Друга частина Lento lugubre – контрастна, вона малює картину неволі. Рівна й одноманітна мелодія, що рухається весь час вісімками, змальовує безнадійність становища поневоленого люду. Але і тут ми не бачимо ні розпуки, ні примирення – ніде композитор так яскраво і різко не виявив свій протест проти існуючого ладу, називаючи його недоречним, проклятим і рабським. Втілюючи ці слова, музика втрачає свою монотонність і рівність, вона рухається хвилями наростань і спадів. Часте застосування альтерованих акордів і еліпсису надає їй суворого колориту. Особливо яскраво це відчувається наприкінці частини, яка зв’язує її з репризою. Одним з важливих моментів образного зрушення є перехід з тоніки до мінору безпосередньо в домінанту мі мінору.
Кульмінація твору є найяскравішим вираженням патріотичних почуттів і наступає у третій частині. Тут звучить прямий заклик до боротьби:
Всі дружно ставайте у збройні ряди,
В дужанні за волю вас жде перемога,
Де прапор наш має, спішіть всі туди!»
Цілеспрямований музичний розвиток, що втілює у тексті наростання духа боротьби досягає вищої точки в кінці всього твору. Прискорений темп – più mosso – різко контрастує з попереднім – важким і повільним. Мелодія піднімається все більш рішучим і енергійним рухом вгору. Різкість її зрушень посилюється ще складними гармонічними переходами і тональними співставленнями. В цьому короткому завершенні твору відчувається порив уперед, до перемоги, він закінчується світлим, оптимістичним мажором.
Завдяки своїй глибокій ідеї і музичним якостям цей твір Січинського є доказом прогресивності поглядів композитора і реалістичного спрямування його творчості.
Поривання, заклик до боротьби втілені також у хорі Січинського «Над гори, до хмар». Створений у 1896 році, цей твір був забутий і наново відкритий у бурхливі перші роки XX століття. Тоді, між іншим, було теж відредаговано і хор «Збудилась Русь» І. Воробкевича. До музики Січинського нові слова створив В. Пачовський. Хоч вони і не відзначалися поетичною досконалістю, але були пройняті революційним духом. В зв’язку з цим довелося зробити деякі зміни в музиці: наприклад, темп з маршового перейшов на Andante maestoso.
Незважаючи на те, що хор «Над гори, до хмар» був надрукований з фортепіанним супроводом, він частіше виконувався a cappella. Музика його відзначається простотою, необхідною для популярних маршів. Мелодія поєднує в собі співучість української народної пісні з мужніми інтонаціями і ритмом революційних гімнів. Пісня поділяється на заспів і приспів. Непоборне стремління вперед, на бойові подвиги прекрасно передається енергійним рухом мелодії вгору та унісоном всіх голосів, піднесенням інтонаційної лінії все вище і переходом з мінору в мажор.
Найбільший недолік твору – незбіг рими вірша з музикою – зумовлений в основному, тим, що текст писався В. Пачовським на готову музику. Та це не перешкодило хорові набути популярності серед широких мас Західної України. Для нас цей твір має вартість не тільки як доказ живого відгуку композитора на пробудження революційно-визвольного руху. Завдяки «плакатності» і ясності своєї музичної мови, живучості інтонацій він може після редагування тексту ввійти до репертуару радянських хорових колективів.
Аналіз кращих хорів Січинського розкриває їх демократичну спрямованість як і в тематиці, що виражається у виборі текстів поетів-демократів, так і в опорі на фольклор, переважанні акапельного жанру.
В хорах Січинського захоплює, насамперед, широка співучість і виразність мелодики, її щирість і природність, що вказує на прямий зв’язок з українською народною пісенністю і мовними інтонаціями. Його ми бачимо в насиченій виразними речитативами кантаті «Лічу в неволі» та інших хорах Січинського, написаних на тексти Шевченка і Франка. Тут треба відзначити, що для хорового стилю Січинського більш характерний співучий, виразний речитатив, ніж широка мелодика, хоч є в нього і чудові кантиленні зразки («Дніпро реве», «Коби я був пташкою» та інші).
