орієнтувався й на церковні хори (особливо сільські), які не мали великого складу співаків і не володіли музичною грамотою. Складна обробка піснеспівів була б значною перешкодою для їх виконання цими хорами.
Зразком орієнтації Бортнянського на сільські хори є його двоголосна літургія «придворного наспіву». Цей наспів склався в результаті переосмислення композитором мелодико-структурних особливостей знаменного розспіву та його різновидів. Як відзначав Д. Розумовський, «півчі капели приносили з різних місць Росії... знання... київського, знаменного, південноросійського розспівів.., [які] подібно до різних металів в одному горлі Переплавились і злилися в одну загальну масу.., [яка дістала] місцеву назву придворного наспіву» (172, с. 3). В результаті «новосплавлений» наспів відрізнявся простотою та логічною послідовністю музичних тонів. Для нього були характерні лаконічність музичної думки, розмірність, відсутність мелізматичних прикрас чи різких стрибкоподібних переходів у мелодії. Доступність такого наспіву у двоголосній гармонізації давала можливість досягати художньої довершеності виконання як окремих номерів літургії, так і цілого циклу піснеспівів. Провінціальні вчителі співу відзначали, що вся різноманітність тонів «легко й просто зводиться до одного основного тону і так само виводиться з нього... Спів обширного хору, здається... співом ніби одного голосу» (79, 1863, №13).
Виконання ж гармонізацій «придворного наспіву» професіональним колективом справляло велике художнє враження. Не дивно, що, за свідченням одного з очевидців, цей спів так вразив одного італійського графа, який «чув придворних півчих під час перебування в Ніцці покійної імператриці Олександри Федорівни, що він не знаходив слів для восхваления наших півчих і нашого співу» (195, од. зб. 12).
Аранжировки Бортнянського – це обробки обиходних мелодій у характері сучасної йому світської музики, пристосування їх до нового стилю. Подібна робота потребувала від композитора великих зусиль, тим більше, що він ішов по шляху збагачення давніх наспівів вітчизняним народним мелосом. Заслуга композитора полягає не тільки у збереженні ним інтонаційних особливостей старовинних церковних піснеспівів (незважаючи на їх мотивне, ладове й ритмічне змінення). Але Бортнянський зумів також майстерно поєднати особливості мелодики
