 такту починає блукати по різних партіях, часом несподівано перескакуючи з одного голосу до іншого, а часом і просто зникаючи: у тт. 30-32 - вона в II сопрано, у 38 такті (З та 4 вісімки) - зовсім зникає, 39-40 т. - в альтів, у 41 (3 та 4 вісімки) - в альтів, у 42-45 т. - у II сопрано, у 46-47 т. - у 1 сопрано, у 48-49 т. - зникає, у 50 т. - у II сопрано, а з 51 т. й до кінця - у І сопрано.

Грицю, Грицю, [до роботи].
Із зошита 23 пісень. Цю жартовну пісню розклав для шкільного хору й Степовий (див. його «Проліски», вип. III, № 30).

Ой лис до лисиці.
Леонтович визначив темп «Allegretto».

Ой ти знав.
У зошиті чорнеток Леонтовича, що він їх опрацьовував 1909 p., є варіант цієї пісні (з фп. супроводом). На ньому Леонтович позначив: «Из сб. Конощенка», тобто із II сотні (№ 81, ст. 110-111). Конощенко визначив темп: «Allegretto», a Леонтович y рукописові: «Не дуже хутко». Зміст пісні Леонтович ошляхетнив, викинувши сатиру на зіпсовану містом жінку, що її селянство висловило в 3-му куплеті (запису Конощенкового): «Ой ти знав, нащо брав мене, недорослу: мене мати годувала, як свиню поросну!» Пісня з с. Нестерівка-Вершацька Олександрійського повіту на Херсонщині.

Добрий вечір, дівчино.
Із зошита 23 пісень, де її Леонтович умістив першим нумером. Давня пісня, майже тотож- ня мелодія якої є в збірнику «Южно-руські пісні з голосами» (Київ, 1857 p.), а також у Рубця («Сборник украинских народных песен», вип. И, СПб., 1870, № 4 та «60 народных русских и малорусских песен», № 34).

Ой сербине.
Пісню цю Леонтович узяв із ч. І збірки Поліщука-Остаповича (№ 1, с. 3-5). Вона тут має назву «Сербии» починається: «Ой у полі криниченка, там холодна водиченька». Але Леонтович почав із 3-го куплета й одібрав із 23 куплетів тільки-но 10, що віддають сюжет пісні. Розмір пісні в Остаповича та в рукописові Леонтовича мінливий: ⁷/₄., ⁵/₄ та 1 такти по ³/₂. Темп Остапович визначив: «Помалу». Динаміку визначаємо за Остаповичем. Пісня ця з м. Краснопіль Житомирського повіту на Волині. У Поліщука: «Сербиноч- ку», «дівчиночку», але Леонтович змінив: «Сербиноньку», «дівчиноньку».

Сіно моє, сіно.
Пісня - із ч. III «Збірничка» Поліщука- Остаповича (№ 1, с. 9-10). Крім куплетів, що їх подав Леонтович , там є ще 7 куплетів. Пісня з с. Лихосілка Житомирського повіту на Волині.

Про Нечая.
У рукописові Леонтович позначив: «Історична пісня. Збірн. М. Лисенка». У Лисенковому «Збірникові українських пісень», IV випуск, темп визначено: «Andante». Текст Леонтович вибрав із Лисенкових варіантів Г та Д, оминувши низку куплетів.

Нарвала квіточок.
На рукописові цієї пісні [як солоспіву - .К.] Леонтович позначив: «м. Тульчин, 21 Дек. 1916 г.» Звідки він узяв мелодію - не знаємо. Можливо, що сам записав, чувши від когось. Не певні ми за склад «од» у слові «одкликалася». На цій ноті (ля 6-го з кінця такту) Микола Дмитрович узагалі не подав жодної підтекстовки (бо поставив плямку); ми гадаємо, що тут має бути «од», хоч у контексті цілого куплета це слово вважаємо за недоречне (виходить, що «кликала милого» і сама собі «не одкликалася»?!). Слідом за цим солоспівом у рукописові Леонтович накреслив ескіз розкладки на хор.

