Трагічним настроєм пройнятий твір Січинського для чоловічого хору a cappella на слова Франка «Пісне моя». Почуттям глибокого жалю від марно прожитого життя сповнені хори «Непереглядною юрбою» і «Даремне, пісне» на тексти І. Франка. Витончений ліричний настрій властивий романсам на тексти Г. Гейне – «У мене був коханий край», «Із сліз моїх», драматичний монолог «Як почуєш вночі» на слова І. Франка, «Не співайте мені сеї пісні» на текст Лесі Українки та цілій низці фортепіанних мініатюр.
Але поряд з глибоко драматичними творами цього періоду, де переважали сумні настрої, Січинський пише і повні любові до життя, природи й людей пісні «Чом, чом» і «На волі» на слова В. Лебедової, обробку пісні «Ходім, хлопці» та інші.
Завантаженість працею в Станіславі не заважала Січинському часто їздити по інших містах, де він влаштовував концерти, пропагуючи твори української музики, брав участь у з’їздах композиторів. Восени 1902 року Січинський доклав багато зусиль для організації у Стрию концерту стрийського і станіславського «Боянів»; у грудні цього ж року брав участь у з’їзді західноукраїнських композиторів, що відбувся у Перемишлі. Композитор був одним з ініціаторів і найбільш активних діячів у справі об’єднання всіх музичних товариств і хорових колективів Галичини в єдиний «Союз співацьких і музичних товариств», яке відбулося у Львові 1903 року. У березні того ж року Січинський їздив до Чернівців і диригував там кантатою «Лічу в неволі» у концерті, присвяченому пам’яті Т. Шевченка. Крім організації щорічних концертів, присвячених пам’яті великого поета, він влаштував багато концертів з нагоди інших дат і подій. У 1904 році, наприклад, поставив у селі Серафинці силами аматорів «Вечорниці» П. Ніщинського і дитячу оперу М. Лисенка «Коза-Дереза».
Денис Січинський був людиною відвертою, щирою, сердечною. Одна з найпривабливіших рис його характеру – скромність. Одного разу, посилаючи до друку альбом солоспівів своєму другові – композиторові Я. Ярославенку, Січинський писав: «Щодо дат біографічних, то я думав би, що сли1 це вже конче мусить бути, – най воно буде якнайкоротше».
Січинський підтримував зв’язки з більшістю західноукраїнських композиторів, а з деякими із них у нього були близькі, дружні взаємини. До таких належали, в першу чергу, О. Нижанківський, Я. Лопатинський, Я. Ярославенко (Я. Вінцковський). Останній, вперше організувавши в 1905 році музичне товариство, надрукував і низку творів Січинського, зокрема, «Альбом 12-ти пісень», чим підтримав його як в матеріальному, так і в моральному відношеннях (до цього лише кілька творів Січинського було літографовано станіславським «Бонном»).
