Перші фортепіанні твори композитор почав писати на початку 1890-х років. Марші, фортепіанні мініатюри, пісні без слів не являють собою визначної цінності і не мають відбитку оригінального таланту Січинського.
Написаний в 1893 році похоронний марш «Vivos voco, mortuos plango» – «Живих скликаю, мертвих оплакую» (надпис на дзвонах) – вказує на певний зв’язок з маршем Шопена з сі-бемоль мінорної сонати.
З індивідуальних рис стилю Січинського тут присутні лише прийом унісонних вступів та виразна наспівність тем, хоч далеко не всі з них свіжі та оригінальні.
Багато спільних рис з першим похоронним маршем має й другий – до мінор, написаний в 1901 році. У ньому той же унісонний вступ, та ж складна тричастинна форма, те ж співвідношення тональностей та інтонаційний розвиток. Але кантиленні теми тут більш банальні ніж в попередньому, їх розвиток оснований тільки на секвенціях і повторності.
Крім похоронних маршів у фортепіанній спадщині Січинського є і похідні. До таких належить марш «Сагайдачний» (в першому варіанті написаний для духового оркестру), створений у 1898 році, в період, коли Січинський найбільш інтенсивно вивчав народну творчість. Його тематичну основу становлять народні пісні.
Назва маршу походить від першої теми – пісні про Сагайдачного «Там на горі та й женці жнуть». Решта – це українські народні жартівливі пісні «Дівча в сінях стояло», «І шумить, і гуде».
На народних інтонаціях переважно основуються також і «Пісні без слів». Одна з небагатьох, що до нас дійшли, – пісня без слів «В незабудь» {соль мінор) з мелодійною і сповненою щирого почуття темою. Мініатюрна і проста за фактурою, вона відрізняється не тільки гарною мелодією, але й вмілим її розвитком. Без секвенцій, вільно і широко розгортається ця мініатюра.
Привертає увагу також шістнадцятитактова «Пісня без слів», основу якої становить проникнена глибоким сумом мелодія, яка дещо нагадує пісню «Чого вода каламутна». Сьогодні лише історичну вартість мають сентиментальні, еклектичні фортепіанні мініатюри композитора, що за його життя користувалися доволі великою популярністю. До таких належать, крім «Пісень без слів», вальс «На хвилях Дністра», мазурка, фантазія на тему української пісні «Ой у полі три криниченьки».
Фортепіанні твори Січинського в кінці XIX і на початку XX століть поповнили вбогий репертуар домашнього музикування. Широко популярні в свій час у міському побуті, вони незабаром перестали виконуватися і були забуті.
Крім фортепіанних, Січинський писав також інші інструментальні твори для скрипки, цитри, флейти, і т. д., та з цієї доволі великої спадщини зберігся лише уривок п’єси для солюючого інструменту з фортепіано.
Під кінець свого життя Січинський значно розширив межі своєї творчості задумами творів великих масштабів. Не всі з них він встиг виконати. Це торкається, насамперед, закінчення інструментовки опери «Роксолана» та незавершеної симфонічної поеми «На вічний сон».
В основі єдиного фрагменту поеми, що зберігся, лежить українська лірична пісня «Ой пряду, пряду» (пізніше відома у чудовій хоровій обробці Леонтовича). Використана Січинським як тема для варіацій, вона органічно вплітається в мелодичну тканину п’єси і вільно розвивається, з’являючись у різних видозмінах. Ось чому п’єса за формою нагадує однотемну фантазію, хоч її можна досить чітко розділити на вступ, три варіації і коду, побудовану на одній темі. В цілому твір має лірично-патетичний характер.
