На жаль, у цьому зразку, хоч композитор часто і з успіхом користувався наскрізною формою, немає єдиної лінії розвитку. Замість однієї кульмінаційної точки – їх кілька. Це не тільки порушує драматургічну цільність твору, але й втомлює виконавця високою теситурою. Перевантаженість супроводу не пов’язана з розкриттям змісту. Що ж до гармонії, то, порівнюючи з іншими творами Січинського, вона тут доволі складна, і, безумовно, відіграє певну роль у розкритті образу. Пошуки композитора у гармонії привертають увагу уже із вступу: акорди субдомінантової структури, часті відхилення і співставлення збагачують музичну мову романсу, надають їй свіжості.
Перлиною романсової творчості Січинського є «Бабине літо» (Гей, лети, павутиння»). Саме в ньому повного силою проявився його оригінальний талант тонкого і глибокого лірика. Написаний в 1905 році, романс користувався незмінним успіхом слухачів не тільки на Західній Україні, але й за її межами. Відома українська співачка С. Крушельницька включила його до свого постійного концертного репертуару і виконувала на закордонних сценах.
Текст польського письменника М. Гавалевича доповнився в перекладі С. Чарнецького витонченими нюансами картин природи та емоцій людської душі. Зміст вірша навіяний картиною ранньої осені, тихий смуток якої зливається з трагедією самотньої людини. Цей настрій чудово передає музика Січинського. Пройнята теплом, вона промовляє до найбільш інтимних сторін людської душі.
Форма романсу тричастинна. Крайні змальовують картину осені, середня, найбільш світла за настроєм, – це мрії про весну. Фортепіанний
вступ тематично не пов’язаний з романсом. Стрімкі, схвильовані пасажі в унісон і витончена, прозора фактура чудово готують вступ мелодії, такої ж схвильованої, рвучкої, і разом з тим незвичайно наспівної і задушевної, легкої, як павутиння. Привертає увагу скупий, органічний для характеру мелодії супровід.
Кульмінація романсу досягається не тільки поступовим піднесенням і розширенням мелодії, але й нагнітанням напруження в ній, що виливається у кількоразове повторення в кульмінаційній точці. Так створюється тяжке й пригнічуюче, але разом з тим, сильне враження.
Після такого напруження середня частина романсу – плавна, спокійна – сприймається як особливо різкий контраст. Це розповідь про весну, яка розбудить природу. При поверненні першої теми вже не осінь, а людина снує «павутиння мрій», бо лише в мріях вона забуває про сумну дійсність:
Серце в смутку годині розснує павутиння Мрій рожевих, що цвіли весною.
У «Finale» – романсі, написаному в 1902 році, композитор виливає біль і горе, усю трагедію свого життя. Та чим далі, тим більше він переконується у безнадійності своїх намагань.
Романс «Мені байдуже», написаний в 1905 році на текст польського поета JI. Ридля, сприймається, як крик розпуки, як протест композитора проти тих темних сил суспільства, що знищили його життя.
