переписувалися й поширювалися по всіх церквах, а також у полкових, кріпосних хорах графів Розумовського, Трубецького, Шереметєва, а згодом у хорі півчих князя Лопухіна (с. Корсунь Київської губернії), маєтку Фундуклея (с. Шпола Київської губернії), у поміщика Красовського (с. Лузанівка Київської губернії) та інших місцях. Відомо, що вельможне панство іноді за великі гроші виписувало для своїх хорів твори Бортнянського (наприклад, князь Георгій Грузинський, с. Лисково Нижегородської губернії). Іноді ноти брали для переписування в самого автора його друзі чи знайомі – Є. Дегтярьов, який очолював хорову капелу графа Шереметєва, відомий згодом композитор О. Варламов, який учився у Бортнянського в капелі й користувався потім великим успіхом як викладач співу. Свого часу близько двох років у капелі співав відомий український філософ і поет Г. Сковорода, який, без сумніву, контактував з Бортнянським¹.

Під керуванням Бортнянського працювали хори Смольного інституту, Сухопутного кадетського корпусу та інших учбових закладів Петербурга. Усе це свідчить про велику популярність Бортнянського як капельмейстера, композитора і педагога. Його твори використовувались і в учбовій практиці пізнішого часу. Щодо цього цікавим є повідомлення П. Чайковського про підготовку і укладеного ним «музичного збірника творів Бортнянського за методом Шеве Е.М. через всезростаючі потреби учительської семінарії при Московському виховному будинку»² (176а, 32 зв.) ] Відомо також, що в 1867 році з’явилася пропозиція К. Альбрехта, який займався виданням

___________________

1. Відомий наспів Г. Сковороди «Иже херувимы», поширений на Україні, було видано за згодою Бортнянського у 1804 році.
2. Цифрова система вчителя співу Еміля Шеве була тоді дуже модна за кордоном (зокрема, у Франції). її пропонували ввести до учбової практики в Росії спочатку В. Сологубов, а потім В. Одоєвський. К. Альбрехт, Г. Ломакін та інші використовували її в організованих М. Рубінштейном «Безплатних класах хорового співу» при Російському музичному товаристві. Однак основним було тоді питання зв’язку теорії та практики в навчанні. З такими ідеями виступали в 60-х роках В. Серова, М. Брянський, а у 80-х роках – С. Миросницький, І. Іванов та інші, які не стали прибічниками цифрової системи Е. Шеве, що так і не прижилася «на російському ґрунті». Очевидно, відібрані для неї музичні приклади, в тому числі і з Бортнянського, становили чисто педагогічний, а ще більше історичний інтерес.