«Скажи ми, господи, кончину мою») конче прекрасні» (84а, с. 248). Відомий дореволюційний історик музики Д.В. Розумовськии писав, що, незважаючи на релігійний текст концертів Бортнянського, «їх було визнано співом н е ц е р к о в н и м (розрядка наша. – В.І.), і вони підлягали усуненню з православного кліросу» (173). Пізніше видатний український поет і революдіонер-демократ І. Франко також вказав на їх світськість.
Як уже вказувалося, хоровий концерт Бортнянського виник на грунті не лише національних традицій, а й західноєвропейської музики (усталені форми, гармонічна мова, фактура). Це була епоха розвитку демократичної думки, просвітництва, посилення інтересу до людської особистості. В мистецтві на перший план виступила художня індивідуальність (згадаймо духовні концерти М. Березовського, А. Веделя та ін.).
У XVIII столітті російський хоровий концерт зазнав впливу італійської музики (наприклад, Б. Галуппі, Д. Сарті). Твори цих композиторів позначені більшою емоційною виразністю, конкретністю, що виражається в підкресленій апофеозності (наприклад, перша й друга частини концерту Б. Галуппі «Суди, господи, обидящие мя»), іноді ліричному гуморі (друга частина концерту Б. Галуппі «Услышит тя господь в день печали»), що йшов від опери buff.
Як відзначає Б. Асаф’єв, і Галуппі, і Сарті в своїх «російських» творах втілили «характерні для культу тієї епохи риси світськості й штучної релігійності» (14, с. 123), які одразу ж виявилися і в творчості російських митців. У багатохорних композиціях місцевих авторів на перше місце висувалась масштабність звучання, зовнішня ефектність, щільність звукової фактури. Про це свідчить, наприклад, літургія та два концерти на 48 голосів диякона ярославської Миколо-Надеїнської церкви Михайла Степанова, які прозвучали під час величання імператриці Катерини II. Ясно, що виконання подібних грандіозних хорів не могло вкластися в тісні рамки співацького кліросу. Б. Асаф’єв вказує, що «цей пишний стиль... виводив концертну музику навіть на відкрите повітря, на широкий простір і цілком відповідав вимогам епохи» (14, с. 123).
Оновлення стилю партесного концерту пов’язано з утвердженням мажорної та мінорної ладової структури, гармонічно-поліфонічної фактури, ціліснішої тематики,
