Другий романс – «Із сліз моїх» – лірична мініатюра, проникнута світлим настроєм. Це один з небагатьох творів Січинського, написаний у мажорі. Легкий відтінок суму не може заглушити захоплення весною. Композитор і в своєму сумному житті прагнув знаходити хвилини радості і оспівував їх. Стрімка, гнучка мелодія та м’який, прозорий супровід чудово передають викликаний появою весни порив кохання. Втіленню цього настрою сприяє також і гармонія. Простий засіб – застосування мінорної субдомінанти у невеликому вступі – надає романсові відтінок легкої схвильованості. Мелодія його ллється вільно і природно. Незважаючи на відсутність будь-яких повторень, вона пов’язана єдиною лінією розвитку, яка
приводить до кульмінації в останньому реченні романсу. Один з кращих зразків вокальної лірики Січинського, цей романс хвилює безпосередністю і щирістю почуття, поривом до кращого життя і щастя.
У 1903 році був написаний солоспів з фортепіано на слова Т. Шевченка «І золотої, й дорогої». То був час захоплення композитора поезією Шевченка. Він пройнявся нею до глибини душі. Тому мабуть цей твір має багато спільних рис з кантатою «Лічу в неволі», написаною роком раніше. Близькими є не тільки образи обох віршів Шевченка, що так схвилювали Січинського, але також і їх музичне втілення.
Обидва твори композитор задумав у супроводі оркестру, хоч для нього він писав дуже рідко. Обидва вони написані в одній тональності – сі-бемоль мінор. Подібною є також їх форма (наскрізна). В них можна знайти навіть інтонаційну спільність. Така подібність основної музичної думки творів свідчить про близькість ідеї.
Зміст невеликого за розмірами вірша «І золотої, й дорогої» знайшов своє повноцінне втілення у сповненому драматичної сили і глибини солоспіві Січинського. Він був прямим вираженням власних переживань композитора, що загубив своє життя у неволі. Як і поет, він порушує в образах твору глибоку соціальну проблему. Солоспів Січинського переконує вагомістю і безпосередністю висловлювання думок.
Напружені акорди вступу безпосередньо переходять у виразний речитатив. Початкове одностайне повторення одного звука на фоні коротких уриваних акордів далі поступово переростає в кантилену. Відповідно міняється і стає більш насиченим супровід. Широка лінія мелодії і плавний акомпанемент є відбиттям теплих почуттів, пробуджених постаттю дитини. Усвідомлення нещасної долі, що чекає хлопчину, втілюється у музиці вростанням «схвильованості, напруженості.
Після кількох хвиль піднесення наступає кульмінація, яка припадає на кінець твору; ля другої октави звучить тут як розпачливий крик: «щоб він не плакав, не журивсь, щоб він де-небудь прихиливсь...» Антиподом цього вибуху є прониклива заключна фраза: «то оддадуть у москалі».
Цей твір – одне з найвизначніших досягнень Січинського у жанрі вокальної лірики. Природність і доступність його музичної мови, мелодичний, наспівний речитатив і широка кантилена, що спираються на інтонації української пісні і, в першу чергу, глибина ідеї, визначили успіх цієї пісні серед широких мас слухачів Західної України. Вона часто виконувалася як на шевченківських вечорах, так і в інших концертах і неодноразово видавалася. Популярність солоспіву була причиною того, що в 1906 році композитор зробив до нього оркестровий супровід, правда, надто перевантажений (4-ма валторнами).
Романс «І не питай мене» на текст О. Луцького1 існує в двох варіантах:
1 О. Луцький – галицький поет-дилетант кінця XIX ст. 34 для мішаного хору a cappella і для голосу з фортепіано. Спочатку, мабуть, був написаний хор, а потім – романс. На це вказує і дата написання хору – 19 липня 1904 року, на місяць раніше від сольного варіанту. Мелодія в хорі значно простіша, ніж в солоспіві, і весь твір має значно спокійніший характер, що відповідає специфіці жанру.
Однойменний романс, як свідчать джерела, користувався більшою популярністю, ніж хор — він часто виконувався і був виданий. Тут вже одна зміна темпу з allegretto на agitato вказує на інший характер. Великі стрибки в мелодії на зменшену квінту і сексту, роздрібнення ритмічних вартостей, насичена фактура супроводу та часті відхилення і модуляції в гармонії надають йому відтінку романтичної схвильованості.
Композитор відмовляється від речитативу, улюбленого свого прийому в драматичних творах. Зміст вірша розкривається у широкій і наспівній мелодії, в якій, поруч з властивими почерку композитора красою і своєрідністю, зауважується деяка різностильність. Особливо випадає з загального музичного контексту третє речення романсу. Передаючи зміст — безмежний смуток, — композитор вживає «зітхаючі» та перебільшено-па- тетичні звороти, типові для сентиментального побутового романсу.