їхав козак на війноньку / Ішов стрілець.
У зошиті рукописному поруч назви цієї пісні Леонтович нотує: «Од Я. Ґреха, з Галичини. Воєнна пісня Українських Січових стрільців». Отже, він уважав цю пісню за народню. І тільки пізніше, у жовтні 1919 p., як він короткий час був у Кам’янці, від автора цієї пісні, військового капельника січових стрільців М. Гайворонського, довідався про свою помилку (бо пісню зкомпанував М. Гайворонський) і просив пробачити йому цей огріх. У рукописові він визначив темп: «Помірно». До слова «насилу» (в 3-му куплеті) зробив таку примітку: «Гірка іронія з приводу подій за часи теперішньої війни». Розкладку Леонтович опрацював восени 1917р.

Пливе човен.
Із зошита 23 пісень. Поширена на Україні побутова пісня (варіанти її дивись у Лисенка - «Збірник українських пісень», VI вип., № ЗО, XII десяток для хору, № 7 та жіночий дует, видання Дніпросоюзу; є вона і в збірнику Хведоровича, у збірнику «Луна» Стеценка, у Сокальського тощо).

Ой три сестриці.
Розкладку цю Леонтович зробив, мабуть, 1917-18 р. або трохи раніше. Пісню він узяв із І сотні Конощенка .(№ 78, с. 107), де темп: «Adagio». У чорнетці Леонтовича є текст тільки одного куплета. Текст дальших куплетів беремо в Конощенка. Пісня з с. Збур’ївки на Таврії. У 2 та 8 тактах Леонтович мелодію змінив. У чорнетці не позначено, як треба виконувати. На нашу думку, останній такт було б доцільно співати pianissimo та sotto voce, але без ritenuto.

Ой дай же, Боже.
Її Леонтович узяв із ч. II збірки Поліщука-Остаповича (№ 15, с. 31), оминувши 3 куплет «Під березою зацвіла бразалія, та нема мого першого кавалера». У 3 куплеті Леонтович вставив «та», а в 4 куплеті - «ти». Дещо в голосоведенні виправлено за чорнеткою Леонтовича та записом Остаповича. Розкладка - мабуть, років революції. Пісня з с. Троща Житомирського повіту на Волині. В Остаповича та в першій чорнетці Леонтовича темп: «Помалу», але в чистовому рукописові Леонтович позначив інакше: «Помірно». В Остаповича пісня має 4 такти: ³/₂,⁵/₂, ³/₂,⁵/₂, але Леонтович обидва такти розміру ⁵/₂ розбив на 2 такти: ⁴/₄ та ³/₂.

Калино-малино, чого посихаєш?
Пісню Леонтович узяв із ч. І збірника Поліщука-Остаповича (№ 3, с. 8-9). Із 17 куплетів Леонтович узяв тільки перші п’ять. Леонтович визначив темп: «Помалу», Остапович же: «Дуже помалу». Динаміку визначаємо за записом Остаповича. Проти III голосу Леонтович визначив: «Альти або тенорі». Пісня з с. Бурківці, Житомирського повіту, на Волині.

Ой з-за гори кам’яної.
Цю 1-шу редакцію Леонтович умістив до «І збірки пісень з Поділля», сам записавши її. В одному з двох рукописів її Леонтович намагався сопранову партію поділити на 2 голоси, але виразно це зробив тільки в останніх тактах і написав: «2-й голос ad libitum». Текст дальших куплетів дивись у розкладці на мішаний хор (див. там і наші примітки), що була V редакція цієї пісні в Леонтовича.

Ой у полі та туман-димно.
У чорнетці Леонтович підтекстував тільки один куплет. Інші беремо в Конощенка. Решту куплетів дивись у розкладці на мішаний хор та в наших примітках до неї. Обидві розкладки Леонтович опрацював, мабуть, одночасно.

Черчик.
Чорнетку цієї розкладки Леонтович умістив на одному аркуші з чорнетками «Ой матінко», «Над річкою бережком», «Ой з-за гори чорна хмара» та «Ой у полі та туман». Отже, розкладку «Черчика» зробив, мабуть, 1915-16 навчального року. Дальший текст та наші примітки дивись на с. 345.

