В третьому, останньому епізоді думи, де дається трагічна розв’язка, мелодична лінія починається з найвищої точки і сходить вниз. Для посилення кульмінації застосовано всі виражальні засоби: динаміка, насичена фактура акомпанементу тощо. Заключна фраза («Вся Вкраїна заплаче») спирається на головний мотив думи – це повернення до початкового, скорботного, але разом з тим епічного настрою.
В 1891 році Січинський, перебуваючи у Львові, отримав від поетеси Уляни Кравченко1 автограф її вірша «Кілько дум тут переснилось» і тут же написав на цей текст романс для меццо-сопрано.
Січинському була близька висловлена нею туга за нездійсненими мріями. Але крізь загальний елегійний настрій проглядає фальшивий пафос, трафаретні звороти мелодії і гітарний характер супроводу, що наближає романс до зразків міщанських сентиментальних пісень Західної України того часу.
«Кілько дум тут переснилось» характеризує ранній етап творчості композитора, хоч і тут вже проявився його яскравий талант лірика і мелодиста.
1901-1905 роки – період розквіту романсової творчості Січинського. В той час були створені такі його шедеври як «Не співайте», «Finale», «Як почуєш», «І золотої», романси на слова Гейне і, нарешті, «Бабине літо». В ті роки композитор працював у Станіславі, хоч, як і завжди, досить часто виїздив у довколишні села. Вечори він проводив переважно в сімейному колі своїх друзів, де й прозвучало вперше багато його творів.
Романс «Як почуєш» користувався величезним успіхом серед широких кіл української інтелігенції. Причиною цього успіху були не тільки позитивні якості романсу, але й, як не парадоксально, негативні.
З текстів І. Франка Січинський не випадково вибрав для своїх хорових і сольних творів цикл його поезій «Зів’яле листя», що носить підзаголовок «Лірична драма». Це не тільки зразок натхненної лірики поета, в ньому відчувається й відчай борця, що знесилився і зневірився у боротьбі. Цей настрій був у поета тимчасовим і скороминучим, але близьким композиторові і частині інтелігенції, яка, хоч і не належала до реакційного табору, але не мала досить сили, щоб активно боротися за краще майбутнє. Особливо яскраво виражений цей настрій в романсі «Як почуєш вночі край твойого вікна...» Композитор зумів знайти для вірша Франка справді переконливе і щире втілення. Завдяки його талантові просто і безпосередньо висловлювати музикою людські почуття, романс розкрив душевне хвилювання, глибокий смуток і біль прибитої горем людини. Романс не має конкретної, визначеної форми – це драматичний монолог, в якому музика випливає із змісту тексту. Поетичні і музичні його джерела спільні з «Двійником» Гейне-Шуберта.
Тему нещасливого кохання Січинський передає гнучкою й виразною мелодичною лінією: цей схвильований, сповнений драматичного напруження речитатив лише інколи переходить у патетичну кантилену. Простий, виразний акомпанемент теж відповідає характерові романсу: він підтримує речитатив розміреними стриманими акордами, які у наспівній частині переходять у повнозвучний супровід. Мелодія збагачується підголоском: вже у першій фразі лінія баса самостійна і творить до неї контрапункт. Особливо схвильовано звучить на фоні тріольного акордового супроводу кантиленна частина. Досить важливим виражальним засобом тут є і гармонія. Січинський вживає свої традиційні прийоми: модуляцію з мажору в мінор через пониження сьомого ступеня мажору, неаполітанський секста-корд. Поступове мелодичне і динамічне наростання приводить до кульмінації, яка, як звичайно у Січинського, настає в останньому епізоді твору (тут – на повторенні слів «Це розпука моя, невтишима тоска»). Музика передає найвище напруження, крик розпачу. Заключна фраза романсу «Це любов моя плаче так гірко» – спад і примирення. Але й тут композитор, на жаль, не зумів уникнути банальності. Він вживає мелодраматичні прийоми, внаслідок чого пафос романсу сприймається деколи як перебільшений.
