Приблизно в той же час (кінець 80-х років) був написаний хор a cappella «Один у другого питаєм» на слова Т. Шевченка. Це був перший твір композитора на вірші славетного поета.
Для втілення тексту композитор зумів знайти глибокі і виразні музичні образи. Характерна для стилю митця і, зокрема для хорів, речитативна мелодика властива для згаданого хору. Кожною музичною фразою, піднесенням чи спадом мелодичної лінії, несподіваною цезурою, перервою руху, короткою паузою чи ферматою, усталеною чи нестійкою гармонією, динамікою тощо композитор деталізує і доповнює поетичний образ.
Показовою є основна, початкова тема хору. Мелодія своїм низхідним рухом з стрибком в кінці на кварту і спадом на квінту вниз не залишає сумніву у тому, що в ній міститься запитання. Гнучкий, виразний речитатив дає матеріал для розвитку всього твору. Переконливо звучить у цій фразі унісон чоловічого хору та виразна фермата, що з’являється при згаданому стрибку на кварту. Природність, незвичайна виразність і співучість інтонацій надала більшості творів Січинського великої популярності. Однак, мелодичний талант композитора нівелюється постійним вживанням однотипних засобів, тотожних мелодичних і ритмічних зворотів, в яких згладжується оригінальність його музичної мови.
Високохудожніми зразками хорової лірики Січинського є три хори а cappella на тексти І. Франка з циклу «Зів’яле листя». Перший з них – «Непереглядною юрбою» – був написаний 1903 року. Щирість і глибина тексту Франка схвилювали композитора. Дні його теж минали «непереглядною юрбою, так страшно одностайні всі», минала й молодість, а він
сидів «без діл, з закутими руками». Й не диво те, що музика Січинського звучить тут, як порив розпачу.
Відповідно до змісту трьох строф тексту, незважаючи на свої мініатюрні розміри, хор поділяється на три контрастні частини. Перша – Andante – малює одноманітність життя. Співуча і виразна мелодія сповнена болю і скорботи. Для другої частини – Adagio – характерний важкий, пригнічений настрій. На місце коротких уривчастих фраз і гнучкої мелодії приходить речитатив, що супроводжується карбованими, розміреними акордами. Третя частина становить різкий контраст до попередніх. Слова «Гинь, гинь, хоч жити ще не вспів» передаються схвильованою лінією уривчастих, акцентованих акордів на фортіссімо.
Цей вибух відчаю й жалю, яких композитор вже не в силі стримати, свідчить і про те, що творчий процес визначався у Січинського виключно його емоційним станом. Він, віддаючись першому творчому пориву, не дбає про те, як окремі частини твору будуть в’язатися в ціле. Так, епізод agitato недостатньо поєднується з попередніми. Цілісність твору порушується ще й тим, що майже весь він проходить в спокійному, повільному темпі, і лише в кінці — дещо прискорений і схвильований. Проте структурні недоліки цього та інших хорів композитора компенсуються щирістю і безпосередністю висловленого в них почуття глибокого болю, того, що хвилювало сучасників композитора.
В розкритті змісту хору «Непереглядною юрбою» Січинський застосував притаманну йому різноманітність зображальних прийомів. Крім виразної мелодії, ми бачимо тут багатство динамічних відтінків, ритмічних рисунків, темпів. Гармонія хору тісно пов’язана з розвитком мелодичних горизонталей. Так, наприклад, у першій частині мелодія рухається низхідною секундовою секвенцією, переходячи за допомогою хроматичної модуляції з мі мінору в ля мінор і далі в соль мажор. Цим досягається враження наростаючої пригніченості (тт. 4-9). В другій частині – Adagio – свіжо звучить перехід з ре мажору в до мінор (тт. 4-6). Виразним і своєрідним після ряду секстакордів є унісонне закінчення другої частини.
