У невеликому повільному вступі прийоми зображальності служать створенню поетичного настрою: плавна наспівна мелодія, що немов би обплітає центральний звук ре, своїм загальним колоритом і м’яким тембром струнних готує появу теми. Унісон скрипок на фоні витриманого акорду в альтів, віолончелей і контрабасів ніби зображає снування нитки прялкою. Ця тема має спільні риси з вступом до другої дії «Роксолани».
Перша варіація асоціюється з колисковою завдяки мелодичному розспіву, плавному та рівномірному ритму, приглушеному звучанню струнних і дерев’яних інструментів в низьких регістрах.
Рідко де у Січинського можна зустріти таку свіжу та оригінальну гармонію, як у цій п’єсі. Особливо значну роль виконують тут тональні спів- ставлення. Друга варіація має більш жвавий і світлий характер. Штрих portamento та зміна фактури, що з акордової часто переходить у поліфонічну і навіть в унісонну, проведення теми різними групами інструментів, – все це надає їй легкості та прозорості. Третя, остання варіація, що є кульмінацією всього твору, це лірична мелодія колискової пісні. Дору-чена флейтам на фоні тутті оркестру, вона досягає епічної широти і величності. Найвищою точкою її є спадаюча секвенція могутніх септакордів на сфорцандо. Смислове розв’язання напруженості особливо переконливе у задушевному речитативі флейт.
Незважаючи на окремі недоліки, пов’язані з фрагментарністю структури, перевантаженою та не завжди доцільною інструментовкою, цей невеликий твір захоплює своєю наспівністю та ліризмом. Він не тільки інтонаційно близький до української пісні, але й весь пройнятий її духом, теплою лірикою колискових, величним епосом історичної пісні та виразністю думи, що закінчує його. Симфонічний фрагмент «На вічний сон» займає значне місце у творчій спадщині композитора.
На початку 1908 року для концерту до 20-х роковин смерті Ю. Федько- вича композитором було написано музичний супровід до його поетичної декламації «Сонні мари».
У вірші «Сонні мари» поет на фоні барвистої південної італійської природи виводить образ простого українського селянина-гуцула, що мучиться на чужині і безмежно тужить за рідною землею, до якої він ніколи вже не зможе повернутись. У сонних мріях переноситься він у рідні Карпати і захоплюється їх красою, шукає втіху на могилі Довбуша, легендарного народного героя і селянського ватажка.
Написаний як мелодекламація у супроводі п’яти інструментів (струнного квартету і кларнета) твір поділяється на три окремі частини. Супровід має тут однопланово ліричний характер. Очевидно незвична для Січинського форма висловлювання не дозволила йому досягнути в цьому творі високого драматизму. Найкращими якостями партитури є її близькість до української ліричної пісні.
Крім названих, Січинський створив також багато інструментальних та оркестрових творів на замовлення. Це були п’єси для духового оркестру, що виникли ще в 1890-і роки в Дроговижу. Пізніше, на початку 1900-х років, композитор займався переважно перекладами для симфонічного оркестру або струнного квартету відомих українських пісень. До таких належить вальс для оркестру «Взяв би я бандуру», переклади для струнного квартету вальсу Січинського «На хвилях Дністра», його маршів та інших творів.
Інструментальні опуси композитора, крім симфонічного фрагменту «На вічний сон» і супроводу до «Сонних мар», тепер не можуть мати практичного застосування. Проте на початку виникнення інструментальної музики на Західній Україні ці твори мали велику вагу як перші спроби у цьому жанрі.
