Харківського казенного училища, відставним капітаном Захаровим, який передав їх Бортнянському.

Чи цікавились один одним Бортнянський та Ведель, нам невідомо. Відсутність документів не дозволяє говорити про контакти між ними. Цілком можливо, що Бортнянський з обережністю ставився до свого колеги, який попав у немилість Павла І. Відомо, що указом імператора від 10 травня 1797 року було заборонено співати в церквах хори з оригінальними (а не псалмодійними) текстами. «В часи Павла чесній, правдивій і критично настроєній людині, якою був А.Л. Ведель, важко було жити. Розважати й веселити самовдоволених, часто тупих царських чиновників та їхніх дам своєю музикою і співом він більше не хотів. За десять років штатської та військової служби в Москві, Києві та Харкові він мав можливість добре придивитися до цього великопанського світу й зненавидіти його» (151а, в. 5, с. 252-253).

Можливо, настрої Веделя були відомі Бортнянському хоча б через того самого Захарова або учня Веделя П. Турчанінова, який добре знав директора Придворної капели. У своїй автобіографії П. Турчанінов нічого не пише про стосунки між Бортнянським та Веделем, і це ще раз підтверджує, що обережний Бортнянський «зберігав дистанцію». Так два великих музиканти були ізольовані один від одного порядками монархістського режиму. Примітно, що ця «відстань» між ними з часом збільшувалася, особливо з 1799 року, коли за вільнодумство Веделя було .заарештовано, оголошено божевільним і кинуто до Кирилівського будинку для божевільних у Києві.

Після 1799 року пошуками півчих на Україні займалися відряджені з Петербурга капеляни. Збереглися документи за 1814-1815 роки про набір у Чернігівській губернії 22-х хлопчиків та відправку їх з Глухова до Петербурга інспектором Придворної співацької капели та надвірним радником Миколою Толстим. Багато подібних матеріалів за 1799, 1804, 1808, 1815 роки збереглося в архіві Д.В. Розумовського. Однак у жодному з них не зазначено, що Бортнянський сам їздив на Україну у цих справах. Можливо, Д. Долгов, вказуючи на такі подорожі директора Придворного хору, мав на увазі набір півчих 1816 року, коли князь О. Голіцин оголосив Бортнянському «височайше повеління» набирати для Придворної капели «на випадок звільнень від двору малолітніх півчих за спадінням голосів... з Малоросії