Зеленая та ліщинонька.
Леонтович розклав цю пісню, мабуть, 1917 р. Чорнеток цих розкладок в Архіві немає. Деяке виправлення робимо на підставі чорнеток розкладки для мішаного хору (с. 143), а також на підставі II сотні Конощенка, звідки Леонтович узяв мелодію та слова пісні (с. 22-23, № 13). Темп Конощенко визначив: «Andante cantabile»; розмір нот там удвоє менший, ніж у Леонтовича; і тактовий розмір мінливий - ³/₄ та ²/₄. У Конощенка словесний текст такий: 3-й куплет - «Ой хоч зав’язала, хоч не зав’язала, гей!, гулять його не пускала»; 4-й - як 3-й, друкований тут; 5-й - як 4-й, друкований тут, що ми виправили його відповідно до Конощенкового; 6-й - «Ой чи ти спиш, а чи так лежиш? Гей, чом до мене не виходиш?»; 7-й - як 6-й, друкований тут; 8-й - «Ой рада б я к тобі виходити, - гей, лежить нелюб: боюсь розбудити!»; 9-й - «Одвернися, мила, од нелюба, - гей!, я застрелю його, як голуба!»; 10-й - «Ой чи заб’єш, чи не заб’єш, гей!, тільки мені віку вбавиш». Пісня із Звягеля (на Волині). Текст 5 куплета (тут 4-го) у чорнетках на мішаний хор Леонтович виклав так: «Підхожу я та під віконце, гей, вийди, вийди, моє серце» (хоч у поголосни- ках, що їх Леонтович розписував для хору, текст цього куплета тотожній із Конощенковим). Як свідчить Я. Д. Ґрех, цю пісню Леонтович з мішаним хором виконував у Тульчині восени 1918 року.

Ой піду я в ліс по дрова.
Її Леонтович умістив до «І збірки пісень з Поділля» (1900-1901), сам записавши її на Поділлі. Зредаїували ми її з двох рукописів, що різняться тільки подекуди словесним текстом (у 3 куплеті: «ззірву я гарну» та «пливи моя»; у 5 куплеті: «твоя гарна»). Дивись також наші примітки до розкладки на мішаний хор на с. 348.

Ой гай, мати, гай.
Першу редакцію цієї пісні на мішаний хор дивись на с. 148 (там і наші примітки до неї). А цю другу редакцію Леонтович умістив у рукописному зошиті, що на початкові має дати 10 та 11 квітня 1906 року. Кінець цього зошиту десь зник. Дуже шкода! Бо там була, мабуть, і друга частина другого проведення, а, може, ще й інші варіанти. Отже, щоб не викидати цікавої І частини другого проведення (два такти розміру 3/2), ми для II частини того проведення беремо II частину І проведення. Цієї розкладки Леонович не підтекстував. Отже, текст беремо з розкладки для мішаного хору. Зважаючи на зміст тексту пісні, варто було б під друге проведення підтекстувати 3-й куплет - слова матері, щоб зробити з пісні ніби діалог. Але вже з самого початку 2 проведення ритміка, що її дає Леонтович (дві вісімки й чвертка), не збігається з ритмовим наголосом початку 3 куплета («Ой доню»). Отже, під 2-ге проведення можна підтекстувати самий-но другий куплет, а 3 і 4 куплети треба співати з І проведенням. Опрацьовуючи цю розкладку, Леонтович, очевидячки, намірявся продовжити друкувати свої твори, бо вище цієї розкладки він списав зміст проектованих 1 та 8 збірок; до останньої мала ввійти й пісня «Ой гай, мати». Серед пісень 8-ої збірки він називає нам зовсім невідомі його розкладки: «А в кривого танця» та «Ой у лузі калина». Але тоді Леонтович чомусь не друкував тих збірок і тим не дав нам змоги обізнатися, як із тими піснями, так і з повною розкладкою «Ой гай, мати», що частину її тут подаємо. У рукописові Леонтович позначив, що 3-тя збірка мала бути «на 1, 2, 3, 4 голоси з проводом фортеп’яна». Але до цієї пісні в рукописові Леонтович супроводу не подав.

Не ходила на улицю.
Із зошита 23 пісні. Розкладку на мішаний хор із дальшими куплетами та наші примітки див. на с. 166 та 351.

Оригінальні композиції М. Леонтовича.

