Поступово фігура Бортнянського стає все помітнішою при дворі. Його композиторська майстерність була незаперечною. Завдяки своїй невтомній діяльності та відданості службі Бортнянський потрапив до найближчого оточення Павла І. Вже через кілька днів після вступу Павла І на престол, 11 листопада 1796 року, з’явилися два укази: перший – сенатові про призначення колезького асесора Дмитра Бортнянського колезьким радником, другий – придворній конторі про те, щоб «колезькому радникові Дмитру Бортнянському доручити в керівництво хор придворних... півчих, видавати йому з придворної контори жалування і все те утримання, яке мав його попередник дійсний статський радник Марко Полторацький». Вже через п’ять з половиною місяців Бортнянський за новим указом сенату став статським радником.
У рукописних матеріалах Д.В. Розумовського є цікаві відомості про те, що після смерті М. Полторацького його місце зайняв «уставщик правого криласа бас Яків Андрійович Тимченко»1 (173, с. 3). Очевидно, імператриця свідомо не залучала до цих обов’язків Бортнянського, який, безумовно, володів більшим досвідом та майстерністю, аніж Тимченко. Павло І же прекрасно розумів, що справжнє місце композитора – на чолі капели. Так Бортнянський зайняв посаду керівника капели, а Я. Тимченко у тому ж 1796 році був «пожалуваний у камер- фур’єри шостого класу»2 (173, с. 3). Від цього часу композитор віддає всі свої сили справі співацького колективу.
Деякі дореволюційні історики музики пов’язували зміни в Бортнянського по службі з його небажанням розважати «малий двір». М. Компанейський, наприклад, без усякої аргументації твердив, що композитор відмовився служити естетичним насолодам купки людей. Однак з цим погодитися не можна. Адже Бортнянський не міг відмовитися від своїх службових обов’язків, якби він цього й хотів, бо над ним владарювала царська воля й рука.
___________________
