Тяжкий, пригнічений настрій вірша несе у середньому епізоді звучання чоловічого хору у супроводі мідної групи оркестру. Епічного характеру музиці надає гармонія, особливо послідовність І-III-V. Наступний, останній, епізод завершує тричастинну форму, але, оскільки вона трактована динамічно, то саме тут найбільш різко і з великою драматичною силою звучить протест пригнобленої людини.
Кантата «Лічу в неволі» з її знахідками й прорахунками дуже характерна для творчості Січинського. Основний недолік її – це відсутність цільності, єдиної лінії розвитку. Композиція складається з окремих епізодів без виразного суцільного плану. Відчувається незавершеність твору, відсутність в ньому розгорнутої коди. Причиною цього було, з одного боку – недостатнє практичне володіння композитором музичною формою, що позначилося і в інших його творах, а з другого – сам метод його роботи. Січинський рідко попередньо обмірковував свій твір у деталях і творив його за певними загальними принципами. Захопившись якоюсь ідеєю, він, завдяки своїй непересічній мелодичній винахідливості, писав, як правило, всю композицію відразу. Можливо, що невміння довго сконцентруватися на одному задумі було однією з причин його нечастого звертання до великих форм.
До недоліків кантати можна віднести також і перевантажену інструментовку. Не випадково композитор на партитурі цього твору поставив ремарку з проханням при виконанні дотримуватися поданого ним складу оркестру і ні в якому разі не замінювати відсутнього інструменту іншим. Але багато хиб в оркестровці є наслідком недостатніх знань композитора. Особливо це стосується перекривання хору дублюючими інструментами у високому регістрі.
Та, незважаючи на прорахунки, цей твір завдяки прекрасній мелодиці і драматичній силі можна вважати одним з кращих зразків української дожовтневої музики. На Західній Україні він дуже часто виконувався в концертах, переважно на шевченківських вечорах, користувався незмінним успіхом у слухачів.
Одним з найбільш ранніх хорових творів Січинського, які дійшли до 20
нас, був чоловічий хор a cappella «Коби я був пташкою» на слова галицького поета Іларіона Грабовича. Написаний в 1888 році, він тільки в 1902-му був виданий станіславським «Бояном», а потім відредагований композитором С. Людкевичем. У ньому втілене оптимістичне ставлення до життя і світлий настрій, якого так мало в творах Січинського. В алегоричній формі порівняння з пташкою, рибкою, метеликом, квіткою оспівується любов людини до життя, злиття її з природою, прагнення кращого майбутнього.
В обробці С.П. Людкевича хор значно виграв не тільки в музичному відношенні (виправлення і деяке ускладнення голосоведения і гармонії, переміщення і випущення окремих епізодів для надання творові ясної форми), але й у змісті. Людкевич випустив останній куплет вірша, що перекреслює всю радість життя, яка струменить в попередніх строфах.
Музика твору витримана в світлих ліричних тонах у танцювальному ритмі. Куплетна форма з елементами варіаційності дуже добре передає легкий, безтурботний настрій.
