Бортнянського привернули увагу імператриці Єлизавети Петрівни, яка за словами Долгова, ставилася до нього з материнською турботливістю. Він пише, що вона «після концертів... нерідко зав’язувала йому горло своєю шийною хусткою» (56, с. 17). Ця хустка, за свідченням невідомого автора у книжці «Портретна й біографічна галерея словесності, наук, художеств та мистецтв у Росії», довго зберігалася в родині Бортнянського.
Малолітнім півчим було нелегко в капелі: вони мали те саме навантаження, що й дорослі півчі, а крім того, ще були зобов’язані вчитися музичної грамоти. Цікавим є описаний Долговим випадок, коли одного разу маленький Дмитро, стомлений співанням на тривалому богослужінні, заснув на криласі: «Імператриця помітила й по закінченні служби наказала віднести його на свою половину й обережно покласти в постіль. Бортнянський прокинувся й не вірив очам своїм. Вирішивши, що це продовжується його сон, він довго не міг прийти до тями і своїм дитячим страхом та зніяковінням примусив сміятися свою милостиву покровительку» (56, с, 18).
У капелі склалися свої традиції. Так, при півчому колективі існувала школа для навчання музики малолітніх півчих. Вона відкрилася ще за указом імператриці Анни Іоанівни від 10 січня 1740 року, який гласив: «Повелеваем отныне впредь для придворной капеллии содержать при дворе нашем из малолетних малороссийского народа людей, обученных нотного пения до двенадцати человек, которых в удовольствие придворной капеллии на разных приличных той капеллии инструментах обучать концерт Ягану Гибнеру и к принятию к той науке желающих представить ему Гибнеру» (44, с. 401-402).
Навчання «нотного співу» та гри на інструментах передбачало підготовку професіональних музикантів для потреб царського двору, зокрема для участі в оперних спектаклях, концертах. При цьому придворних церковних півчих залучали як хористів та солістів, про що свідчать камер-фур’єрські журнали за 1750, 1755, 1758, 1759 роки, а також збережувані у ЦДАДА справи про видачу жалування «камер-музикантам, півчим та іншим служителям» (189, ф. 1239, арк. 6,8).
Залучення до оперних спектаклів почалося ще за царювання Анни Іоанівни. Найздібніших півчих навчали оперного співу, це підтверджує автор праці «Історія театральної освіти в Росії» В. Всеволодський-Генгросс.
