пов’язаний з появою й утвердженням сентименталізму – нового напряму в літературі, живопису, скульптурі. Він був породжений кризою феодальної системи і формуванням нових буржуазних відносин. Раціоналістичним буржуазним тенденціям дворянство намагалося протиставити втілення в мистецтві почуттів і переживань людини. Притому воно не ігнорувало культурної спадщини минулого. Серед прихильників і виразників нового напряму слід назвати М. Карамзіна, І. Дмитрієва, В. Капніста, Ю. Нелединського-Мелецького та ін. Так, наприклад, лірична поезія М. Карамзіна гуртувалася на глибоко особистому, інтимному ставленні до навколишньої дійсності. Чуттєвість, елегійність, меланхолічність – всі ці риси сентименталізму не могли не вплинути й на музичну творчість того часу. Т. Ливанова справедливо відзначає, що «як далеко б не стояли від Карамзіна Дубянський, Козловський чи Бортнянський, і їх торкнулося це крило меланхолії, кожного по-своєму, у своєму жанрі та з своїми характерними тенденціями» (91, т. 1, с. 142). Справді, Бортнянський, наприклад, був творчо зв’язаний безпосередньо з Ю. Нелединським-Мелецьким, Г. Державіним, а останнього, як відомо, залучав до співробітництва в «Московском журнале» М. Карамзін. Очевидно, спілкуванням з ними навіяні ліричні сторінки його музики, ніжне замилування природою:

Про успіх опер Бортнянського можна судити зі спогадів його сучасника князя І. Долгорукова, який брав безпосередню участь у придворних спектаклях. У своїй «Повісті про народження моє» він згадує оперу «Сокіл», лібретто якої створив швейцарець Ф. Лаферм’єр, що служив при дворі Павла І. Ця опера, пише І. Долгоруков, «сподобалась їх височествам і справді була цікавою: уся в тодішньому смаку, тобто дуже романтична, досить велика й складалася з трьох дій. Музику створив для неї Бортнянський пречудову... Спектакль удався і кілька разів був поставлений з великим задоволенням. У цій опері