Що ж до форми, то ще Б. Асаф’ев відзначав, що Бортнянський використовує характерні особливості сольної сонати, яка склалася в Італії. Прозорість фактури, ліризм та одухотвореність мелодики зближують фортепіанний стиль Бортнянського з моцартівським (наприклад, деякі прийоми клавірного письма й тематичної розробки).
Фортепіанні твори Бортнянського становлять велику історичну й художню цінність, адже композиторові випала честь створити основи класичного стилю фортепіанної музики Росії. Його сонати – оригінальні зразки вітчизняної клавірної творчості XVIII століття. В них відбилися характерні для Бортнянського риси ліричної пісенності, властивої фольклору, і водночас настрої, пов’язані з новим напрямком у розвитку літератури та мистецтва – сентименталізмом.
Бортнянському належить пріоритет не тільки у фортепіанній, а й у симфонічній та камерно-інструментальній музиці Росії.
З камерно-інструментальних п’єс Бортнянського нам відомі квартет, квінтет для фортепіано, арфи, скрипки, віоли да гамба та віолончелі (1787), «Концертна симфонія» для семи інструментів (1790), три сонати для скрипки й клавіру. Вони розглядаються в дослідженнях Л. Раабена, М. Фіндейзена, Б. Асаф’єва, Т. Ливанової, Ю. Келдиша, М. Рицарєвої. Більше ста років дослідники не бачили в цих творах, за словами Б. Асаф’єва, «нічого характерного». Але саме в цій музиці, незважаючи на її близькість до західноєвропейської, простежується прагнення композитора розвивати традиції вітчизняного мистецтва.
Бортнянський всюди використовує тут елементи вітчизняного музичного фольклору (згадаємо інтонації українського козачка у фіналі симфонії, виявлені радянськими музикознавцями, зокрема Л. Раабеном). Щоправда, він ніде не цитує народних мелодій, а застосовує звороти пісень і танців з усталеними в російській професіональній музиці «барочними» інтонаціями1. Усе це вигідно відрізняло його твори від творів інших придворних композиторів. Подібна тенденція простежується згодом у творчості М. Глінки.
Ансамблі Бортнянського були першими творами цього
___________________
