Крім хорових, у Січинського є обробки народних пісень для фортепіано, і особливо багато для голосу з фортепіано. Серед них – «Стоїть гора високая» на текст Л. Глібова.
У 1904 році в Лейпцігу були видані дві збірки обробок народних пісень Січинського, які він створив протягом кількох тижнів на замовлення. Це збірка «152 українські народні і патріотичні пісні для фортепіано зі словами», і така ж збірка для дитячих голосів. І хоч обробки композитора не відзначаються високим художнім рівнем, видання першої народнопісенної збірки мало у Галичині велике популяризаторське значення. Особливо поліпшилась вона у новій редакції С. Людкевича (1913 та 1926 pp.), після включення високохудожніх обробок Лисенка, самого Людкевича та російських революційних пісень.
Багато пісень із цієї збірки Січинський використав в оригінальних творах, наприклад, «Чи ти милий» – в опері «Роксоляна»; «Ой на горі», «Кажуть люде», «Ой у полі» – в фортепіанних творах; «Та орав мужик» в музиці до драми «Свекруха»; «Верховино» в п’єсі «Заволока»; «Було не рубати», «Широкеє оболонє» і «Чом, чом» лежать в основі хорових обробок композитора. Це ще один доказ того, що композитор протягом всього 29 свого життя цікавився фольклором.
Жанр сольної вокальної пісні як за значенням, так і кількістю займає в творчості Січинського не менше місце ніж хоровий. Саме в романсах знайшли своє найяскравіше втілення талант лірика і романтичні риси стилю. Ще до їх появи, від середини XIX століття на Західній Україні були широко розповсюджені сольні пісні Вербицького, Лаврівського, Воробкевича, Нижанківського. Джерелом українського романсу, як відомо, є з одного боку українська народна, а з другого – міська побутова пісня. Романси Січинського, маючи всі згадані риси, виділялися з загальної маси міських пісень і романсів того часу незвичайно виразною, гнучкою, невідривно пов’язаною з відтінками тексту, мелодикою.
Один з найбільш ранніх зразків вокальної творчості Січинського – пісня «У гаю, гаю», написана в 1888 році. Для неї Січинський використав уривок з IV частини «Гайдамаків», під назвою «Титар». Любов Яреми і Оксани – одна з кращих сторінок лірики Шевченка. Як зміст цієї сцени, так і будова вірша носять яскраво виражений народний характер. Січинському вдалося знайти для його втілення просту, виразну мелодію широкого подиху, близьку до народної пісні.
Одним з кращих втілень народної теми у сольному вокальному жанрі Січинського є «Дума про Нечая», яка була створена в кінці 1890-х років. Звернення композитора до цього жанру мабуть було викликане впливом Лисенка, і цей факт мав важливе значення. Дума була мало відома на Західній Україні, і композиторами цей жанр майже не культивувався.
Данило Нечай – відважний полководець, один із ватажків визвольної боротьби проти поляків в 1650-1653 рр., соратник Хмельницького. Текст думи оригінальний, але своєю чіткою римою він скоріше нагадує історичні пісні, ніж думи. Мелодія також близька до народної, та вона носить на собі явний відбиток індивідуального стилю Січинського, і це має як позитивну, так і негативну сторону. В трактуванні композитора дума стала більш динамічною і драматично насиченою. Але, разом з тим, вона втратила притаманну їй епічну широчінь, величавість і стриманість. В мелодії збереглися такі її особливості як речитативність, мелізматика та інтонації збільшеної секунди, але композитор не дав їм необхідної характерної ритмічної чіткості.
Незважаючи на ці відхилення, дума користувалася великим успіхом серед широких кіл слухачів, захоплюючи своїм драматичним пафосом, щирістю і безпосередністю. Відповідно до змісту дума складається з трьох епізодів, в яких музика поступово драматизується і в кінці досягає кульмінації. Супровід зроблений композитором вміло і майстерно. Він розумів, що перевантажена гомофонна фактура була б тут недоречною, і застосував тонке, прозоре голосоведення з елементами імітації.
