p> усього руху. Цю «Херувимську» М. Компанейський назвав «чудовою симфонією голосів» (128, 1901, с. 1314).
«Херувимські» Бортнянського не позбавлені й елемента зображальності. Наприклад, у №1 ритмічний рисунок на висхідних опорних пунктах тонічного тризвука («яко да царя») надає темі фанфарного характеру, а в «Херувимській» №4 хвилеподібність тематичного руху («яко да царя») разом з імітаційними вступами голосів сприяє образній визначеності. Церковнослужителі нерідко вбачали в подібних засобах «неподобство». Щодо цього характерне зауваження безіменного автора, колишнього регента, на сторінках журналу «Домашняя беседа» за 1864 рік, де мовиться про те, що «Херувимські» Бортнянського (крім №5) «складають щось на зразок опереток з мелодичним, але тягучим adagio і стрибкоподібним allegro на кінці». Частину «Яко да царя» цей автор вважає порушенням «благодатного молитовного спокою». «Стрибки, перебори голосів.., прискорений темп, – пише він, – усе це силоміць переносить з будинку молитви до якоїсь філармонічної зали, якщо не гірше».
З наведеного відгуку про «Херувимські пісні» Бортнянського видно, як прибічники старовинної музики намагалися зберегти давні наспіви без темпових змін з несиметричним ритмом, плавним і поступеневим хвилеподібним рухом мелодії. Вони рішуче повставали проти нововведень Бортнянського, у якого «м’якість і сладкозвучність чисто світські.., без релігійного піднесення, іноді ж... якісь веселі й жартівливі ритми, що зовсім не ли- чать храмові». Ці риси у творчості Бортнянського помітив Г. Ларош, називаючи їх «видатними» (186, с, 322). Слідом за Г. Ларошем П. Чайковський також говорив, що музика Бортнянського «мало гармоніює... з усім строєм православної служби» (67, с. 163).
Отже, «Херувимські» Бортнянського показують, що композитор намагався вийти за межі їх релігійного призначення. Він зумів надати цьому літургічному жанру високохудожньої форми, шлях до якої лежав через зміцнення традицій, накреслених ще М. Дилецьким. Останній не лише прагнув до використання мелодій «мирських пісень», до контрастності музичного матеріалу, а й боровся за перемогу інших прогресивних ідей партесного стилю. Сам цей стиль, характерною рисою якого була гармонічна та ритмічна єдність, був переосмислений у його творчості, а також у творах наступних композиторів.