М. Д. Леонтович до 1918 р. майже ніколи не писав оригінальних композицій; він завжди брав готовий тематичний матеріял (мелодії народніх пісень або якихось авторів, а часом і цілі чужі композиції) і аранжував, розкладав їх на хор тощо. Оригінальних композицій за цей період (1897-1918 рр.) було в Леонтовича тільки-но декілька (усі недруковані): «Колискова пісня» (скрипка з фортепіано), кілька фортепіанних спроб, як наприклад, «Венгерка», «Марш» тощо, дві редакції (сольоспів та жіночий хор) на слова Б. Грінченка «Мамо люба», уривок із «Гамалії» та «Невольника» Т. Шевченка тощо (усе це композиції періоду між 1897 та 1910 рр.).
І тільки з 1918 року Леонтович більшою мірою починає віддавати увагу творенню оригінальних композицій. Переїхавши на початку 1918 р. до Києва, він потрапив серед оточення, що ставило до нього збільшені (проти тульчинського оточення) вимоги. Природнім наслідком цього впливу було поширення обсягу творчості Леонтовича.
Восени 1918 р. київське громадянство готувалося святкувати 25-літній ювілей поета Миколи Вороного. У цьому бере участь і Леонтович, пише хор на слова «Легенди» та починає компонувати мелодекламацію на вірш ювілянта «Спомини» (на чорнетках цих творів Леонтович позначив: «До ювілею М. Вороного 1918 р., 22 листопаду»; у «Споминах» написав музику тільки до 2-х куплетів). «Легенду» вперше виконував під орудою О. А. Кошиця І Український Національний Хор у Києві 31 грудня (ст. ст.) 1918 р. на ювілеї поета.
У щоденникові свойому на початку червня 1919 р. Леонтович виписав із «Української Музи» (вип. 5, 1908 р.) слова вірша К. О. Білиловського «Моя пісня». Тут же поруч він накреслив мелодію партії тенора (сольо) та хору цього твору. На чистовому ж примірникові (щоправда, як видно, не останньої редакції) він нотує: «17 вересня 1919 року, Київ». Отже, літо 1919р.- час творення цієї композиції.
Ми певні, що й інші 2 речі, уміщені в цьому збірникові, - «Літні тони» та «Льодолом» Леонтович написав теж у Києві, але визначити це точніше не маємо підстав.
Крім цих творів, Леонтович почав був компонувати (але не викінчив) ще й такі твори: мелодекламацію «Все я знаю, все забула» (сл. Г. Чупринки), мішаний хор «Хай літають вітри» (сл. О. Олеся; на чернетці Леонтович написав: «Посвята 1 Національному Хорові у Києві») та оперу «На Русальчин Великдень».
Хоч на 1918-19 рік Леонтович мав уже 20-літній композиторський стаж, але, як бачимо, друковані в цьому збірникові пісні належать до небагатьох і чи не перших кроків його творчості на власну тематику. Тому не дивно, що деякі з них (як, напр., «Моя пісня» та «Легенда») певною мірою віддають аматорством. Передчасна ж смерть не дала йому можливості зрости в цій новій для його творчості галузі.

Льодолом.
В Архіві рукопису Леонтовичевого цієї пісні немає. Довелося звірити тільки-но з друкованим раніше примірником (див. «Червоний Заспів», вип. І) та з рукописним примірником, що його переписав Український Державний Хор ім. Леонтовича в Харкові (переховується в Архіві). Тому не можемо подати автентичну (Леонтовичеву) редакцію 4-го такту другої частини твору (в усіх трьох джерелах цей такт викладено різно; лишаємо без зміни редакцію 1-го видання цього збірника, вважаючи її за ближчу до автентичної). Словесний текст перевірили за друкованим віршем Г. Чупринки.

Літні тони.
Виправляємо за чорнетками. В одній із чорнеток цього твору ми розшукали таку коду першої частини:

За вказівкою Леонтовича (в тій самій чорнетці), коду цю треба співати перед другою частиною (замість 8 тактів перед Fine...); кінчаючи ж пісню, треба [знову] співати ту коду... Отже, тепер маємо завершену трьохчастинну форму композиції. Словесний текст перевірили й виправили за друкованим віршем Г. Чупринки (1. «Поезії», т. 1, видання «Криниці», 1918 р., с. 127; 2. «Твори». Прага, 1920 р., с. 73).

