Героїчна увертюра

Героїчна увертюра

“Героїчна увертюра” була написана у 1932 році, коли традиції ліро-епічного симфонізму вже були представлені Другою симфонією Л. Ревуцького, і стала одним з переконливих прикладів опанування героїчної тематики у вітчизняній музиці. Орієнтиром музичної мови в цьому оркестровому творі (принципи розвитку тематизму, прийоми оркестрування) В. Косенко обрав ранню творчість Скрябіна і меншою мірою – Чайковського.

“Героїчна увертюра” є прикладом загального типу програмності, в якому музика не пов’язується з яким-небудь розгорнутим словесно сюжетом. Основу ідейного задуму складає патріотична спрямованість, що відчувається вже у темі вступу.

Могутня виразна тема, яка розпочинає музичний розвиток, символізує величезну міць і вольову напругу. В драматургії цілого вона виконує роль своєрідного лейтмотиву, неодноразово проведеного в наступних розділах. Героїчний характер звучання геми досягається активним ходом мелодії на квінту вниз і знову вгору, відчуттям ладової нестійкості. Октавно-унісонний виклад труб, валторн, фаготів та гобоїв надає їй богатирської могутності. Тембральне забарвлення теми викликає асоціації зі звучанням перших тактів Другої симфонії Бородіна з її богатирськими образами:

Тема вступу

Друга тема вступу, завдяки появі ліричної мелодії, вносить взаємо-доповнюючий контраст, оскільки характер цієї спокійної мелодії логічно випливає з попередньої, додаючи їй рис особистого, інтимного:

Друга тема вступу

Поряд з героїкою, лірика в “Героїчній увертюрі” є одним із провідних настроїв.

Дві теми вступу слугують своєрідним прологом до широкого симфонічного полотна, в якому викладено ідейну квінтесенцію твору, його основні образи.

Активна і цілеспрямована головна партія – образ напруженої боротьби в усіх її проявах. В ній відчувається великий енергійний натиск, переданий через стрімкий розвиток теми вже в експозиції:

Головна партія

Відсутність традиційної сполучної партії обумовлена тим, що побічна гема добре підготовлена тривалим розгортанням музичних думок протягом головної партії. Характер побічної – світлий епічний ліризм. Пісенна мелодія у виконанні кларнету звучить як пастуший ріжок або флояра, створюючи образ заспокоєння після закличних звуків вступу і енергійної першої теми експозиції. Елементи маршу, відчутні в тканині побічної теми, надають їй піднесеності та пов’язують інтонаційний матеріал обох партій експозиції:

Побічна партія

На розвитку цих маршових мотивів побудована заключна частина експозиції (Allegro marciale). З посиленням напруження в музиці з’являються короткі уривки героїчної теми, а наприкінці вона проводиться цілком. Таким чином, за першою темою вступу закріплюється функція лейттеми. Друга, лірична тема вступу також проводиться перед початком розробки, знову відтіняючи героїчний образ.

У драматургічній побудові сонатної форми увертюри композитор наслідує традиції класичної музики, тому й починає розробку з розвитку головної партії, до якої додаються енергійні інтонації першої теми вступу. Перший розділ розробки досягає своєї кульмінації, після якої рух дещо заспокоюється.

У другому розділі розробки темп уповільнюється до помірного, що підготовлює появу ліричних образів увертюри. Синкопи та хроматичні ходи надають ліриці пристрасного характеру. Інструментовка підкреслює ліричність епізоду ясною звучністю скрипок на заколисуючому фоні решти струнних, духових дерев’яних та валторн.

Третій розділ розробки (Allegro molto) знову повертає до героїчних образів і розвиває тематичний матеріал першого елемента головної партії. Розділ виконує функцію підготовки кульмінаційного проведення тем у репризі.

Головна партія в репризі проводиться не цілком. Композитор використовує лише її останній, маршоподібний епізод, який найяскравіше підкреслює героїчний характер образу і має потенціал для подальшого емоційного наростання:

Початок репризи

У репризі образи героїки стають провідною силою, доводяться до останньої кульмінації і отримують завершення в короткій динамічній коді. Вона розпочинається викладом першого елемента головної партії, що лине в навальному темпі і сприймається як спогад про минулу боротьбу. Від початку до закінчення твору композитор перекидає тематично-образну арку – наприкінці коди знову звучить у могутньому викладенні героїчна тема вступу.

“Героїчна увертюра” яскраво демонструє стилістичні першоджерела музики В. Косенка. Вони походять з гармонічного мислення С. Рахманінова, О. Скрябіна і проявляються у використанні різних альтерованих гармоній, збільшених тризвуків, гармонічних побудов і послідовностей, в основі яких лежать збільшені лади. Функціональна логіка гармонічного мислення увертюри по-класичному чітка. Альтерації та хроматизми лише посилюють функціональні тяжіння, збагачують ладову палітру тощо.

В прийомах інструментування композитор тяжіє до конкретних і насичених фарб. Характер образів увертюри не сприяє використанню соло окремих інструментів, тому в партитурі зустрічається багато напружених унісонно-октавних звучань різнотембрових комбінацій, оркестрових tutti.

В “Героїчній увертюрі” В. Косенко досягає наскрізного симфонічного розвитку засобами методу лейттематизму. Центральний музичний образ-тема, – провідний носій ідейного задуму, – розвивається протягом усього твору, стверджуючись у коді. Цей прийом походить з російського класичного симфонізму Серед українських композиторів його майстерно використав і Л. Ревуцький у Другій симфонії.

Біографія

Біографія (О.Є. Верещагіна, Л.П. Холодкова)

Аналіз "11 етюдів у формі старовинних танців"

Аналіз "Героїчної увертюри"

Ноти вокальних творів

Ноти фортепіанних творів

Ноти симфонічних творів

Ноти концертів

Лічильники

Яндекс.Метрика

Украина онлайн Каталог сайтов «ua24.biz»