За ініціативою Січинського в червні 1902 року було створене музичне видавництво, яке не менше ніж концерти сприяло поширенню музики українських композиторів. У двадцяти двох випусках «Музичної бібліотеки» вийшли твори М. Лисенка й композиторів Західної України. Для цього ж видавництва Січинський переклав з мішаного хору на чоловічий 12 творів С. Воробкевича на тексти Т. Шевченка.
Не меншої уваги композитор надавав справі музичної освіти. У тому ж 1902 році він заснував при «Бояні» першу в краї українську музичну школу. В 1921 році ця школа була перетворена у філіал Львівського музичного інституту ім. Лисенка, а з 1939 року – в музичне училище. При «Бояні» була заснована музична бібліотека, що складалася переважно з власної літератури Січинського, а також подарованої громадянами міста.
Великі заслуги Січинського у справі поширення музичної освіти серед трудящих мас. За час перебування в Станіславі композитор часто виїздив у навколишні села, організовував там хори і керував ними. В 1899-1900 роках він створив селянські хори в Угорниках і Микитинцях, в 1901-1902 – у Викторові; в 1903-1904 роках – в Яйківцях, потім Серафинцях тощо; засновані ним творчі колективи прекрасно розвивалися під керівництвом сільских вчителів, деякі з них проіснували майже до наших часів. Так, наприклад, хор с. Микитинець отримав першу премію на конкурсі селянських хорів у Станіславі в 1935 році.
Останнє десятиріччя життя композитора – це час його найбільш інтенсивної діяльності, зрілий період творчості. Тоді виникли найкращі композиції Січинського: кантата, хори і солоспіви на тексти Т. Шевченка та І. Франка, інструментальні твори, музика до театральних п’єс, опера. В цей час композитор все більше відчував свій розлад з буржуазною верствою суспільства, яка не визнавала його творчості, не хотіла оцінити його самовідданої праці. У творах Січинського починають звучати нотки глибокого трагізму і протест проти гнобительського ладу.
Одним з найвизначніших творів, написаних у цей період, є кантата «Лічу в неволі» (1902). Таким же почуттям протесту пройнятий чудовий солоспів на слова Т. Шевченка «І золотої, й дорогої...» Згодом у творах композитора трагічні ноти посилюються. Січинський, який навіть у найтяжчі хвилини свого життя зберігав мужність і впевненість у вірності обраного ним шляху, бачив, що його творчість недооцінюється. До нього приходять хвилини зневіри в доцільності своєї праці. Цей настрій поглиблювала особиста драма, яку переживав у той час композитор: дівчина, яку він любив, одружилася з іншим.