Моя пісня.
Нам не вдалося розшукати останньої редакції цього твору. Отже, деякі виправлення робимо на підставі кількох рукописів, що є в Музичному Архіві Леонтовича (при Київ. Філії ВУТОРМ) та що ми їх розшукали на Поділлі, залишаючи без зміни пізніші, так мовити, «нашарування» (які, можливо, і не належать Леонтовичеві). У чорнетках Леонто- вич визначив темп: «Moderato». Словесний текст реставруємо за друкованим віршем Білиловського (див.: «Українська Муза», 1908 p., вип. 5, Київ, с. 403). Уперше цей твір Леонтовича видала Головполітосвіта H. К. О. [Народного комісаріату освіти] в Харкові окремим номером.

Легенда.
Виправлення робимо на підставі низки чорнеток, що є в Архіві. У чорнетках до «Allegretto» та «Помірно» Леон- тович додав ще: «Не хутко». Словесний текст виправляємо за друкованим віршем М. Вороного (1. «Ліричні поезії», т. І, видавництво «Дзвін», Київ, с. 76; 2. «Поезії», т. І, вид. друге, видавництво «Сіяч», 1920 р., т. ЗІ). Там є ще один куплет (по порядку 4-й), що його Леонтович чомусь оминув:

«Та мила його не боялась гріха:
Була, як гадюка, зрадлива, лиха.
Ой леле! - зрадлива, лиха».

Дещо виправляємо й за рукописом Леонтовича, що його ми одержали від М. В. Підласової. Уперше цей твір видала Головполітосвіта H. К.О. в Харкові окремим номером.

«На Русальчин Великдень».

