У пісні «Як почуєш» вже можна помітити ті прийоми Січинського, які попри всю нерівність творчого почерку надавали його творам переконливості і цільності. Це, насамперед, глибоке відчуття композитором людських переживань, що знайшло своє втілення у єдності виразної мелодичної лінії і змісту поезії, а також музична драматургія у поступовому наростанні й скороченому, тезисному підсумовуванні у кінцевій фазі – кульмінації твору. Найвищому, найбільш активному душевному піднесенню тут протиставляється гранична знесиленість, відреченість.
Близьким був композиторові настрій вірша Лесі Українки «Не співайте мені сеї пісні». На його текст він написав ліричну мініатюру. Проте музика, що передає затаєний біль, не відзначається оригінальністю. Короткі, уривчасті фрази з багатьма цезурами, акценти і стрибки в мелодії та її характер мають багато від сентиментального побутового романсу. Супровід і гармонія мало допомагають розкриттю слова. Але, як завжди у Січинського, підкупає проста і виразна мелодика. Форма романсу наскрізна. Мелодія, що підтримується плавним супроводом, широко розвивається і досягає своєї кульмінації. Підкреслюючи основну ідею твору, початкова фраза повторюється на значно вищому рівні емоційного напруження.
Глибоким почуттям безнадійного суму і жалю самотньої людини пройнятий романс Січинського «Finale» («Розжалобилася душа», 1902 рік), Він є одним з кращих зразків вокальної лірики композитора. На рідкість песимістичний навіть для Січинського настрій зумовлений текстом: «Розжалобилася душа у смутках непомірних, що збулась радості життя, і що опущена, сама йде по полях безмірних».
Проте, як і завжди у тих випадках, коли композитор клав в основу своїх творів тексти песимістичного змісту (наприклад, в кантаті «Дніпро реве»), його музика стоїть непорівняно вище від поетичної основи завдяки своїй драматичній насиченості. Замість пасивного смутку вона виражає гнівний протест і бунт.
Мелодія романсу ллється природно і просто як і в кантилені, так і в гнучкому співучому речитативі. До того ж у творі помітна значна майстерність композитора. Вона проявляється у закінченості музичних думок і їх розвитку, в завершеності форми цілого та в окремих виражальних компонентах, наприклад, супроводі. Всі частини романсу «Finale» суцільно зв’язані одним потоком розвитку. Структурна схема, у відповідності до тексту, розширена тут композитором таким чином, що кульмінація наступає в кінці першої частини, а спад, втілення безнадійності настрою, припадають на другу. Разом з виразністю речитативу характерна роль супроводу: монотонна остинатність, стримана схвильованість.
У 1903 році, в час, коли Січинський написав свої найкращі твори до слів Шевченка, Франка і Лесі Українки, виникли також два романси на тексти Гейне у перекладах А. Кримського — «У мене був коханий край» та «Із сліз моїх». Січинський обрав вірші, що є перлинами лірики великого поета і які протягом XIX століття становили джерело натхнення для таких композиторів, як Бородін, Кюї («Із сліз моїх»), Лисенко («У мене був коханий, рідний край») та інших. Січинський знайшов оригінальне втілення цих текстів. Характерною рисою обох романсів, і особливо «Із сліз моїх», є світлий настрій, що випливає із змісту поезій. Музичне їх втілення зовсім різне: в першому – наспівний речитатив, у другому – широка кантилена. Зміст віршів був близький композиторові. І у Січинського був свій край, поневолений і пригноблений, де рідко можна було чути рідну мову. Не було у композитора і близької, рідної людини. Все це він, як і поет, міг побачити тільки вві сні. З тексту випливає наскрізна форма романсу. Спочатку йде спокійна розповідь, речитатив, при згадці про весну мелодія розливається щораз ширше. Але мрії обриваються ко-роткими, схвильованими фразами: «Та то вві сні!» Музика втілює душевний порив, а потім спад і затихання, аж до невизначеного закінчення, на квінті.
