класичного стилю вітчизняної музики XIX століття, коли жанр хорового концерту¹ поступився місцем інструментальній та оперній музиці.

Меншу частину хорової спадщини Бортнянського складають твори малої форми – херувимські пісні, многоліття та інші піснеспіви. їх характеризують ті самі риси, що й концерти: з одного боку, канонічний текст, а з другого – прагнення до світськості, поява народнопісенних інтонацій.

Інтерес до фольклору композитори виявляли й раніше. Так його інтонації зустрічаються вже у прикладах для перших посібників з музичної грамоти та композиціях партесного співу. На один з таких посібників вказує О. Цалай-Якименко у статті «Музично-теоретична думка на Україні в XVII ст. та праці М. Дилецького» (159, с. 35) – це «Наука всея мусикии, аще хощещи чоловіче розуміти київське знамя і пініє чинно сочиненное» (автор невідомий). Характерно, що, починаючи з М. Дилецького, типові звороти народної пісні все частіше використовуються в церковних творах. Особливо помітно це у композиторів XVIII століття М. Березовського, А. Веделя і Д. Бортнянського, що немало сприяло доступності й популярності їхніх творів.

Більшість дореволюційних істориків музики, говорячи про самобутність доробку Бортнянського, звертала увагу на його загальнонаціональний характер, хоч суть явища ще не вивчалася. С. Смоленський, правильно вважаючи, що Бортнянський «осягнув велике майбутнє російського мистецтва, приховане в його... народних мелодіях» (147а, с. 7), не підкріпив своїх міркувань фактичним матеріалом.

М. Компанейський у статті «Чи італієць Бортнянський?» говорить про «російську душу та російську думку»

___________________

1. Найчастіше до концерту зверталися композитори, які були так чи інакше пов’язані з церковною музикою (М. Бахметьев, О. Львов та ін.). Подібних творів було мало, і вони становлять історичний інтерес. Серед авторів концертів не можна не назвати також М.І. Глінку, який між 1824 та 1829 роками задумав три хорових концерти, їх начерки (фуга для концерту «Хваля призову господа» (B-dur, уривки концерту на псалом «Приклони, господи, ухо свое и услыши мя» c-moll, ескіз фуги для концерту «Кто возглаголет силы господни» B-dur було виявлено в імператорській публічній бібліотеці істориком музики В. П-ським, який повідомив про них у ювілейній статті, присвяченій М.І. Глінці, у 1904 році: Рукописи ці вперше вивчив радянський дослідник Вл.  Протопопов (121, с. 19). Фотокопії їхні знаходяться в ДЦММК – ф. 49/477, 49/479, 49/481.