Невипадково Бортнянський наважився поставити свої опери лише у другій половині 70-х років, коли він відчув у собі силу композитора. А до того часу ішла активна підготовка, навчання, знайомство з побутом і звичаями італійців. Щодо цього найважливішою була його подорож до Риму. Щоб поставити в Римі оперний спектакль, треба було бути відважною людиною і впевненим у собі композитором. Бортнянський, очевидно, був добре підготовлений до цього. Він розумів, що в Римі його музику буде оцінено дуже строго, але позитивний резонанс відкриє для нього широкі можливості. Недарма Вернон Лі писала, що, «коли якась опера чи артист сподобалися римлянам, то вони могли розраховувати на успіх усюди; якщо ж артиста зустрічали аплодисментами в іншому місті, то суворі судді говорили: побачимо, як його приймуть у Римі» (40, с. 351).
Очевидно, римські іспити пройшли сприятливо для Бортнянського, бо навряд чи після того його опери ставилися б у Венеції та Модені в кінці 70-х років.
Під час перебування в Римі Бортнянський познайомився зі смаками публіки, яка часто була жорстокою у своїх судженнях про будь-який спектакль чи артиста. Найприскіпливішими критиками вважалися торговці, адвокати, священики, хоч у театрі було багато й бідних' студентів, які «становили найбільш сприятливу й задерикувату частину залу, швидку на епіграми... і завжди готову гострим словом, сонетами й гнилими яблуками виразити стан свого духу...» (40, с. 348, 349).
Як і в придворних театрах Петербурга, в Римі також усі жіночі ролі виконували хлопчики. Звичайно, вони не володіли професіональною майстерністю співу, тому публіка їм багато прощала. Зате дорослим артистам чи композиторам, які запозичували манеру виконання знаменитостей, іронічно кричали: «Браво, маестро!» чи «Браво, Галуппі!». Таким було концертне життя великих італійських міст.
Відвідуючи культурні центри Італії, Бортнянський не пропускав можливості знайомитися з діяльністю спеціальних учбових закладів. Так було в Неаполі і Болоньї.
В середині 70-х років в Неаполі функціонували три консерваторії: Santa Onufrio, Pieta dei Turchini, Santa Maria Loreto, які подібно до венеціанських, були своєрідними безплатними музичними школами, призначеними, однак, тільки для хлопчиків. Їх вихованці, діставши