Навесні 1919 р. Леонтович відвідав якось І Українську гімназію в Києві (тепер І трудшкола). Директор звернувся до нього з проханням щось написати на текст Б. Грінченка. Ле- онтович погодився й просив дати текст. Одержавши вірш, писаний у розмовній формі, - «На Русальчин Великдень (З сільських оповіданнів)», Леонтович швидко поклав на музику деякі уривки з нього. У щоденникові свойому під 11 травня він нотує: «Вчора почав, сьогодня кінчив музику до дитячої сцени Б. Грінченка «На Русальчин Великдень». Мають виконувати в І гімназії 15 травня (день Бориса)». І на чорнетці Леонтович позначив ту саму дату. Як свідчить П. О. Ко- зицький, «діти дуже полюбили цей твір Леонтовича і завжди, коли їм доводилося «само діяти», тобто підбирати музику до своїх п’єс, то в першу чергу вони використовували хорики з «На Русальчин Великдень»...
Цю музику, писану із спеціальною метою, щоб її самі діти виконували, не треба вважати за оперу на текст цього ж твору Грінченкового. Леонтович почав писати оперу трохи пізніше - з листопада 1919 р., як утік від денікінців із Києва до Тульчина. Він встиг написати музику приблизно на ³/₄ тексту. Тексту цього вистачало тільки на 1 акт опери, але учениця Леонтовича Н. В. Танашевич поширила її до трьох актів. Та передчасна смерть Леонтовича урвала цю працю. Ця музика - оперова - далеко цікавіша за ті №№, що їх Леонтович писав у Києві для дітей...
Як ми вже відзначили, на Грінченків текст «На русалчин Великдень» (див.: Б. Гринченко. Писання. Том І. Київ, 1903, ст. 300-312) Леонтович написав був музику для дітей. Тоді ж дехто з музик намовляв Леонтовича написати оперу. Чи щось робив Леонтович для цього, перебуваючи ще в Києві, певних відомостей не маємо. Можливо, що під кінець літа він щось і написав. Маємо рукопис, де є початкові такти музики мелодекламації козака та дальші нумери - інструментові Andante, заклик русалки «Ой часу не гайте», репліка козака «Мара чи сон», пісня русалки «Чи всі ви, сестриці», хор «Усі ми, сестриці» та танок русалок з реплікою козака «Ой що це мені згнітило»... Є деякі підстави припускати, що цей рукопис Леонтович писав ще перед поверненням до Тульчина, тобто, мабуть, ще в Києві. На одному ж, чистішому, примірникові фортепіанового Andante, що він його тут називає «Сцена після аріозо козака», він позначає дату: «Листопад 1919 р.». Як ми встановили, він цього місяця був уже в Тульчині і, як видно, зразу ж узявся до праці над оперою. На тому своєму рукописові Леонтович зробив ще й таку нотатку: «Матер’яли до оперети «Русальчин Великдень». Отже, тут, крім дати, цікавий нам і намір Леонтовича писати не оперу, а тільки оперету (та й пізніше, мабуть, наприкінці червня 1920 р., він у листі до К. Стеценка пише: «Дуже мізерно виходить музика та інструментовка: назвати оперою ніяк не можна» [В іншому листі (до С.Ф. Тележанського) він писав: "працюю над оперою, хоч може, не вийде нічого путящого із неї"].
Але взимку 1919-20 р. Леонтович над цим твором працював, мабуть, дуже мало - через тяжкі життєві обставини, а також, мабуть, і через брак тексту Грінченкового. Тільки в листі з 4 / VI 1920 р. (до Стеценка) він пише: «Текст «Русаль- чиного Великодня» я дістав. Робота посувається трохи мляво, але йде - навіть оркеструю помаленьку». Я. Д. Ґрех, що з ним разом Леонтович учителював у Тульчині, згадує, що Леонтович «думав скомпонувати маленьку оперу для дітей шкільного віку. Вже з самого початку його не задовольняв короткий текст Грінченка. Він звертався до мене, чи не міг би я розширити цей текст - з одної дії зробити дві або й три. Шукав поради, в якім би напрямку розширити цей текст. Коли я відмовився це зробити, Леонтович згадав, що він знає одну свою ученицю, котра вже не раз пробувала своїх сил на полі української поезії. Цею ученицею була Надія Вас. Танашевич». Вона жила в Гайсинському повіті недалеко від села, де був батько Леонтовича. Отже, влітку (мабуть, у червні) Леонтович і т. Ґрех помандрували туди. Очевидно, незабаром після повернення звідти Леонтович сповіщає К. Г. Стеценка: «Знайшов поетесу для моєї опери, яка значно поширила перши й акт [Її рукопис цього акту, що є в архіві Леонтовича при Київ. Філії ВУТОРМ'у, має назву "Драматично-оперний етюд в 1-й дії". - Я.Ю.], змінивши його кінець (порівнюючи з Б. Грінченком), і утворює ще два акти. Правда, ми з твором Б. Грінченка поводимся теж безцеремонно. Але в свій час зробимо до цего оговорку». У цьому ж листі, повідомляючи, що має приїхати до Києва, Леонтович додає: «Привезу щось з опери порадитися відносно її музики та оркестровки з Вами, Яворським, Акименком» [Тобто Я. Степовий. - Я.Ю.].
Приятелі Леонтовича підбадьорювали його в цій праці. Так, наприклад, К. Стеценко в свойому листі з Києва дає йому такого наказа: «Пишіть же і кінчайте Вашого «Рус. Великодня». Тут всі з нетерплячкою ждуть на нього».
Але в цій роботі стояло на перешкоді те, що Леонтович раніше, як ми вже відзначали, не проходив курсу інстру- ментовки. Кільком своїм знайомим він скаржиться, що йому бракує техніки, що він не знає оркестровки («Ех, оркестровочку б мені вивчити!» - казав він). Він намагається бодай тепер надолужити цю нестачу: ходить до місцевих жителів - колишніх військових капельмайстрів Свободи й Веселі й працює в них [У бібліотеці своїй із підручників інструментовки Леонтович мав "элементарное руководство по инструментовке" Праута]. Пише він Стеценкові: «Прошу вас передати через кого-небудь трохи оркестрових партитур, починаючи з легких «Свадьба Фігаро» та кінчаючи Чайковським, Римським-Корсаковим, Вагнером і т. ін. Я знаю, що так багато не можливо, але передайте хоч що-небудь: у Вас, наприклад, є симфонії Бетховена та Чайковського. Потім, може, знайдеться що-небудь Скрябіна (з останніх форт, творів), хоч одна річ [У бібліотеці Леонтовича була "Сатанічна поема" Скрябінова. - Я.Ю. (Йдеться про "Поему екстазу" О. Скрябіна)]. Те й друге здалося б мені: в справі моєї так званої опери, яка, до речі, має бути у трьох актах. Кінчаю вже І акт, навіть оркеструю».
Спробував він надіслати до Києва уривок з музики опери (починаючи зі вступу Andante перед «Сестриці кохані, у коло ставаймо» й кінчаючи словами хору русалок: «Ану, вгадай!»). На тому рукописові він так пише Стеценкові: «Прошу Вас, Кирило Григоровичу, зробити оркестровку цих №№. Попросіть Козицького також оркеструвати. Ці оркестровки при нагоді передайте в Тульчин. Я також інструментую ці №№ і, порівнявши, буду вчитися цій науці. Вам у Києві це легко зробити, а мені без знання оркестра і не чуючи його ніколи це дуже трудно. Ваші оркестровки стануть мені до помочи».
Але несподівана смерть урвала цю його працю: інструментовки він так і не опанував. У рукописі одинокого нумеру, що він його оркестрував (пісня 4-ї русалки), ми знайшли такі елементарні помилки: 1) з тромбона він робить транспонувальний інструмент (Trombone in В), 2) партію ж вальдгорна (дарма що пише «Соті in F») зовсім не транспонує. По інших же рукописах він подекуди нотує: «Соті», наміряючись завести цей інструмент до симфонічної оркестри (цей інструмент рідко коли можна здибати в складі симф. оркестри; отже, в Леонтовича до цього спричинилося, мабуть, те, що він студіював оркестровку в військових капельників).
Наприкінці жовтня 1920 р. до Тульчина заїхала на 2 концерти Друга мандрівна капеля Дніпросоюзу під орудою Стеценка. Леонтович скористався з цього випадку й ознайомив Стеценка з своєю працею над оперою. Програвши дещо з неї, він (як пише Г. Д. Гриневич) запитав Стеценка: «Ну що, як?» - «Та добре! - відповів той, - але вже дуже просто; так, модуляцій мало». «Ну й гаразд! - сказав Леонтович - я, бачите, хочу, щоб мене мужики розуміли» [Дехто переказує, що в цій розмові, замість "розуміли", Леонтович ужив термін "співали"] .

