Продовження традицій Лисенка ми бачимо також і у музичних виражальних засобах Січинського: в збагаченні гармонічної мови та музичної форми. Особливо яскраво це спостерігається в кантатах. В кантаті «Лічу в неволі» композитором використана рідкісна для таких великих творів наскрізна форма, яка відходить від традицій лисенківської кантати «Б’ють пороги».
Музична мова Січинського визначається демократичною спрямованістю. Порівнюючи його з іншими галицькими композиторами, ми спостерігаємо глибший і витонченіший підхід до тексту і його розкриття. Поезії великих поетів-демократів знайшли глибоке і повноцінне втілення у його музиці. Не прагнучи передати всі деталі тексту і точний зміст кожного слова, музична фраза його виражає характер поетичного рядка і гнучкою мелодичною лінією втілює смислову мовну інтонацію. Форма творів в цілому також випливає із словесної основи.
Найбільш цінною рисою всієї творчості композитора є мелодика. Надзвичайно яскрава, виразна й емоційна і, при всій простоті, своєрідна, оригінальна. Хоч композитор ніколи безпосередньо не користувався народною піснею, її інтонації знайшли в його творчості глибоке індивідуальне перетворення і це зумовило демократичне спрямування, доступність і велику популярність творів Січинського серед широких народних мас.
Незважаючи на недоліки, у Січинського є свій ясно виражений індивідуальний стиль. Мелодика у нього визначається простотою, безпосередністю, щирістю і теплотою. Вона ллється вільно, природно, як людська мова, чудово зливаючись з текстом і передаючи всі його емоційні нюанси. Січинський вмів знаходити напрочуд природні мелодії і наспівні, наближені до мови, драматично насичені речитативи.
У характері його музичної мови позначилися трагічні соціальні обставини. Невміння композитора відповісти на питання про мету свого життя знайшло своє втілення в настроях безнадійності й трагізму. Незавершеним питанням закінчуються такі твори як «Дніпро реве», «Даремне, пісне», «У мене був коханий край», «У гаю, гаю», «Паду чолом до скелі» та інші.
Хоч гармонія і ритм не відіграють визначної ролі у творчості композитора, ми бачимо в його творах приклади майстерного застосування модуляції, хроматичних акордів та інших гармонічних ефектів, які допомагають підкреслити і виділити основну ідею тексту.
Будова його творів повністю випливає із змісту тексту. Ось чому у Січинського так мало закруглених форм (куплетної, двочастинної чи тричастинної) і значно більше наскрізних, де музика йде за текстом, поступово розкриваючи його зміст.
Музичній мові композитора властиве часте повторення окремих музичних прийомів, як наприклад, стрибків на малу сексту, вживання зменшеного септакорду в гармонії і, передусім, одноманітність ритму. Поклавши в основу якогось твору одну ритмічну формулу, композитор повторює її майже без змін. Фортепіанні твори Січинського, а особливо його опера, рясніють полонезними елементами, які не пов’язуються з загальним колоритом його музики, насиченої українським мелосом.
Тільки в окремих випадках ритм відіграє у його творах важливу формотворчу роль, наприклад, в хорах «Пісне моя» і «Даремне, пісне».
Творча і музично-громадська діяльність Дениса Січинського являє собою важливий етап в історії розвитку української музичної культури. В період її становлення, в 80-90-і роки XIX століття Січинський сміливо став на важкий шлях музиканта-професіонала і своїм виступом проклав шлях для дальшого розвитку української професіональної музики.
Хоч українська музика отримала від Січинського лише малу частину того, що міг дати цей надзвичайно обдарований і працелюбний композитор, його творчість відіграла велику роль у становленні української музичної культури.
Своїми талановитими творами композитор збагатив музичне мистецтво. Кращі з них, пройняті чудовою мелодикою українських пісенних інтонацій, задушевні і романтично-піднесені, заслуговують на розповсюдження серед широких мас радянських слухачів.
