Для свого твору Січинський взяв перші строфи з другого, скороченого варіанту вірша Шевченка, написаного в 1858 році, і другу строфу з першого варіанту, написаного у 1850 році. Композитор вибрав з тексту поета драматично найбільш насичені строфи і закінчив твір розпачливим окликом: «жить не хочеться на світі, а сам мусиш жити!»
Твір написаний у вільній формі кантати-поеми, як і «Б’ють пороги» Лисенка. Музика йде за текстом і поступово розкриває його зміст. Три частини твору об’єднані між собою тільки словами і тональністю крайніх частин. В оркестровому вступі, Larghetto maestoso на фоні глухого тремоло литавр вступають валторни з основним мотивом, що служить ніби епіграфом до всього твору. Ця фраза поєднує риси речитативу та української пісенності. Остинато литавр, яке служить фоном для мелодії, підкреслює настрій глибокого суму.
В цій невеликій фразі закладені можливості справжнього драматичного розвитку, що видно вже в другому її повторенні, де піднесення кульмінаційної точки на тон вище вносить наростання драматичної напруженості. Твір є одним з небагатьох, де Січинський застосував поліфонічний розвиток. Композитор будує першу кульмінацію вступу на теситурно піднесеній мелодії, насиченій фактурі та інструментовці. Імітаційне повторення одного і того ж мотиву створює граничне напруження. Приглушене остинато литавр, вступ хору в унісон без супроводу з тужливим наспівом «Лічу в неволі дні і ночі і лік забуваю» створюють особливий ефект.
Простими засобами композитор зумів передати глибину шевченківського тексту: звичайна мелодія і скупий супровід, але який глибокий біль передає музика!
У наступному епізоді поетичний образ монотонного плину років втілюється у протяжній, плавній і рівномірній мелодії в унісон на фоні тихого шелесту струнних. Це ще посилює тривогу і безнадійність настрою. Заглиблення у текст дозволило композиторові створити драматургічний контраст динамічним трактуванням тричастинної структури. Повторення теми вступу на цей раз виражає не стриманий біль і сум, а протест. Мелодія рухається великими стрибками, ускладнюється гармонія в оркестрі – tutti. Це кульмінація всієї частини:
«Забирають, не вертають Ніколи нічого.
І не благай!
Бо пропаде Молитва...»
Невелика оркестрова інтерлюдія поєднує цю частину з наступною – Andante – теноровим соло в супроводі оркестру. Її зміст – це протест проти поневолення. Композитор висловлює свою зневагу до «каламутного болота», в якому гинули його літа і талант. Може саме цей суб’єктивний відтінок частини став причиною того, що вона ближча до романсу або міської пісні, ніж до народної. Гарна, співуча, широко розгорнена мелодія має певний наліт сентиментальності, а супровід дотримується полонезного ритму. Подібно до першої частини форма тут тричастинна, з кульмінацією у кінці. Композитор проводить її на рр, що звучить дуже виразно.
Третій частині кантати властивий яскраво виражений національний колорит. Основна тема, яку співає хор a cappella, близька до українського танка-коломийки, розкриває сповнений трагізму зміст тексту:
«І четвертий рік минає Тихенько, поволі,
І четверту начинаю Книжечку в неволі Мережати».
В цій частині композитор виявив майстерне вміння драматургічно перевтілювати народнопісенний матеріал. Близькість до народної музики передається ходами в мелодії на збільшену секунду (про що говорить наявність ладу з підвищеною квартою), ритмічним малюнком, а також гармонією (свіжо звучить перехід від соль мінору в до мінор через розв’язання подвійної домінанти в домінанту).