Із Стеценком Леонтович умовлявся, що оперу закінчить до Великодня 1921 р.
За кілька днів перед смертю Леонтович давав Н. В. Танашевичевій вказівки, в якому напрямкові складати далі лібрето. За його задумом, Грінченкову ідею треба було змінити й створити справжню широку фантастичну українську оперу.
Як свідчить І.І. Стоянов, Леонтович, працюючи над аріями русалок, пояснював, що «за поемою русалок можна поділити на три категорії, залежно від їхнього «стажу». Одна категорія - це новенькі русалки, які ще не втратили зв’язку з земним життям, - вони живуть переважно земними спогадами і вражіннями. Друга категорія - русалки перехідного становища: з одного боку, вони вже призвичаїлися до нових обставин існування, а з другого - в їхній пам’яті ще не зникли спогади про земне життя. Третя категорія - русалки, що втратили будь-який зв’язок із земним життям. Усе це треба було виобразити музикою. Мене найбільше вразили арії русалок другої категорії. Сама непевність і несталість мотивів характеризувала подвійне становище цих русалок. Ось- ось накреслюється мотив і ніби хоче опанувати всю арію, аж раптом - мотив уривається, злегка накреслюється новий, поволі міцніє; момент - і зникає й цей мотив». Це - свідчення слухача- аматора, що випадково став за свідка праці Леонтовича над оперою. Отже, воно не зовсім відповідає тому, що дають самі мате- ріяли опери (найбільшу несталість бачимо саме в новенької 6-ї русалки тощо). Але Леонтович не любив ознайомлювати навіть близьких приятелів із процесом і рухом своєїтворчої праці. Отже, тому навіть такі, не досить певні відомості мають деяке значіння в справі обізнання з творчістю композитора.
Хоч Леонтович за кілька днів перед смертю й казав, що перший акт він викінчив і написав навіть деякі хорові пісні для дальших актів, але рукописи, що їх маємо й друкуємо тут, свідчать, що навіть І дію він не викінчив остаточно.
Він казав, що в II й III актах хоче використати ті народні пісні, що він їх записав від Н. В. Танашевич (кілька десятків пісень). Отже, можливо, зробивши 1920 р. розкладки деяких із тих пісень («Синє море», «Смерть», «Гей-йа, сьогодні», «Ой сивая зозуленька», а, зокрема, розкладку «Чогось мені трудно», що її рукопис уміщено поміж оперовим матеріялом (хоч невідомо, від кого Леонтович її записав), Леонтович намірявся вставити їх до дальших дій опери (хоч жадних нотаток про це в рукописах тих розкладок немає)...

