В кінці 1907 року Січинський отримав пропозицію від Льва Джулинського написати оперу «Роксоляна» на історичний сюжет. Композитор давно мріяв про створення опери з українського життя. Ще в 1904-1905 рр. він задумав і почав писати оперу на сюжет одноактної драми І. Франка «Будка № 17», але несприятливі життєві умови не дали змоги її закінчити. Угоду з Січинським Джулинський уклав на кабальних умовах, обіцявши заплатити за готову оперу (в партитурі й клавірі) мізерний гонорар; він не забезпечував йому ніякої матеріальної субсидії під час роботи над оперою, лише запропонував жити у себе, в селі Лапшині під Бережанами. Позбавлений будь-яких заробітків, композитор змушений був погодитись на ці умови.
Півтора року перебування Січинського в Лапшині, протягом яких композитор писав оперу, були для нього страшною мукою. Він був зовсім 13 відірваний від світу, від діяльного життя, не слухав улюблених концертів.
Бажання вирватися з цієї неволі, з глухої провінції проривалося майже в кожному його листі, писаному в цей період. Гнітючий настрій посилювала хвороба (рак горла), яка незабаром призвела його до смерті.
Протягом усього цього часу композитор намагався визволитися з-під так званої опіки. До самої смерті він не підписав контракту про продаж опери Джулинському і прагнув укласти умову на видання твору з будь-яким музичним товариством, але на Західній Україні не було тоді музичної організації, яка могла б узяти на себе витрати по виданню.
Незважаючи на всі труднощі, «Роксоляна» була написана за дуже короткий час – з кінця жовтня 1907 до квітня 1908 року. Закінчивши її в клавірі, Січинський не міг більше терпіти деспотизму Л. Джулинського, остаточно порвав з ним і переїхав до Бережан, де від квітня 1908 до березня 1909 року продовжував роботу над інструментуванням опери. Єдиним джерелом заробітку там були два чи три приватні уроки, і він потрапив у борги до лихварів. Ті позичали охоче, але, побоюючись за свої гроші, не дозволяли виїжджати з Бережан. Січинський, як і в Лапшині, жив немов у тюрмі. Однак існуючи впроголодь, він все ж був задоволений своїм життям більше, ніж у глухому селі в Джулинського.
Бережани були на той час досить розвинутим у культурному відношенні містом, і Січинський відразу опинився там у центрі музичного життя. Він брав активну участь у роботі бережанського «Бояна», часто організовував концерти, у яких виконувалися і його твори (наприклад, кантата «Лічу в неволі»). 13 січня 1909 року тут уперше в присутності автора (через важку хворобу він не міг вже диригувати) у супроводі струнного квінтету і фортепіано було виконано пролог і уривки з «Роксоляни», які одержали схвальний відгук у публіки.