Леонтович був один із трьох співлібретистів цієї опери (Грінченко - Танашевич - Леонтович). Про це свідчить і його власна заява в листі до Стеценка («...Ми поводимся безцеремонно...»), що ми її вже наводили; і його вказівки Танашевич, як далі писати лібрето; і низка його переробок і доповнень до лібрета І дії...
Оцінюючи загалом цей матеріял, треба зважати насамперед на час, коли його Леонтович опрацьовував. 1919-20 років українського оперового мистецтва як суцільного органічного процесу ще не було. Російська ж опера (і в Росії, і на Україні) тоді ще провадила свою працю цілком у давніших напрямках, що їх визначило передреволюційне оперове життя. Отже, питання про осучаснення оперового репертуару, що тепер, за наших днів, стоїть дуже гостро, тоді ще не виникало, і сюжет оперовий (як це ми докладніше пишемо в іншій праці) базувався тоді, головне, на кількох моментах: 1) історизм, 2) фантастика, 3) кохання та 4) походження оперових персонажів з вищих верств суспільства; подекуди ж (у «національних» операх) була ще й певна національна романтика. Ці моменти більшою чи меншою мірою лежали в основі майже всієї передреволюційної оперової творчості. Соціальних же питань тодішня оперова творчість майже ніколи не порушувала.
Отож, і в основі опери Леонтовича лежать ті самі трафаретні оперові моменти: фантастика, кохання й трохи національної романтики (її сам Леонтович, поширюючи текст, намагався створити в цій опері). У І дії деяке (хоч і досить бліде) соціальне пофарбування має арія 4-ї русалки. Антирелігійний момент знаходимо в арії 5-ї русалки. Поза цим немає тут і натяку на соціальний зміст.
Даремна річ домислюватися, який вигляд мав би сюжет усієї опери, коли б закінчені були всі три акти її. Але сумнівний вже самий той факт, що питання про створення II й III актів виникло тільки тоді, як І акт було великою мірою опрацьовано, – це могло спричинитися до певної штучності й надуманості сюжетної будови цілого твору.
Треба також узяти на увагу, що т. Танашевич, що до неї Леонтович звернувся в справі створення лібрета, аніяк не обізнана була з вимогами, що їх треба ставити до сценічного (зокрема, оперового) твору. Приблизно так само мало обізнаний був з цим і Леонтович, що він, як ми вже відзначали, ніколи, власне, не мав щільного зв’язку з роботою оперових театрів (спорадичне слухання опер за такий зв’язок в жадному разі вважати не можна).
За таких обставин не дивно, що вже й І актові бракує сценічності й динаміки - тут панує статичність; поодинокі драматичні моменти тут виняткові й статичності не зменшують. Характер музики тут більше камерний, аніж драматично-сценічний.
Проте мусимо визнати, що в історії української музики цей твір має зайняти певне місце. Складністю й гостротою засобів музичного викладу деякі нумери опери перевищують те, що перед 1919-20 р. було створено в українській музиці. Та й у творчості Леонтовича цей оперовий матеріял, знову підкреслюємо, є новий крок: 1919-20 р. композитор, як бачимо, пішов чимало наперед.
Цей оперовий матеріял спростовує ту помилкову думку, що її не раз висловлювали були в пресі, пишучи про Леонтовича, ніби він замкнувся в праці над аранжуванням народ- ньої пісні й далі за це обмежене коло не пішов. Цей матеріял примушує нас відмовитись від твердження, що Леонтович законсервувався в творчості для хору. І коли б із цим матерія- лом наше суспільство обізналося зразу по смерті Леонтовича (1921 р.), - такої думки тоді навіть і не могло виникнути. Тепер нам ясно, що Леонтович вже виходив за межу хорових форм творчості. І тільки нагла смерть припинила його творчі шукання й заступила йому шлях до слави українського оперового композитора (що він її, безперечно, набув би, коли б надалі працював над операми).